Задубрівка: як люди перестають бути людьми

В Задубрівці рейдери ПЦУ вийшли на новий рівень звірства. Фото: СПЖ

У те, що сталося увечері 4 травня 2020 року в селі Задубрівка Заставнівського району Чернівецької області, просто не можна повірити. Не можна повірити, що люди, які називають себе християнами, можуть настільки озвіріти і, знехтувавши всі закони Божі і людські, створити справжнісінький шабаш на труні щойно померлого священика. Не можна повірити, що не ісламські фанатики, не ігіловські терористи, а наші, жителі України, здатні на таку підлість і жорстокість.

2 лютого 1990 року, після 70 років войовничого атеїзму, в Задубрівці знову з'явилася громада християн. У храмі Архістратига Божого Михаїла знову зазвучала молитва і почали звершувати Божественну літургію.

Члени громади проводили богослужіння, ремонтували і прикрашали храм, допомагали один одному в життєвих труднощах.

Коли в Україні створили Православну церкву України (ПЦУ) і розгорнули широку кампанію по приєднанню громад Української Православної Церкви до цієї організації, християни Задубрівки на зборах релігійної громади одноголосно проголосували за збереження вірності канонічній Церкві.

Це зібрання відбулося 3 лютого 2019 р. А 15 лютого громада храму на честь Архістратига Михаїла через нападки з боку прихильників ПЦУ почала молитовне стояння на захист прав віруючих УПЦ. Воно триває досі. Вже більше року парафіяни цілодобово чергують біля свого храму, здійснюючи молитви і псалмоспіви.

У травні 2019 року територіальна громада Задубрівки проголосувала про переведення храму в ПЦУ. При цьому грубо порушили положення закону про свободу совісті та релігійні організації, яке надає право вирішувати долю релігійної громади виключно самій релігійній громаді, а не громаді територіальній або якого-небудь іншого органу або організації.

З цього часу протистояння прихильників ПЦУ з християнською спільнотою Задубрівки стало особливо непримиренним. Активісти ПЦУ постійно влаштовували провокації, часто намагалися перекрити дорогу до храму, щоб перешкодити віруючим потрапити на територію церкви або вийти звідти після богослужіння. З боку «священика» ПЦУ постійно звучали образи на адресу православних, а своїм прихильникам він наполегливо вселяв, що рано чи пізно вони заберуть собі православний храм.

Практично щонеділі поліції доводилося приїжджати в Задубрівку, щоб розмежувати громаду канонічної Церкви і прихильників ПЦУ. Це було виправданим, оскільки час від часу прихильники ПЦУ допускали відверто протиправні дії.

26 серпня 2019 р. троє активістів ПЦУ в нетверезому стані прийшли до храму і стали погрожувати членам громади, які чергували, розправою, а сам храм погрожували підірвати. Потім вони кинули на територію церкви військову димову шашку.

Імена цих людей відомі, поліція вилучила димову шашку як речовий доказ, але про притягнення винних до відповідальності не чути. А через кілька тижнів одному з прихожан Свято-Михайлівської церкви зламали ребро.

Однак незважаючи на всі ці загрози і труднощі, християнська громада живе і стала ще більш дружньою і згуртованою.

«Люди моляться. Є, звичайно, і втома через моральний тиск. Але добре те, що з 3 лютого наша релігійна громада згуртувалася, стала справжньою родиною. І як в будь-якій сім'ї у нас є спільні радощі, загальні прикрощі. Ми разом спілкуємося. Я вважаю, що це дуже важливо. Ми живемо дружно, як першохристиянська громада, ми всі зріднилися між собою», – це слова настоятеля громади протоієрея Леоніда Делікатного, сказані в лютому 2020 р., коли віруючі УПЦ відзначали річницю цілодобового молитовного стояння.

А 4 травня 2020 р. отця Леоніда не стало... Через часте нервове перенапруження, постійне цькування, погрози, образи, ходіння по судах та інших державних органів його ослаблений організм не витримав, і отець Леонід відійшов до Господа.

В Чернівецько-Буковинській єпархії його нерівне протистояння з представниками ПЦУ описали так: «Розпинали отця Леоніда протягом двох років... Спав в храмі на підлозі, ночами оберігаючи святиню, мерз взимку на молебнях у храмі, поневірявся по судах, поліції, кабінетах чиновників... серцем вболівав за святиню. Не пропускав жодного богослужіння, ревно закликав молитися і покладатися в усьому на Господа... Не витримало тіло плотське... захворів, відійшов до Бога... »

Щоб не викликати зібрання великої кількості людей, бажаючих попрощатися з добрим пастирем, і тим самим не спровокувати порушення карантину, в єпархії вирішили не оприлюднювати смерть отця Леоніда. Однак в ПЦУ про це дізналися, а далі почалося те, що інакше як блюзнірський шабаш назвати не можна.

Приблизно в 11-12 годин дня, коли після смерті настоятеля пройшло зовсім небагато часу, прихильники ПЦУ стали... святкувати його кончину. Ось як про це розповідає один з жителів Задубрівки: «Всі посходились, в тому числі і глава сільради, і стали нам загрожувати, що зараз підуть палити килими в храмі, тому що у нас там нібито коронавірус. Їх було чоловік 20-25. Стояли, сміялися, плескали в долоні і мало не танцювали від того, що отець Леонід помер».

«Розпинали отця Леоніда протягом двох років... Спав в храмі на підлозі, ночами оберігаючи святиню, мерз взимку на молебнях у храмі, поневірявся по судах, поліції, кабінетах чиновників... серцем вболівав за святиню. Не пропускав жодного богослужіння, ревно закликав молитися і покладатися в усьому на Господа... Не витримало тіло плотське... захворів, відійшов до Бога...»

Від такої реакції на смерть людини, ким би вона не була, мурашки йдуть по шкірі. Ну, не можна так радіти чужому горю, причому горю великому. Не можна, не втративши людської подоби, радіти тому, що людина пішла з життя. Однак прихильники ПЦУ раділи. А потім почалося щось зовсім неймовірне. Справжня військова операція, продумана і організована. Операція проти беззахисних людей, що переживають втрату свого пастиря.

Увечері того ж дня, 4 травня, до храму під'їхали два автобуси з озброєними людьми в балаклавах. Свідчення очевидця: «Один з наших місцевих православних побачив, що натовп військових в балаклавах йде в бік храму – десь о 21:30, плюс мінус 10-15 хвилин. На чергуванні у нас було чотири хлопці і три жінки. Один хлопець з жінками залишилися охороняти храм усередині, троє вийшли до центрального входу. Коли вони (прихильники ПЦУ - Ред.) підійшли, відразу під'їхав якийсь автобус, вони витягли генератор, болгарку, зрізали замки на перших і других воротах, після чого увійшли на територію храму. Ми стояли біля центрального входу, щоб їх не допустити до дверей. Приблизно їх було 40 чоловік разом з місцевими – це тільки чоловіки в балаклавах, з кийками, з [газовими] балончиками».

Ці люди із застосуванням ножа і кийків побили віруючих, які охороняли храм, причому побили так, що ті опинилися в лікарні, а одному з них потрібна була операція на оці.

А коли для надання допомоги цим людям до села їхала карета швидкої допомоги, «священик» ПЦУ власноруч перекрив одну з доріг, що ведуть в Задубрівку, і не пропускав лікарів до людей, спливаючих кров'ю. В голові не вкладається, як таке можливо, але це робила людина, яка наважився назвати себе «священиком» і надіти хрест, символ розп'ятого Спасителя.

Ще одна група прихильників ПЦУ зрізала дерево на іншій дорозі в село, перекривши таким чином можливість і поліції, і захисникам храму прийти на підмогу своїм братам по вірі. А ще перед всією цією операцією в селі відключили електрику, щоб вчинки темряви могли в темряві ж і відбуватися.

Розправившись з трьома захисниками храму, нападники спробували зламати двері церкви, а коли їм це не вдалося, через щілину в дверях почали наповнювати храм сльозогінним газом, щоб нещасні жінки, які там сховалися, або задихнулися, або самі відкрили двері.

Чимось це нагадує дії німецьких нацистів, які зганяли жителів українських сіл в церкви або інші приміщення і спалювали їх. То були нацисти, чужинці, тут же – свої, громадяни України, можливо, жителі цього ж села. Як таке можливо?

Але прихильникам ПЦУ все ж не судилося захопити храм Архістратига Михаїла. Чи заступництво Верховного Архангела допомогло, чи молитви покійного отця Леоніда, тіло якого ще не було віддане землі, були почуті Богом, але християни свій храм відстояли. Незважаючи на перекриті дороги, до церкви почали сходитися віруючі. А через деякий час з'явилася і поліція, побачивши яку нападники спокійно згорнули генератор, завантажили його в машину і потроху розійшлися.

Коли зламати двері церкви не вдалося, рейдери через щілину в дверях почали наповнювати храм сльозогінним газом, щоб жінки, які там сховалися, або задихнулися, або самі відкрили двері.

Поліція вилучила докази, зафіксувала калюжу крові на паперті, опитала свідків, але нікого з нападників не затримала.

Наступного дня, 5 травня, керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) направив до правоохоронних органів звернення з приводу спроби захоплення храму Архистратига Божого Михаїла та жорстокого побиття віруючих. Він зажадав від влади забезпечити захист громади УПЦ від протиправних посягань, провести об'єктивне розслідування та притягнути винних до відповідальності, а також скасувати незаконні рішення про переведення громади в ПЦУ.

Це правова сторона питання. Але є і моральна.

• Чому прихильники ПЦУ дійшли до такого морального падіння, що не мали совісті хоча б дочекатися, коли тіло покійного настоятеля храму поховають?
• Чому вони підло використали горе прихожан, щоб застати їх зненацька?
• Чому вони спеціально чекали смерті отця Леоніда, щоб привести в дію свій брудний задум? Адже операція явно була чітко продумана, кожна з груп нападу чітко знала і виконувала свою роль: одні перекривали дороги, інші відключали електрику, треті з кийками, приховуючи обличчя, нападали на чергових біля храму... Таке не виходить експромтом, до цього потрібно готуватися.
•  Як «священик» ПЦУ, який напевно все ж чув «блаженні милостиві», міг не пускати швидку допомогу до побитих і покалічених людей?
• Як прихильники ПЦУ можуть взагалі називати себе християнами, коли вони діють прямо протилежно тому, що заповідав Христос?
• І навіщо вони захоплювали храм? З якою метою? Якому богу вони зібралися молитися?
• Чому при сьогоднішньому рівні розвитку соціальних мереж, всяких месенджерів та інших медіа ми не чуємо засудження українським суспільством дій прихильників ПЦУ в Задубрівці?
• Чому глава ПЦУ Епіфаній Думенко, на славу якого все це відбувалося, не відмежувався від цих явно злочинних дій своїх прихильників? Чому не сказав, що не може мати нічого спільного з тими, хто, по-блюзнірськи насміхаючись над смертю священика, намагається захопити храм, в якому цей священик поклав стільки праць, і молитовних, і тілесних? Чому Думенко не заявив, що не може бути солідарним з тими, хто труїть жінок сльозогінним газом в храмі? Або ж все-таки мета виправдовує засоби?

Коли вже пізно вночі загарбники в балаклавах покинули територію храму, віруючі запалили ліхтарики на мобільних телефонах і почали співати тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав. І тим, що в гробах, життя дарував».

Вони захистили свій храм, відстояли свою святиню. Але це ще не перемога. Перемога буде тоді, коли вони зможуть в своїх серцях подолати неприязнь до своїх кривдників, коли зможуть від щирого серця пробачити їх, як і Христос простив своїх розпинателів, коли вони зможуть виконати слова Спасителя:

«А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто гонить вас, щоб вам бути синами Отця вашого Небесного, бо Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо якщо ви будете любити люблячих вас, яка вам нагорода? Хіба не те саме й митники роблять? І якщо ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите? Чи не так само чинять і язичники? Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5, 44-48).

Це те, що заповідав нам усім Христос, це те, чого навчав своїх словесних овець покійний отець Леонід...

Читайте також