Чи є сенс у календарній реформі ПЦУ

Навіщо придумане календарне питання. Фото: 24tv.ua

Понад півроку тему переходу на новоюліанський календар жували всі кому не ліньки всередині та зовні ПЦУ, у навколоцерковних колах, серед політиків, журналістів, активістів та блогерів, навіть «Дія», пам'ятається, пропонувала опитування на календарну тему. Ось прямо, як буває, коли в шматку смаженого м'яса виявляється жилка: жуєш його жуєш, проковтнути не можеш, прожувати не виходить і, якщо його непомітно не виплюнути, можна і до блювотного позову дожувати.

Що ж, я віддаю належне ПЦУ, всі ознаки того, що їм вдалося уникнути конфузу і проковтнути жуйку, що нав'язала в зубах, у наявності. Звичайно, без нерозуміння окремих власних кліриків і більш-менш помітних приватних осіб не обійшлося, проте, здається, не їм погоду робити.

Тільки одне питання все одно лишається: навіщо?

Те, що з погляду церковної логіки календарне питання позбавлене будь-якого сенсу, не варто навіть говорити. Справді, чи не думає хтось насправді, ніби ми переконані, що Христос народився саме 25 грудня? Чи хтось думає?

Припиніть, коли народився Христос, ми не знаємо. І святі отці не знали, і стародавня Церква теж не знала. Свято встановила, щорічно святкувала, як святкуємо і ми зараз, а коли народився Спаситель, не знала. Більше скажу – навіть не прагнула знати. А навіщо?

Хіба не факт приходу у світ Сина Божого для нас важливий? Хіба не народжується Христос у Церкві щороку? Хіба не входимо ми в реальність Різдва, що одного дня відбулося, і не переживаємо його так, ніби воно відбувається в момент святкування і більше ніколи? То яке ж значення може мати дата? Правильно, зовсім ніякого.

Але якщо дати не важливі, то про що сперечатися?

Нам кажуть, що за новим календарем святкує весь західний світ, що, відмовившись від юліанського календаря, ми матимемо менше спільного з Росією, що (не сміятися!) перехід на нові дати позбавить мук совісті тих, хто порушував пости заради святкування Дня незалежності та Нового року. Але хіба це взагалі може вважатися серйозними аргументами?

Для нашого спасіння має значення, чи святкуємо ми Різдво Христове разом із західним світом чи окремо? На Страшному суді нас спитають про святкування Преображення одного дня з Росією? Про муки совісті взагалі соромно говорити, справді: якщо християнин цілеспрямовано порушує пост заради державного свята, то який він християнин?

Ну гаразд, для Церкви цілком поважною причиною може стати елементарна доцільність, проте така не проглядається ні під яким кутом. Навіть навпаки: яка така важливість служити за календарем, встановленим на нашій території більшовиками за тридцять років після краху їхньої ідеології?

Так все ж таки, навіщо?

Кажуть, більшість Помісних Церков користується саме новим календарем. Саме нас це до чогось зобов'язує? Ні. Більш того, Церкви, які живуть за юліанським календарем, сумарно численніші за інші. То за яким календарем живе більшість православних?

Найкомічніше на цьому тлі виглядає спроба заявити на всю країну, що було зроблено щось велике та історично значуще через заклик до держави перенести дати святкування світських свят, пристосувавши їх до нового календаря ПЦУ.

Але все-таки, навіщо? Мені більше нема чого питати, а по той бік Церкви, навіть якби там і хотіли, явно нема чого відповідати. Виявляється, що над «історичним рішенням» не залишається нічого більшого, як просто помовчати. Чи не буде це хвилиною мовчання на згадку про здоровий глузд?

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.