Про «віджимання» Іонинського
Іонинський монастир. Фото: wikipedia
До того були клони Києво-Печерської та Почаївської лавр, п'ятьох монастирів на Волині та Тернопільщині. І добре б у ПЦУ були тисячі бездомних монахів, а обителі УПЦ стояли порожніми. Адже ні, все навпаки.
В Лаврі у намісника ПЦУ ледь набирається на службах в Успенському 30-40 людей. Якщо відіжмуть Іонінський, немає сумнівів, що він також спорожніє.
Але виникає збентеження – ну як Думенко і К° не соромно? Адже всі бачать, що вони займаються елементарним грабіжництвом. Як це узгоджується із заповіддю «не вкради», «не бажай вдома ближнього свого»? Адже очевидно, що ніяк. До того ж усі обителі, включаючи Лавру та Іонинський, братія відновлювала після радянських руїн самотужки.
Напевно, кожен ставив собі питання – а як не соромно членам ЛГБТ кричати всім навколо про своє інтимне життя, виставляти його напоказ, ходити парадами? Напевно, коли совість замовкає, починає кричати її симулякр, антисовість. І ніщо вже не може змусити її замовкнути.
Мабуть, у нашому випадку механізм такий самий.
Читайте також
Якою буде «духовна незалежність» завтра
Практично одночасно в медіа з'явилося два повідомлення щодо демографічної ситуації в Україні.
Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?
Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.
Єзуїти, вони і в Україні єзуїти
Недарма слово «єзуїт» у нашій українській традиції стало синонімом спритності, брехливості та безпринципності.
Як заборону Церкви перетворити на її «захист»
Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».
Не будь як віцепрем'єр
Після заборони УПЦ віце-прем'єр Ірина Верещук заявила, що слід припинити «вплив ворожої російської церкви» (це типу, УПЦ) на українців не лише в Україні, а й за її межами.