Чим можуть обернутися гоніння на християн у Китаї

Влада Китаю бореться з християнством у своїй країні

Керівництво комуністичного Китаю зараз переслідує християн, прагнучи повністю викорінити християнство в країні. Не так давно в СРСР вже йшли по такому шляху. Заборони і гоніння призвели до протилежних результатів. Що відбувається в Китаї і як Київ може допомогти тамтешнім християнам?

Історична довідка

Згідно з переказами, першим християнським проповідником, який був у Китаї, є святий апостол Фома. Він деякий час проповідував у цій країні, але тодішні китайці не бажали слухати його проповіді, і апостол Фома пішов із цих місць. Переказ цей досить пізній, воно з'явилися тільки в XIII столітті і достовірність його під питанням. Перші історично достовірні свідчення про появу християнства в Китаї датуються VII століттям. У 635 р. в Китай прийшли місіонери, які сповідували несторіанство. Їхня діяльність була досить успішною, але в 845 р. у Китаї почалися релігійні гоніння на християн, так і на послідовників буддизму і даосизму. Після цього аж до кінця XIII століття про християнство в Китаї історичні джерела не повідомляють.

Приблизно в 1293-1295 рр.. в Китаї з'явилися францисканці, які заснували в Пекіні католицьку місію. У 1579 р. до францисканців приєдналися єзуїти, які крім церковної проповіді стали просувати в Китаї досягнення європейської науки і культури. Результатом цього стало те, що в Китаї досі християнство асоціюється із західною культурою і цивілізацією і сприймається як щось чуже, привнесене ззовні. У 1784 р. діяльність єзуїтів в Китаї була заборонена.

Через Золоту Орду, у часи її існування, в Китаї виявилися перші руські православні воїни, які несли там службу. У 1684 р. в Пекіні з'явилася руська громада на чолі зі священиком Максимом Леонтьєвим, що складалася з полоненого гарнізону фортеці Албазин і членів їхніх сімей. А в 1712 році на базі цієї громади була заснована Руська духовна місія, яка виконувала також функцію неофіційного дипломатичного представництва Росії в Китаї.

На початку XX століття діяльність Руської духовної місії значно активізувалася і було розпочато будівництво кількох соборів. Але у 1900 р. в Китаї відбулося повстання Іхетуань (Боксерське повстання), яке було спрямоване проти іноземного втручання в китайську економіку, культурне та релігійне життя. Повсталі розгромили будівлю Руської духовної місії в Пекіні і вбили 222 православних китайців. Це був дуже серйозний удар по православ'ю в Китаї.

Ікона: Собор 222 Китайських мучеників

Після Жовтневої революції 1917 р. в Китаї виявилися сотні тисяч біженців з Росії, які дали новий поштовх для розвитку Православ'я в цій країні. До середини XX століття було побудовано більше 100 храмів і засновано близько десяти монастирів. У 1956 р. утворив Священний Синод РПЦ автономну Китайську Православну Церкву. Але в ході так званої «Культурної революції» в Китаї (1966-1976 рр.) вона була фактично знищена, як і інші релігійні організації. Всі православні храми і монастирі були закриті і частково зруйновані, священики арештовані, а деякі вбиті. Мощі, ікони та інші святині піддалися нарузі.

У 1986 р. відновилося вчинення богослужінь у Покровському храмі в Харбіні. Там служив священик-китаєць – протоієрей Григорій Чжу. Він був єдиним священиком, хто зміг тоді отримати офіційну державну реєстрацію.

У 2000-х роках в Китаї були дещо розширені релігійні свободи. У 2013 р. вперше в історії відвідав Китай з офіційним візитом Патріарх Московський Кирил. На цей візит покладалися великі надії, які здебільшого залишилися нереалізованими. Так Китайська Православна Церква досі не зареєстрована в Китаї офіційно. За приблизними оцінками, сьогодні в Китаї налічується 15 тисяч православних.

У 2008 р. незважаючи на майже 300-річну присутність у Китаї Руської духовної місії, Константинопольський патріархат оголосив Китай канонічною територією своєї Гонконгської митрополії, що викликало додаткове напруження між Фанаром і РПЦ.

Що стосується католицтва і протестантизму в сучасному Китаї, то хоча вони також сильно постраждали в роки «культурної революції», але їх відновлення йде набагато більш швидкими темпами. Священик РПЦ Діонісій Поздняєв, який служить у Гонконзі з 2012 року говорив: «За останнє 30-річчя чисельність християн у КНР, за найбільш консервативними оцінками, зросла багаторазово (католиків — в 4 рази з 1949 р., протестантів — в 20 разів за той же період). <...> Єдиною християнською Церквою, чисельність прихожан храмів якої в Китаї не тільки не зросла, але й знизилася, залишається Православна Церква». Згідно з даними ЦРУ США, на сьогоднішній день в Китаї проживають близько 70 млн. християн, що становить 5,1 % всього населення.

Сучасні гоніння

Після відносно благополучних для християнства в Китаї 2010-х років, сьогодні уряд цієї країни став проводити політику витіснення християнської віри з життя суспільства. За останні роки влада Китаю закрила безліч нелегальних «будинкових» церков. Нерідкі випадки кримінального переслідування християн за вчинення богослужінь.

За повідомленнями ЗМІ, в 2018 р. під натиском влади безліч китайських християн були змушені опублікувати на своїх сторінках в соцмережах зречення від віри в офіційному формулюванні: «Прийняття віри в християнство було сліпим наслідуванням за тенденціями. Тепер у мене є більш глибоке розуміння релігії та вірувань, і після подальшого вивчення християнства я краще зрозумів свої духовні потреби. Я оголошую, що більше не буду брати участь в християнській релігійній діяльності і більше не вірю в християнство».

У тому ж році за даними правозахисних організацій в Китаї було заарештовано понад 10 000 осіб за вчинення християнських релігійних обрядів. В Гуанчжоу, третьому за величиною місті Китаю, Бюро етнічних і релігійних справ призначив премію в 1500 дол. за інформацію про нелегальні християнські зібрання. Одним з найбільш поширених методів боротьби з християнством є позбавлення соціальних допомог за відвідування богослужінь і участь в житті християнських громад. Треба визнати, що в умовах економічного спаду в результаті пандемії коронавірусу ці методи є досить ефективними.

Пояснюється нинішнє гоніння на християн у Китаї двома факторами.

По-перше, це власне атеїстична ідеологія правлячої комуністичної партії (КПК). У 2018 р. директор Державного управління у справах релігій Китаю Ван Цзаоань опублікував програмну статтю, основні посили якої полягають у тому, що члени КПК не можуть мати релігійних переконань, їм заборонено цікавитись релігійними вченнями, вони зобов'язані суворо дотримуватися марксизму та атеїзму. Зусилля китайської влади щодо пропаганди атеїзму та відмови від релігійних переконань приносять свій результат. За даними агентства Gallup International в 2018 р. найбільш атеїстичною країною в світі був Китай. 67 % жителів цієї країни визнали себе атеїстами. Це більш ніж у два рази перевищує показник Японії, яка перебуває другому місці (29%).

По-друге, це сформоване ще в XVI столітті в результаті діяльності єзуїтів уявлення про те, що християнство – це релігія чужої західної цивілізації, за допомогою якої ця цивілізація хоче контролювати Китай або щонайменше втручатися у внутрішні китайські справи. Тому зростання націоналістичних настроїв у Китаї завжди супроводжувалося протидією всьому західному, в тому числі і релігії. Сьогодні в Китаї спостерігається зростання таких настроїв. Цьому сприяють економічна криза і наростаюче протистояння з США, в економічній, політичній і навіть військовій сферах.

Аналогії з Київською Руссю

Читаючи новини про утиски християн у Китаї, неможливо позбутися думки, що щось схоже відбувалося в Київській Русі за часів святого князя Володимира Великого. Як відомо, на початку свого правління Володимир зробив ставку на язичництво. На чолі язичницької партії він скинув з Київського престолу свого брата Ярополка, який якщо і не був сам християнином, то ставився до християнства вельми прихильно. Після воцаріння в Києві в 978 р. князь Володимир започаткував жорстокі гоніння на християн. Тоді прийняли мученицьку кончину варяги Федір та Іван за відмову брати участь у язичницькому жертвопринесенні.

Мученики Феодор та Іван. Ікона

Сам же язичницький культ переживав після воцаріння Володимира в Києві справжній «ренесанс». На Київських горах зводилися ідольські статуї, навколо яких влаштовувалися оргії і криваві жертвопринесення.

Тривало це недовго. Незабаром святий Володимир був просвічений світлом Христової Істини і звернувся до Бога настільки ревно, що це дивувало навіть грецьких єпископів, наведених ним на Русь. Він хрестився сам і охрестив свій народ. А країна, для якої він став святим рівноапостольним князем, через кілька століть сама себе ідентифікувала як Свята Русь.

Якщо ми задумаємося про причини такої зміни у князі Володимирі і той історичний вибір, який був зроблений для свого народу на віки вічні, то ми повинні згадати про невмируще утвердження ранньохристиянського філософа Тертуліана, що всяка душа за природою – християнка. В особистому плані святий Володимир думав, що він в душі язичник, але він помилявся. Настав час, коли він зрозумів, що в душі він християнин, що віра в Ісуса Христа – це його, рідне, одвічне. У політичному плані князь Володимир і політична еліта Русі того часу вважали, що християнство – це чужа релігія ворожих їм греків. Але настав час, коли вони зрозуміли, що християнство не може бути чужою релігією нікому, з тієї причини, що Христос – це Бог і Спаситель не для греків чи юдеїв, не для якогось одного народу, а для всіх нащадків Адама і Єви. І прийняття християнства – це не є прогин під Візантію, а виконання волі Божої, знову-таки, прийняття свого, споконвічно рідного. І незважаючи на всі труднощі і витрати можна стверджувати, що наш народ прийняв Православ'я саме так. Він не піддався нав'язуванню ззовні чогось чужого, а пізнав у Православ'ї свою, притаманну йому істинну віру.

І якщо (дуже хочеться написати: «коли») у Китаї зрозуміють, що душа кожного китайця, як і душа представника іншого народу, за своєю природою – християнка, тоді вони усвідомлять, що прийняття християнства – це не політична поступка західній цивілізації і не відмова від своєї китайської культури, а повернення до своїх глибинних витоків. Тому цілком можливо, що нинішні гоніння на християнство в Китаї – це сутінки перед світанком. Що незабаром китайська релігійна політика зміниться, і Господь, як і тисячу років тому в Києві, явить світу нове диво просвіти великого народу світлом Істини. А кров 222 китайських мучеників, також як і кров мучеників Феодора та Іоанна, стане насінням для нових паростків віри на китайській землі.

Крім того, якщо порівнювати Православ'я і католицтво, то неважко побачити перевагу Православ'я з точки зору китайської влади. Якщо католицтво без підпорядкування папі римському, як єдино можливого центру, просто перестає бути католицтвом, то Православ'я не має такого єдиного центру, а складається з рівноправних Помісних Церков, які залежать одна від одної тільки в духовному відношенні, а не в адміністративному чи економічному.

Наша лепта

Думається, що Українська Православна Церква може внести в цю священну місію перетворення Китаю свою лепту. Незважаючи на геополітичне протистояння США і Китаю, яке негативно позначається на багатьох країнах, в тому числі і Україні, наші відносини з Китаєм розвиваються і в економічній, і в гуманітарній сферах. За підсумками 2019 р. Китай став найбільшим торговим партнером України, потіснивши Росію на друге місце. За минулий рік експорт з України в Китай зріс на 63,3%, а імпорт — майже на 21%. В Україні ведуть свій бізнес більш 60 китайських підприємств, а в українських вишах навчається кілька тисяч студентів з Китаю. Чим не аудиторія для православної проповіді? А етнічні українці, які мешкають в Китаї? Їх зараз налічується приблизно 20 тисяч і в основному це студенти. Кілька десятиліть тому духовним окормленням української діаспори займалися греко-католики. У першій половині XX століття в Харбіні існував цілий Апостольський екзархат, який відносився до Руської греко-католицької церкви. Зараз він юридично залишається зареєстрованим, але де-факто не існує.

А оскільки так звана Православна церква України, відповідно до свого статуту, не має права опікуватися ким-небудь за межами України, то УПЦ цілком може розраховувати на те, щоб заповнити утворений духовний вакуум.

Читайте також

«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?

Два роки тому Епіфаній навів приклад «єпископа» УПЦ КП, який повернувся до ПЦУ у сані «архімандрита». Тепер цей «архімандрит» потрапив у скандал. Що це означає?

Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?

Колишнього глави Держдепу США Майкла Помпео не буде в адміністрації нового президента США Дональда Трампа. Що це означає для ПЦу?

Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»

Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?

Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита

24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?

Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?

Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.

Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?

Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Що ж вони вирішили щодо існування Церкви в Україні?