Крах ідеї ЄС як сурогату Небесного Єрусалима

Всі спроби знайти Небесний Єрусалим на землі приречені на провал. Фото: СПЖ

Останні роки український обиватель живе ідеєю і мрією про входження країни до Європи, а точніше – в Євросоюз. Про це говорять влада і топ-політики, про це віщають всі провідні ЗМІ, про це навіть проповідують представники деяких релігійних структур. Саме приєднання України до ЄС було головною «завлекалкою» для залучення людей на євромайдан. Людям тотально вселялась думка, що ЄС – це якесь чарівне місце, де вмить вирішать всі наші проблеми – зникне корупція, настане диктат закону, з'являться величезні зарплати, якісні та недорогі товари. Євросоюз малюється «світлим майбутнім», а вступ до нього – головною і безальтернативною метою для України.

Вся пропаганда, якою промивали голови українцям сконцентрована в ролику Яценюка кінця 2013 року про необхідність укладення «угоди з ЄС»: це зарплати і пенсії, які будуть «в п'ять разів» вище «януковичеських», сучасна медицина, яка по кишені кожному, чесний і справедливий суд, і навіть можливість прожити на 15 років довше.

Яким чином всі ці казкові обіцянки могли втілитися в життя українцям не пояснювали. Досить було вірити, точніше навіть сказати – увірувати.

Радянська ідеологія і ідеологія Майдану: спекуляція на релігійному почутті

Розмови про загальне щастя, яке почнеться в українців після вступу в ЄС дуже нагадувало мрію про комунізм і, взагалі, «світле майбутнє», яке малювали радянським масам пропагандисти в СРСР.

І хоча офіційно ні про яку релігійну складову ні на Майдані, ні, тим більше, в Радянському Союзі, що не заявлялося, нескладно помітити – обидві ідеології мають очевидні ознаки релігійного мислення. І перш за все – це декларація кінцевої мети як досягнення повного щастя і благоденства.

В СРСР – це комунізм, при якому можна було не працювати і мати все, що забажаєш, у ідеологів Майдану – це вступ до Євросоюзу, де малося на увазі приблизно те ж саме – самим нічого робити не обов'язково, «добрі дяді» дадуть українцям грошей і вирішать всі їхні проблеми. У наявності – алюзія до Небесного Єрусалима, як вершині і вінця земного життя християнина. Але в цій алюзії схожість і закінчується. Якщо Церква пропонує людині для досягнення Царства Небесного щоденну важку роботу, боротьбу з пристрастями і зміни внутрішнього «я», то ідеологи СРСР і Майдану пропонували просто слухати і виконувати укази своїх вождів, які легко і безтурботно приведуть своїх послідовників до кінцевого «щастя».

Крім кінцевої «благої» цілі, обидві ідеології копіювали християнство і в зовнішніх формах, не помічаючи, що їх копії абсолютно абсурдні за змістом.

Не секрет, що першотравневі і листопадові демонстрації з портретами вождів – це пародія на хресні ходи. Аналогічна ситуація і з факельними ходами постмайданної України, де точно так само замість ікон носять зображення своїх ідолів.

Відоме кожному, хто жив в СРСР гасло «Ленін жив, Ленін живий, Ленін буде жити!» очевидно апелює до вічного життя. І з точки зору християнина воно цілком логічне: Ленін прожив земне життя, зараз він перебуває і перебуватиме в житті вічному. Звичайно, навряд чи Ілліч, винний у масових смертях, сам задоволений своїм посмертним життям, але це питання інше.

Але як могли сприймати дане гасло громадяни СРСР? Що вже померлий Ленін десь там живе і буде жити? Де буде жити, яким чином? У піснях, танцях, в пам'яті? Для атеїста, яким був середній радянський громадянин – це повна нісенітниця. Людина або жива, або мертва, все інше – брехня.

Відомі кожному українцеві постмайданне гасло «герої не вмирають» і «Бандера прийде, порядок наведе» мають аналогічні проблеми сприйняття.

Як розуміти слова, що «герої не вмирають»? З точки зору християнина не вмирає ніхто – ні герой, ні злочинець. Кожен успадкує вічне життя, тільки в різних її проявах. З точки зору атеїста невмирущі герої – це той же «вічноживий» Ленін – повна нісенітниця і брехня.

Ще гірше гасло про Бандеру, який «прийде і порядок наведе». Тут навіть християни в повному здивуванні – Бандера що, прийде подібно до Мойсея і Іллі, що з'явилися на Фаворі? Він що, воскресне у плоті, переможе в президентських виборах, захопить Москву і приведе до ладу економіку України?

Звичайно, все це пафосні дурниці, розраховані на некритичне сприйняття реципієнтів. А брехливість риторики завжди призводить до падіння режимів.

Крах радянської ідеології зараз, після розвалу СРСР, всім очевидний – комунізм не настав і вже не настане. Але з ідеологією Майдану поки все інакше. Безліч українців, як і раніше вважають трагічну бойню під час подій євромайдану чимось героїчним, високим і навіть сакральним. І необхідним для досягнення кінцевої мети. Якої саме мети? Повною мірою вони і самі не зможуть відповісти на це питання. Але один з найпопулярніших варіантів – приєднання до Європи. І нехай в самому Євросоюзі багато разів спростовували таку можливість, даний факт уже не грає вагому роль. На перший план виходить віра. Віра гаряча, пафосна й ірраціональна.

І не останню роль в насадженні такої віри зіграв симбіоз з «професіоналами».

Євробогослов'я

Відразу після трагічних розстрілів у часи євромайдану його ідеологи оголосили про створення так званої «Небесної сотні» – загиблих від рук невідомих снайперів активістів. Вже саме слово «небесна» вказує на релігійну складову цього терміна. Глава УГКЦ Святослав Шевчук, якмй публічно скликав у 2013 році людей на Майдан, заявив, що загиблі стали «пасхальною жертвою революції гідності», назвав їх смерть «життєдайною», а місце розстрілу – «українською Голгофою».

Якщо розбирати ці слова з точки зору християнства, то вони, як мінімум, абсурдні, як максимум – блюзнірські. Адже в Новозавітній Церкві під виразом «пасхальна жертва» прийнято вважати добровільну жертву Христа. І, тим більше, це стосується вислову «життєдайна смерть». Преподобний Феодор Студит писав про це: «Христос своєю життєдайною Смертю скасував смерть, і всі у пеклі звальнилися від уз; Христос відкрив рай і зробив його доступним для всіх».

Немає жодних свідчень, що загиблі активісти мали намір себе приносити в жертву за кого б то не було, їх просто цинічно вбили. Як можна порівнювати загибель цих нещасних з Жертвою Спасителя, відомо лише совісті глави уніатів.

«Небесну сотню» представники і УГКЦ, і УПЦ КП позиціонували як нових святих. Їх зображеннями розписували стіни церков, їм складали акафісти, в їх честь навіть освячували храми. І хоча в молитвах до нових «святих» їх не просили привести українців до Європи, така мета малася на увазі.

«Митрополит» УПЦ КП (зараз ПЦУ) Луцький Михайло Зінкевич ще на Євромайдані стверджував: «У нас один шлях – до Бога. І в Європу». Уже пізніше, в 2016 році, Зінкевич заявив, що «український народ хоче йти в Європу і завдання влади створити умови і виконати всі необхідні речі для того, щоб люди контактували з тим співтовариством, з яким їм комфортно».

За словами іншого скандального представника УПЦ КП, «священика» Олександра Дедюхіна, (зараз він теж в ПЦУ), Майдан – це дія Святого Духа: «Дух Святий дає кожному апостолу силу вийти на Майдан в Єрусалимі і проповідувати. Так, їм не особливо потрібні були коктейлі Молотова, бо над кожним і так був вогонь, і його виявилося достатньо. А так, в Раю Майдан не потрібен. Адже Майдан – це дія Святого Духа в недосконалому світі».

Занепад Європи?

З часу євромайдану пройшло 6 років, але нічого не змінилося. Було підписано угоду про асоціацію з ЄС, але ні європейських зарплат, ні європейських пенсій, ні сучасної медицини, ні навіть справедливих судів у нас не з'явилося. Перспективи входження України в Євросоюз все так само туманні, а Європа все так же залишається в якості недосяжного ідеалу. Все, як і належить в релігії. З одним застереженням – цей «ідеал» руйнується прямо на наших очах.

Епідемія коронавірусу оголила величезні проблеми європейського суспільства, який ще вчора здавався нам ідеальним і досконалим. Взаємодопомога, взаємовиручка, співчуття і спільне рішення проблем – всього цього ми і весь світ так і не побачили в ще такий вчора прекрасній Європі. Кожна країна, що входить в цей союз, раптом усвідомила, що сам союз – це міф, а всі красиві слова про єдність – не більше, ніж ілюзія.

Католицький єпископ Джампаоло Крепальді з міста Трієсте в Італії, впевнений, що коронавірус продемонстрував безславний кінець Євросоюзу: «Досвід цих днів ще раз показав, що Європейський Союз розділений і фантомний. Між державами-членами виникли егоїстичні суперечки, а не співпраця. Італія залишилася ізольованою і самотньою».

Президент Сербії Олександр Вучич в одному зі своїх виступів сказав: «Ніякої «великої міжнародної солідарності» не існує. Ніякої європейської солідарності не існує. Все це виявилося книжковою казочкою».

Ідеальне земне суспільство як сурогат Небесного Єрусалима?

Кожен з нас прагне, щоб його оточували гідні люди: чесні, доброзичливі, інтелігентні. Одним з пунктів продажу квартири або будинку зазвичай пишуть – «добропорядні, гідні сусіди». Житло в районах, де проживають «респектабельні» громадяни завжди дорожче, ніж в «нетрях» з високим рівнем злочинності.

І не випадково, що в усі часи люди намагалися побудувати ідеальне суспільство з «гідних» людей тут, в земному житті. Велика французька революція, Велика соціалістична революція, нацистський експеримент в Німеччині – всі вони собі за мету декларували створення нового ідеального суспільства. І практично всі ці спроби мали яскраво виражені запозичення з релігії. Сучасний комуністичний діяч Геннадій Зюганов РФ про це прямо говорить: «Ми багато в чому моральний кодекс будівника комунізму списали з Біблії. І хто б там не намагався говорити інше, то просто покладіть поруч ці документи».

Однак виникає питання – а навіщо потрібно було створювати сурогат, якщо є оригінал?

Всі революціонери, навіть найщиріші, пропонували людям лише зовнішні зміни: поміняти «поганих» правителів на «хороших», один лад на інший.

Але жоден з ідеологів нових ідеальних суспільств не ставив перед собою завдання перетворення окремої людини, як це закликає нас робити Христос. Очистити себе від духовного бруду, спалити покаянням свої пристрасті і гріхи – лише так можна себе перетворити, іншого шляху потрапити в дійсно ідеальне суспільство – Небесний Єрусалим – ми не знаємо.

Озираючись навколо і слухаючи риторику певних релігійних лідерів, ми повинні чітко розуміти – всі спроби спекулювати на симбіозі політики і релігії приречені на провал, про це нам переконливо свідчить історія.

«Небесна сотня», загибла, в тому числі, заради входження в ЄС, – зовсім не святі, а нещасні люди, убиті заради того, щоб певні сили прийшли до влади. Їх смерть не була «життєдайною». Європа – зовсім не ідеальне суспільство, куди нам кров з носу потрібно потрапити заради щасливого життя, а співтовариство таких же людей, як і ми самі, просто, на даний момент більш сите. Наша мета далі, за горизонтом. І щоб туди дістатися, необхідно багато і наполегливо працювати. Працювати над собою.

Для побудови міцних і високих будівель люди використовують цеглу – обпалені при високій температурі фрагменти глини або піску.

Чи можна будувати з «сирих» матеріалів? Можна, можливо. Але в якийсь момент така споруда обов'язково розвалиться. З глини і піску можна ліпити дитячі пасочки, але не справжні будівлі. І якщо навіть написати на шматку глини слово «цеглина», вона не стане твердою.

Побудова «ідеального суспільства» в умовах сучасного світу завдання нездійсненне, бо, з точки зору християнських цінностей, таке суспільство можливе лише за умови неймовірних духовних зусиль з боку кожного його члена.

І в цьому сенсі, людина, що живе в такому суспільстві, повинна спрямовуватися не в Європу або ще кудись, а виключно в Царство Небесне. Кінцева мета нашого життя – не євроінтеграція, а небо-інтеграція. В основі цієї «інтеграції» повинні бути не ідеали матеріального благополуччя, а ідеали моральної досконалості. І тільки тоді, коли ці ідеали здійсняться, Господь дарує і все інше. За Його словом: «Шукайте ж найперш Царства Небесного, а все інше додасться вам».

Читайте також