Канон Андрія Критського: принеси покаяння, поки живий

Великий піст у храмі. Фото: beelbow-overluxuriancy-lakier.click

Час Великого посту для душі людини − це час великих змін, які там відбуваються. Особисте бажання духовної досконалості, відродження слідує в унісон із відродженням природи після зими, на шляху до Великодня Христового весь світ прагне очищення. Церковні піснеспіви підтримують і спрямовують до Бога покаянне почуття людини, виражаючи його у знаменитих творах. Одне із таких творінь – Великий канон Преподобного Андрія Критського. Це особистий плач людини, що пожила і бажає принести покаяння, поки вона жива.

Сам автор, преподобний піснеписець Андрій, був єпископом Критським і жив у VII та на початку VIII ст., передувавши творчості таких піснеписців середини і кінця VIII ст. як преподобний Іоанн Дамаскін і преподобний Косьма Маїумський. Це був час не тільки розквіту візантійської поезії, а й внутрішніх церковних розділень. Церква багато випробувала від тих єретиків, хто вірив, що Іісус Христос має одну природу (монофізити) і має одну дію та енергію (монофеліти та моноенергісти). Все це відбувалося в період нашестя арабів та ісламу.

Багато випробувавши і переживши, преподобний Андрій помер у похилому віці. Один із його 70 канонів уже в Х ст. був уведений у загальноцерковний вжиток.

Твір написано в жанрі канону, оскільки має чітку структуру (грецьке слово канон означає «правило», «мірило»): 9 пісень, що складаються з ірмосу (зв'язки), тропарів із приспівами та заключної пісні. Канон названий Великим, тому що складається з великої кількості тропарів (250 тропарів), що у кілька разів більше, ніж це заведено для творів такого жанру.

Читається Великий канон преподобного Андрія Критського в перші чотири дні Великого посту, а також на 4-му тижні Великого посту, в тиждень, присвячений пам'яті Марії Єгипетської, яка явила своїм життям зразок найсильнішої зміни від гріха до чесноти та збереження в цілості своєї душі. Читання канону супроводжується численними земними поклонами.

Текст канону пронизаний усвідомленням гріха в житті людини і стражданням через гріх, цієї випадкової властивості людської природи, як назвав гріх святитель Амвросій Медіоланський (IV ст), усвідомленням відповідальності перед Богом за зроблений гріх.

У каноні преподобний Андрій відкриває широку панораму гріховного життя людства, використовуючи відомі події Біблійної історії Старого і Нового Завіту. Усвідомлюючи охопленість гріхом, автор навіть не знає, з чого почати покаяння: «Откуду начну плакати окаянного моего жития деяний?». Але сподіваючись на благоутробність Христа, просить дати «прегрешений оставление».

Які гріхи: «ревність злочину первозданного Адама», «уподібнення першій Єві», які вказують на ухилення людини від Бога, опір Йому. Підносячи покаяння, автор наважується і вимагає: «Вонми небо і возглаголю» («будь уважне до мене, небо, і я повідаю), «вонми ми, Боже, Спасе мой, милостивным твоим оком, и прими мое теплое исповедание».

Образи зі Старого й Нового Завіту, що містяться в пам'яті християнина, допомагають пригадати картини гріхів і виправлень, підбадьорюючи і зміцнюючи того, хто кається. «Буря мя злых обдержит, благоутробне Господи: но яко Петру и мне руку простри».

Автор поспішає покаятися, тому що час життя короткий, як час життя трави польової, а людина ще й метушиться, через багатозадачність розосереджується: «Приближается, душе, конец, приближается, и нерадиши, ни готовишися: время сокращается, востани, близ при дверех судия есть. Яко соние (сновидіння), яко цвет (квітка), время жития течет: что всуе (даремно) мятемся?»

Саме життя минає «в нощи», так автор бачить своє марне гріховне життя, чекаючи «дня Сина, Спасителя», діяльно сходячи в чесноти ніби сходами, які «видел древле (некогда) великий в патриархах» Яків. На доказ «обновления Богом законов естества» згадаємо Мойсея, якому Бог як доказ Своєї підтримки тому, хто сумнівається, покрив руку проказою і вмить зцілив її. «Рука нас, Млисеова да уверит, душе, како может Бог прокаженное житие убелити и очистити, и не отчайся сама себе, аще и прокажена еси».

Порівнюючи свою душу з душею Давида «стрелою прелюбодейства устреленной и копием убийства плененный» автор бачить її більш обтяжену «самохотными стремленьми».

Читаючи чи слухаючи канон, ми знаходимо такі яскраві, точні і водночас гіркі образи гріха, які автор, будучи вже літнім, згадує, переживає, передчуваючи швидкий кінець і малий час покаяння, підносить усі свої переживання до Бога, маючи в Ньому всю надію на порятунок від скоєного гріха. Це глибоке велике покаяння, переживання, зміна, скорбота запропонована Церквою в дні Великого посту для нашого застереження, вдосконалення та надії.

Читайте також

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.

Чи має Церква виховувати народ: Відповідь митрополиту Феодосію

Митрополит Феодосій розповів про причини гоніння на нашу Церкву, зазначивши, що багато в чому ви самі винні. Що робити? Чи можливо змінити ту ситуацію, в якій зараз перебуває УПЦ?