Весела дорога в пекло, або Вбивча філософія гумору

Сучасний гумор часто веде прямим шляхом туди, де плач і скрегіт зубів. Фото: СПЖ

Для мене з дитинства найстрашнішою маскою була маска клоуна. Вона ніколи не викликала в мене добрих почуттів. Якимось мертвим пекельним холодом дихав оскал великого потворного прикрашеного рота, над яким, обведені чорнотою, горіли вузько посаджені, безжальні очі.

Школа ненависті зазвичай починається зі сміху. Під час Другої світової війни майже все єврейське населення Європи було знищено. Початок газовим камерам та Голокосту поклали смішні карикатури на євреїв у німецьких журналах та газетах.

Великий терор 1937 року проти Церкви та вірян також розпочинався з карикатур у журналі «Безбожник». Нині все простіше. Вже не треба купувати журнали, розвішувати плакати. Достатньо натиснути одну кнопку на смартфоні або комп'ютері, й клоуни вам покажуть шоу, де представлять духовенство, вірян, Церкву Божу таким чином, щоб навіяти до них стійку ненависть. І все це, звичайно, з допомогою сміху.

Що ж за люди ці коміки, котрі з такою старанністю працюють на сатану? Заради чого та навіщо? Невже вся річ тільки в грошах? Невже ось так легко і безтурботно можна продати свою душу? Я не знаю…

Чув одну сумну історію про долю такого самого українського вельми відомого гумориста. Лише два роки тому він розповідав перед камерою, як уже в зрілому віці почав відвідувати храм, як Бог створив у його житті чудо. Ця людина реально на своєму досвіді відчула, що таке благодать Божа. Більше того, Господь являв йому багато милостей. Цей комік почав причащатися, співати на крилосі, став постійним парафіянином одного з монастирів Києва. Але минуло лише два роки, і ця людина надягла для сценічного образу підрясник, скуфейку і почала так вульгарно хулити чернецтво, на що неможливо дивитися без огиди.

Що сталося з ним? Куди поділася колишня радість доторку до невечірнього Світла? Що ж такого мало статися з цією нещасною душею, щоб, випробувавши на собі стільки благодіянь Господніх, почати плювати Богові прямо в обличчя? Я не знаю. Мені завжди важко було зрозуміти мотиви вчинку Іуди Іскаріота.

Невже й справді гроші мають таку сильну владу над душею людини, що можуть зробити безумцем навіть того, хто бачив чудеса Божі?

Одне можу сказати напевно – дуже хочеться, щоб ця людина закінчила своє життя не як Іуда, а як апостол Петро, ​​щоб знайшов у собі сили покаятися та спокутувати гріх підлої зради.

«Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати» (Лк. 6:25), – вчить нас Господь. У той же час Христос каже: «Будьте, як ті діти» (Мф. 18:3), «бо таких Царство Боже» (Мк. 10:14). Але образ дитини у нас невіддільний від сміху й радості. Де ж проходить межа між дитячим сміхом і «горем сміхунів»?

Сміх і гумор завжди були об'єктом комерційної та ідеологічної експлуатації. Вони є способом і засобом для досягнення різних цілей. Я, проживши вже неабияке життя, чув і бачив різних людей, які пов'язали своє життя з професією гумориста. Виходячи зі свого досвіду, я спробую дати класифікацію різних ступенів мистецтва гумориста.

Філософський гумор

Хто був Михайло Жванецький – гуморист чи філософ? Комік чи трагік? Важко відповісти на це запитання однозначно. У його текстах все було намішано, але одне можна сказати напевно – монологи цього автора змушували сміятися, плакати, сумувати, думати, розмірковувати над почутим, аналізувати, робити якісь висновки. То справді був філософський гумор. Таких прикладів можна знайти чимало у поетичній, музичній, театральній творчості найрізноманітніших людей мистецтва.

Інтелігентний гумор

Класичним прикладом такого гумориста був Аркадій Райкін. Він мав як соціальну сатиру, так і ліричні монологи, різні комічні та трагічні образи. Але, кого б він не зображував, він завжди це робив із глибоким почуттям міри та інтелігентності.

Звичайно ж, він був не один такий. Штепсель і Тарапунька (Юрій Тимошенко та Єфим Березін), Олександр Іванов, Роман Карцев та інші представники тоді ще радянської школи артистів естради – окрім таланту веселити, ці артисти мали вроджений такт, були вповні аристократами духу.

Жовчний гумор

Класичним прикладом такого гумориста є Михайло Задорнов. Цей автор по-своєму унікальний і неповторний, але його слова часто цинічні, а гумор холодно-жорстокий до тих, на кого він спрямований. У виступах цього автора немає доброти чи співчуття до тих, кого він критикує. Тільки нещадний сміх, вірніше регіт.

Блудний гумор

З падінням СРСР і появою можливості задовольняти низькі потреби людських пристрастей митці також стали стрімко перебудовуватися під ці «народні потреби». Найтрендовішою стала тема сексу, якого, як відомо, в СРСР не було (з висловлювань учасниці телемосту СРСР – Америка).

Колишні радянські метри цього мистецтва стали, не соромлячись, бравувати вульгарністю, нехтуючи раніше прийнятими рамками пристойності. Геннадій Хазанов, Євген Петросян та інші намагалися щосили побалувати своїх шанувальників гостреньким і пікантним словом. Але, що їхні жарти порівняно з тим, що ми бачимо сьогодні.

Більшість репертуару сучасних коміків побудована на темі розпусти. Цим не гидують найвідоміші колективи, це показують на найпопулярніших каналах. Нас так довго годували цим отруйним сурогатом, що багато хто навіть не помітив, як наші гумористи цей статевий рефлекс перенесли і на церковні теми. Але за розпустою слідує вже остання стадія деградації гумористичного мистецтва.

Богоборчий гумор

Цей тренд зараз починає набирати все більшої сили. У ньому обов'язковим елементом мають бути блудні теми, богохульство та цинізм. Причому це стосується не лише учасників гумористичних шоу, а й співаків. Досить згадати те богохульство, яким напихає своїх шанувальників Мадонна.

Коміки, які опустилися до цього рівня, вже пройшли точку неповернення.

Немає жодного сенсу волати до їхньої совісті, попереджати про відповідальність за свою долю та долі своїх дітей. Це марно, тому що волати вже нема до чого. 

Їхнє сумління спочатку повільно згоряло через цинічну вульгарність. А коли від неї залишився тільки попіл, гнила душа звернулася до сатанізму.

Звичайно, треба розуміти, що нинішні гумористи − це передусім бізнесмени, які роблять гроші на сміху. А щоб був дохід, потрібно продавати те, на що є попит. А попит говорить про дуже сумний стан душ багатьох наших сучасників. Блудний гумор – це насамперед хула на батька й матір. Це блюзнірство стосовно батьків. Тому, цілком очікувано, це призводить до того, що гумор, побудований на пожадливості, призводить до сміху над Богом, святинею, Церквою, над усім тим, що дорого віруючим людям.

Ми живемо у мінливому світі, тут все або зростає й розвивається, або деградує й маргіналізується.

Я пишу це не тільки тому, що є православним священником і мені боляче, коли відбувається це блюзнірство.

Я знаю точно, що Бог зганьблений не буває. До нього гумористам не доплюнути, занадто високо, і вся та хула, якою вони зараз займаються, рано чи пізно впаде і на їхні голови.

Річ в іншому. Я можу цілком впевнено сказати, що в мене було б таке саме ставлення до творчості цих коміків, якби вони хулили не мою Церкву, а, скажімо, іслам чи буддизм, протестантів, будь-яку іншу віру та релігію. Тут справа навіть не у вірі, а в тому, що така вульгарність і ницість взагалі виходить далеко за межі того, що називається загальнолюдськими моральними нормами.

Але деградаційні процеси в мозку цих коміків зайшли вже так далеко, що навряд чи вони зможуть це усвідомити під час свого земного життя. Осмислення сказаного та зробленого прийде обов'язково, але потім, коли вже нічого виправити не можна. І мені їх шкода!

Мені також складно зрозуміти, як можна навіть не сміятися, а влаштовувати цей бісівський регіт у той час, коли ллються ріки крові, коли десятки тисяч людей позбавлені домівок, коли вже немає жодного міста, жодної вулиці, де б не стояв материнський плач за загиблими, де не жила б сім'я, що втратила на війні чоловіка, сина, батька.

Я не можу собі уявити, щоб Христос реготав. Усміхався – так. Розмовляв із м'яким, добрим гумором – можливо. Але щоб реготав – це немислимо.

Святі отці теж могли по-доброму пожартувати, щоб підтримати людину, підняти їй настрій, втішити, духовно зміцнити, прогнати зневіру, дати світло душі. Це правильне вживання гумору, його справжнє призначення. Але як це далеко від того, що відбувається на підмостках нинішніх гумористичних шоу.

Пробач їм, Господи, не знають що творять!

Читайте також