Як перемагати провокаторів: інструкція з Євангелія

Як по-євангельськи діяти проти провокаторів? Фото: СПЖ

2 квітня 2023 р. відбулося захоплення кафедрального собору в Хмельницькому. Під час богослужіння, на якому були присутніми близько 100 віруючих, чоловік в камуфляжі (пізніше з'ясувалося, що його звуть Артур Ананьєв) напав на протодиякона, розірвав на ньому облачення і вибив Євангеліє у нього з рук. Іподиякон і парафіяни зреагували жорстко – провокатора скрутили, і, оскільки він активно чинив опір, злегка «пом'яли». Все дійство знімала на телефон якась жінка, яка голосила на камеру, що «б'ють військового».

Ці кадри одразу потрапили до соцмережі. Хмельницький депутат Віктор Бурлик спочатку опублікував їх у своєму Фейсбуці із коментарем: «Військового побили московські попи», а потім закликав натовп прийти під храм. На місці раптом з'явилися столи, папери та люди, які організували «голосування щодо переходу до ПЦУ». Характерно, що відео зі «побиттям» починається безпосередньо з «побиття», хоча камера була явно включена раніше. Що робив Ананьєв до того, нам не показали. Точніше, не зовсім так. У телеграм-каналі лідера С14 Євгена Карася є кілька уповільнених кадрів, на яких протодиякон нібито сам упускає Євангеліє. Кадри мали довести, що Ананьєв жодних протиправних дій не вчинив, а злі попи побили його даремно. І тут треба звернути увагу на три моменти:

1. На кадрах Карася видно, що облачення у протодиякона розірване, і навряд чи він зробив це сам.
2. Нам знову не показують, що було перед цим.
3. Сам факт, що ексклюзивне відео, зняте в Хмельницькому соборі якоюсь жінкою (за легендою – парафіянкою), раптом спливає на сторінці одного з лідерів київських радикалів.

І тут необхідно згадати злиті в мережу інструкції Карася до своїх підопічних, де він розповідав, як їм потрібно провокувати духовенство та віруючих у Лаврі. Суть їх проста. Радикали повинні розділитися по двоє-троє, де один провокує людей на агресію, а решта цю агресію фіксують на телефони. Завдання – «виступити каталізатором конфлікту, показати, що вони поводяться як агресори... Щоб усі, в тому числі європейці, сказали, що це якесь терористичне угруповання, а не монахи».

У Лаврі це не спрацювало, бо віруючих попередили. А от у Хмельницькому операцію було проведено блискуче. І далеко не лише там.

Того ж дня на Житомирщині у смт Іршанськ на зборах з переведення собору до ПЦУ противники УПЦ влаштували ще більш звучну провокацію під назвою «московський піп ударив дитину по голові».

На розмитих кадрах видно, як хлопчика з прапором хтось штовхає на священників, що моляться, після чого якась жінка починає кричати: «Ти вдарив дитину, скотина така. Геть до Росії»! Чи треба говорити, що обурені люди проголосували за перехід? Та й загалом хайп на всю країну вийшов знатний. Історія розлетілася по всіх ЗМІ та соцмережах. Поліцейські розслідують справу за ст. 125 Кримінального кодексу «Умисне легке тілесне ушкодження».

Неважко помітити, що і тут задіяна та сама схема з трьох пунктів:

• сама провокація;
• фіксація на відео;
• максимальний розголос з «правильним» трактуванням.

І немає сумніву, що така технологія з різними варіаціями буде використовуватися проти УПЦ і надалі. Як же бути? Як же можна перемогти провокаторів і зробити так, щоб їхні провокації були безуспішними?

І тут треба згадати, що в тому ж Хмельницькому іподиякон і віруючі реагували на агресивну провокацію справедливо за мирськими поняттями, але навряд чи справедливо за євангельськими.

Мабуть, зараз настав час виконати слова Господа Ісуса Христа: «А Я кажу вам: не противься злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу…» (Мф. 5:39).

У тлумаченні на це місце Євангелія святитель Іоанн Златоуст каже так: «Воістину, ніщо так не утримує кривдників, як лагідне терпіння. Воно не тільки утримує їх від подальших поривів, але ще змушує розкаятися і в колишніх, і робить так, що вони відходять від скривджених, дивуючись їх лагідності, і нарешті, з неприятелів і ворогів робляться не тільки їхніми друзями, а й найближчими людьми і рабами. Навпаки, помста призводить до зовсім неприємних наслідків. Вона обом завдає сорому, озлобляє їх і ще більше розпалює гнів, і зло, тягнучись далі, доводить нерідко до смерті. Ось чому Спаситель приймаючому удари не тільки заборонив гніватися, але й наказав наситити бажання того, хто б'є так, щоб зовсім і непомітно було, що ти першого удару зазнав мимоволі. Справді, таким чином ти вразиш безсоромного набагато чутливіше, ніж у тому випадку, якби ти вдарив його рукою, і з безсоромного зробиш його лагідним».

Але може хтось скаже, що, мовляв, якщо вдарять мене особисто, то я може й підставлю іншу щоку, але тут зазіхання на храм, на святиню. Євангеліє дає відповідь і на це запитання.

У Гефсиманському саду, коли Юда прийшов із воїнами, посланими схопити Ісуса, апостол Петро вихопив меч і почав боронитися. «Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, і відтяв праве вухо йому. А рабу на ім'я було Малх. Та промовив Ісус до Петра: Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?» (Ін. 18:10,11). Господь не дорікав апостолам за те, що вони не захищали Його, але нарікав на те, що вони розбіглися: «Ось настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє і Мене ви Самого покинете; та не Сам Я ,бо зі Мною Отець» (Ін. 16:32).

Звідси головний принцип: ми захистимо Церкву тільки якщо не розбіжимося кожен у свій бік, а збережемо вірність Христу і Його Церкві. Якщо кожен віруючий, незважаючи ні на що, збереже вірність своїй церковній громаді, якщо кожна громада збережеться як така, неважливо забрали у неї храм чи ні, якщо кожен священник не піддасться погрозам або умовлянням і не покине Церкву, це означатиме, що Церква не зазнала жодної шкоди, що вона продовжує жити і виконувати свою спасительну місію на землі, поєднувати людей з Богом.

Втім, у нинішньому свавіллі віруючих цікавить практичне питання – як захистити свій храм?

Можна поекспериментувати і спробувати буквально виконати заповідь Христа: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому…» (Мф. 5:40). Тобто – віддати храм, земельну ділянку, церковне майно та інше. І подивитися, як Господь діятиме далі, як Він буде влаштовувати наше життя і життя наших кривдників.

Можна спробувати виконати ще одну заповідь: «А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує...» (Мф. 5:44). Можна скласти поіменні списки церковних рейдерів, хоча б тих, кого вдалося встановити, ось цього Артура Ананьєва, наприклад, і служити молебні про їхнє здоров'я та спасіння.

Але Євангеліє не забороняє використовувати і життєві, «практичні» методи. Як уберегтися від провокацій? Що робити конкретно?

Згадаємо, деякий час тому серед богословів йшла дискусія про відміну молитви про оглашенних на Літургії та вигуку «Двері! Двері!», який закликає зачиняти двері і нікого не пускати зі сторонніх. Тоді казали, що це вже анахронізм, ніяких дверей ніхто вже не замикає. Отже.

1. Зачиняти двері після початку богослужіння. Це буде додатковим стимулом для тих парафіян, які дозволяють собі запізнюватись.
2. Якщо є фінансова можливість, обов'язково поставити систему відеоспостереження всередині та зовні храму. Це дозволить у разі провокацій показати, як усе відбувалося насправді.
3. Якщо є фінансова можливість – укласти договір із охоронною фірмою, щоб хоча б під час богослужінь у храмі були їхні співробітники.
4. Вибрати серед чоловіків «бодігардів» – тих, хто на богослужінні був би завжди готовий захистити священнослужителів від нападу, або зреагувати (коректно) на інші силові провокації.
5. Призначити кілька людей, які у разі провокацій зніматимуть на телефон те, що відбувається. Не захищати, не перешкоджати провокаторам, а просто мовчки фіксувати події.
6. У жодному разі не відповідати насильством на насильство. Якщо провокатори зривають ікони, кидають на підлогу Євангеліє, штовхають священника і таке інше, можна просто стати між ними і своєю присутністю не дати їм продовжувати протиправні дії.
7. Юридично оформляти подію. Нехай поліція на боці загарбників, нехай місцева влада бере участь у справі. Все одно треба подавати заяви, скарги, судові позови. Все правильно оформляти: обставини, свідки та інше. Не допоможе в наших судах, дійдемо до європейських і міжнародних. Крапля камінь точить.
8. Складати списки парафіян. Для того, щоб цей список мав юридичне значення, щоб заїжджі рейдери не могли видати себе за членів громади та проголосувати за перехід до ПЦУ, потрібно юридично оформити такий список. Законодавство у цьому відношенні не дає вичерпної відповіді на питання, як це зробити, але треба намагатися хоч якось цей список оформити: поставити печатку громади як юридичної особи, подати до органів місцевого самоврядування як заяву тощо. У перспективі, можливо, наше законодавство прийде до того, що членство у релігійній громаді буде фіксованим, але вже зараз треба якось оформляти це.

Однак головне – це, повторимо, зберегти себе в Церкві, не покинути цього спасительного ковчега і вірити, що Господь нас ніколи не залишить.

Читайте також