Навіщо в церкві жердина, або Як відбувається апостасія

Нам потрібно зберегти віру, незважаючи ні на що. Фото: СПЖ

Коли православні християни згадують про Захід, то зазвичай роблять це в негативному ключі. «Там» – усе погано, бо «немає духовності», а є ЛГБТ-пропаганда та вільна торгівля наркотиками. У «нас» усього цього немає, а отже «у нас» – краще, ніж там.

І справді, якщо побіжно подивитися на новинну стрічку будь-якого західного видання, то ми обов'язково натрапимо на повідомлення, які можна трактувати як підтримку ЛГБТ-ідеології. Ба більше, західна цивілізація пройшла етап неприйняття всього, що пов'язано з гомосексуалізмом, і впевнено рухається назустріч жорсткому протистоянню будь-якій формі «гомофобії».

Тобто зараз європеєць, який виступає на захист сімейних цінностей і критикує «гендерне розмаїття», ризикує потрапити під суд або до в'язниці. І йдеться не про якісь протести проти гей-парадів (геї вільно бродять Європою, і ніхто проти них давно не протестує), але про захист своїх релігійних переконань і культурних цінностей. Але що найдивніше, так це участь у цих процесах Католицької та протестантських церков.

Жердина замість Хреста

Наприклад, не так давно в одному з протестантських храмів Німеччини відбулася блюзнірська вистава: практично голий чоловік «танцював» на встановленій в храмі жердині під супровід відомого твору Джованні Перголезі Stabat Mater («Мати скорботна»). Цей твір був написаний композитором спеціально для Страсної Седмиці і має допомогти вірянам осмислити страждання Христа через призму страждань Його Пречистої Матері. Тому зрозуміло, що звучання Stabat Mater із паралельним кривлянням голого «актора» на жердині викликає, м'яко кажучи, шок.

Але ще більший шок викликає той факт, що цей блюзнірський акт був категорично відкинутий вірянами і... знайшов захист з боку представника церкви.

Зокрема, критика і невдоволення простих жителів міста напоролися на антихристиянську позицію місцевого священника Даніеля Бессенбахера, який чітко заявив, що його громада продовжить «підтримку ЛГБТ».

РКЦ і геї

Для Німеччини ця ситуація не в дивину. Вище духовенство як Католицької, так і Протестантської церков цієї країни вже неодноразово висловлювалося на користь визнання Церквою ЛГБТ-шлюбів, а деякі єпископи і величезна кількість священників РКЦ і Лютеранської церкви Німеччини навіть «благословляють» такі шлюби. З протестантами все зрозуміло – вони давно виступають за легалізацію гей-шлюбів тощо. Складніше все з католиками, бо очікується, що вони більш консервативні та традиційні. Але ні.

Наприклад, попри той факт, що, на думку окремих ватиканських кардиналів, ЛГБТ-позиція німецького єпископату – це шлях до розколу Церкви, папа римський жодним чином не коментує рух німців-католиків назустріч антихристиянському вченню про «гендерне розмаїття». Ба більше, певні слова й натяки «намісника Бога на землі» дають змогу зробити висновок, що папа не проти того, що відбувається, а навіть зовсім навпаки. Тут і призначення на відповідальні пости у Ватикані людей, які раніше були помічені в підтримці ЛГБТ, і захист «права» гей-пар на державну реєстрацію, і особисте листування з прихильниками визнання нормальності гомосексуалізму, і багато іншого.

Не випадково колишній папський нунцій у США кардинал Карло Марія Вігано стверджує, що Бергольйо (прізвище папи Франциска) знищує Церкву і руйнує її зсередини.

Питання в іншому: чому все це відбувається?

Секуляризація та апостасія

Природно, що перша відповідь, яка спадає на думку, полягає в тому, що західне суспільство не просто відійшло від християнства, а дедалі частіше намагається протиставити себе йому. І справа не тільки в секуляризації (тобто відірваності Церкви від життя світу), а й у загальній апостасії та ворожості сучасної культури й цивілізації до всього того, що створило і саму культуру, і нашу цивілізацію.

Людина – істота слабка. Її природа схильна до впливу гріха (святі отці називають це «схильністю до гріха»), а воля пошкоджена гріхом. Це означає, що якщо не буде елементарного розуміння суті моральних процесів, то людина дуже скоро втратить будь-яке розуміння моральності взагалі.

А неморальна людина – це не просто «нейтрально-налаштована» проти Бога, а саме ворог Всевишнього, причому ворог свідомий і цілеспрямований. Звідси блюзнірство, хула та інші гріхи, які явно мають одну мету – максимально віддалити людину від її Творця.

Чи винна Церква?

Друга відповідь – вина Церкви (вірніше, її представників). Занадто довго і занадто часто Церква закривала очі на те, що відбувається. Бажаючи догодити політикам і не бажаючи втратити популярність у суспільстві, Церква на Заході мовчала, коли на її очах відбувався поступовий рух у бік «гендеру», гомосексуалізму, трансгуманізму та інших «ізмів».

Не виступаючи з жорстким засудженням ЛГБТ-пропаганди (аби когось не образити), не роблячи жорстких кроків для протистояння абортам (наприклад, політиків, які ухвалюють проабортні закони, потрібно просто анафематствувати), не називаючи речі своїми іменами та, більше того, замовчуючи про свої власні гріхи та проблеми, Церква на Заході втратила авторитет і вагу в суспільстві, втратила моральне право говорити «як можновладна»,, а не як книжники і фарисеї.

Сьогодні на Заході Церкву сприймають як якийсь придаток до «духовності», молитву – як аналог медитації, а сповідь і Причастя – як альтернативу походу до психоаналітика. Церква перетворилася на інститут, який зовнішньою людиною сприймається як певна субкультура, усередині якої дорослі дядьки й тітки просто «бавляться в Середньовіччя», вдягаючи на себе якийсь дивний одяг та бубнячи незрозумілі слова.

А раз так, то й виступати із заявами «проти» ці дядьки й тітки просто не мають жодного права.

Чи лише Захід відходить від Бога?

Але повернімося до початку нашої розмови і поставимо собі запитання: чи лише на Заході «все погано» та чи лише на Заході є ЛГБТ-пропаганда і торгівля наркотиками?

Ні, звісно. Усе те, чим живе Європа, переживаємо й ми з вами. Можна, звісно, казати, що Православ'я саме по собі це «щеплення» від розпусти і содому. Але насправді це не так. Якщо Православ'я сприймається тільки як культурна спадщина, а бути православним означає дотримуватися певних традицій, то користі від нього не буде жодної.

Православ'я – це досвід Богоспілкування, а бути православним означає знати не про Бога, а знати Бога. Православна людина повинна жити в постійній напрузі всіх душевно-тілесних почуттів. Її життя – це подвиг зі зміни себе, це постійне преображення та спроба хоч на крок наблизитися до Дому Отчого. Зрозуміло, що й культура, і традиції тут відіграватимуть якусь роль. Але явно не центральну.

Так от, з урахуванням усього вищесказаного ми змушені констатувати, що процеси, які відбуваються в Європі, із запізненням, але повторюються і в православних країнах, зокрема й в Україні. Наприклад, якщо ще 15 років тому нам складно було уявити собі гей-парад у нашій країні, то сьогодні це вже не викликає особливого здивування. Хоч досі й неприємно багатьом.

Або ось з останнього: 2014 року до Європейського суду звернулася українська гей-пара – Андрій Маймулахін та Андрій Марків – з приводу того, що вони проживають разом, але не можуть узаконити свої стосунки. В результаті суд визнав, що в Україні ЛГБТ-пари не мають можливості отримати будь-яку альтернативну форму юридичного визнання, а відсутність законодавчого регулювання одностатевих стосунків є порушенням статей 8 і 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судді постановили виплатити кожному чоловікові компенсацію в 5 тисяч євро.

Водночас керівник Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало розповів, що розгляд справи тривав майже 10 років і тепер Україна має змінити законодавчу базу у зв'язку з цим рішенням суду. І змінює ж, ось що важливо й страшно.

Так, у вересні 2021 року Зеленський і Байден домовилися посилити боротьбу за права ЛГБТ в Україні. Уже в грудні 2022 року Зеленський підписав закон, який передбачає штраф за критику ЛГБТ, у липні Президент України впритул зайнявся питанням легалізації одностатевих шлюбів в Україні, а в травні 2023 року стало відомо, що за завданням Зеленського Мін'юст готує законопроєкт про одностатеві партнерства.

Тож, коли ми говоримо про Захід і про процеси, що відбуваються там, робити це треба перед дзеркалом. Бо якщо Церква мовчатиме, якщо вона перестане бути моральним авторитетом для суспільства, то жердини для танців будуть встановлені і в українських храмах. І повна апостасія станеться швидше, ніж ми гадаємо.

Читайте також