Страшний Суд буде не потім, він відбувається вже зараз
Страшний Суд. Фреска преподобного Андрія Рубльова. Фрагмент. Фото: teofos.com
Картинка суду у нашій уяві
Коли проповідник говорить своїм слухачам про Страшний Суд, то в їхній свідомості часто виникає картина, аналогічна земним судовим тяжбам. Ось Бог-Отець, який сидить над томами кримінальних справ, списаних дрібним почерком сатанинським. Зліва сатана, він хоч і сам підсудний, але на якийсь час йому надано повноваження прокурора. А праворуч Христос, адвокат, який заплатив Своїм життям за гріхи всього світу.
Серед свідків до зали запрошені ангели-охоронці та біси-спокусники. Одні свідчитимуть про добрі справи душі, інші – про злі. Так в результаті змагань, дебатів і виступів кожної сторони буде вирішена вічна доля душі.
Між виправданням та звинуваченням
Але щось мені підказує, що цей процес проходитиме дещо інакше. Якщо бути точнішим, то він відбувається вже зараз, і ми самим життям своїм підписуємо собі або вирок, або виправдання. Один із цих підписів відносить нас в сферу темряви, а інший – в сферу світла. І підпис цей називається життя людське.
Ми перебуваємо в зоні темряви доти, доки наш розум перебуває під владою диявола, доки ми, живучи світом, безперервно перемелюємо лушпиння його знань і вражень. Тільки коли розум відмовиться від земних прихильностей, а помисли, не маючи їжі для своєї діяльності, затихнуть, в душі опанує мир. Це і є зона світла. Того, хто до неї увійшов, уже виправданий, бо придбав у душі світло і любов, яких ніхто в нього відібрати тепер не зможе.
Дві вулиці, що ведуть у різні обителі
«Простий розум без пристрастей – велике щастя. Порожній розум без помислів – велика благодать. Безмовний розум у Христі – найбільше блаженство і пряма можливість для миттєвого спасіння» (ієромонах Симон Безкровний).
Шлях у в'язницю темряви або в обителі світла життя ми проходимо на землі. Помираючи тілом, ми лише набуваємо те, до чого йшли все своє життя. Прив'язаність до чарівних, обворожливих картинок і вражень світу – це бруківка, яка веде нас у прірву, і ім'я цієї вулиці – «Прив'язаність». Дорога ж, що веде до раю, зветься «Безпристрастю».
Для того щоб згорнути з першої вулиці і потрапити на другу, необхідно вштовхнути розум в зону серця, змусити його пам'ятати про Бога день і ніч, не випускаючи ніколи з уваги. Як дізнатися, що ти вийшов на дорогу, що веде до раю? Коли ти зрозумів, що ти – це не твій егоїзм і не твої думки, коли ти почав жити усвідомлено, а не у фантазіях власної уяви.
Ти йдеш вулицею Безпристрасності тоді, коли зберігаєш у душі мир, незалежно від того, що відбувається навколо тебе чи з тобою самим. Відразу так жити не вийде, ще не раз розум хапатиме тебе за руку і тягнутиме на вулицю Прив'язаностей. Але тоді треба знову і знову повертати його в провулок, що веде до серця. Тоді поступово, все частіше і довше, ти перебуватимеш у сфері миру й світла.
Як не заплутатися та не звернути з дороги
З часом ти дослідно зрозумієш, що світ і світло губляться, коли твій розум повертається до прихильностей, які живуть у нашій душі: до людей, до тіла, до думок – усього того, чим ти особливо дорожиш і що ти особливо цінуєш. Полювання на душу ведеться ворогом дуже просто. У мишоловку лягає шматочок сиру – думка. Це омріяна їжа для голодного розуму. Він починає тягтися за цим сиром, і мишоловка в цей час захлопується. Розум спійманий у пастку помислу.
Якщо поступово відсікати свої прив'язаності до помислів, то тоді легше буде відсікти прив'язаності до людей, речей та самому світу. Важливо розуміти – ми не відкидаємо самих людей і все те, що маємо в цьому світі, включаючи й наше тіло. Ми тільки відсікаємо свої егоїстичні прив'язання до того, що сковує нашу свободу у Христі. Тому що неможливо зберігати прихильності до світу та бути з'єднаним із Богом. Як не можна бути трошки вагітним, так само не можна бути трішки грішним і трішки святим.
Теоретики та практики
Це вчення великих і досвідчених у духовній боротьбі старців входить у пряму суперечність із вченням кабінетних богословів, які не тільки самі зв'язані по руках і ногах канатами розумових прив'язань, але роблять все, що від них залежить, щоб цими ж канатами зв'язати і своїх послідовників. Ці знавці писань нізащо на світі не відпустять свій ожирілий від знань розум, який тягне їх своєю вагою на дно океану порожніх теоретичних знань. Ворог знущається з таких людей, граючи їхнім розумом, як кіт бавиться спійманою мишкою.
Тому, хто здобув безпристрасність, ворог уже нічого зробити не може. Саме тому вона є основою нашого спасіння, а отже й виправдання на Страшному Суді. Тому, що звільняє нас від злобних конвоїрів – помислів, що ведуть до пекла. Простий розум без жодних зусиль зі свого боку осягає простого Бога, тому що його віра велика і він не має жодних сумнівів. У простий розум входить простота Божественної мудрості.
У чому полягає спасіння?
Якщо ти знаєш, що «весь світ лежить у злі» (1 Ін.5: 19), то треба зрозуміти й те, що нікому й ніколи неможливо знайти в ньому якесь щастя. Безпристрасність – єдина можливість подолати всі скорботи, преобразити їх і стати вільними.
«У чому полягає спасіння? Воно полягає в тому, що ти пізнаєш істину, яка відкриває тобі духовне знання, що немає нічого, крім Бога. Він нікуди не сховався від тебе, Він завжди незримо перебуває в тобі, у твоєму дусі. І немає нікого й нічого, що було б поза Богом. Кого ти тоді будеш засуджувати? Кого ти тоді будеш ненавидіти? Ти зможеш лише в глибокому покаянні сказати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!» Саме пізнання цієї істини зробить тебе цілком вільним і повністю безпристрасним» (ієромонах Симон Безкровний).
Це і є наш виправдувальний вирок, вічне щастя, мир і радість у Дусі Святому.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.
Чи має Церква виховувати народ: Відповідь митрополиту Феодосію
Митрополит Феодосій розповів про причини гоніння на нашу Церкву, зазначивши, що багато в чому ви самі винні. Що робити? Чи можливо змінити ту ситуацію, в якій зараз перебуває УПЦ?