Під Покровом Цариці Небесної: житіє і чудеса блаженного Паїсія Київського

Преподобний Паїсій Київський. Фото: zyorna.ru

В одному з київських монастирів братія невпинно і щодня працювала, виконуючи покладені на кожного ченця слухняності. До кінця дня ченці так сильно втомлювалися, що навіть відвідування статутних богослужінь вимагало чималих зусиль волі. Одного разу повсякденні клопоти настільки захопили братію, що ніхто з них так і не залишив свій послух, почувши, як лунає з дзвіниці передзвін перед вечірньою. У цей день звук дзвонів по-особливому наполегливо закликав їх «всяке житейське відкласти піклування» і спрямувати думки до Бога, об'єднавшись у спільній молитві. Але ніхто не прийшов.

Лише один дивакуватий на вигляд чернець із сяючою посмішкою на обличчі поспішав в храм, боячись пропустити початок служби. Увійшовши в простір храму, він почув, як звучить відлуння від власних кроків. Храм був порожній. Тільки суворі лики Спасителя і святих угодників мовчазно дивилися на одинокого молитовника. Здавалося, що цього вечора ніщо і ніхто не порушить безмовну бесіду ченця зі своїм Небесним Отцем під величними склепіннями храму.

Вгледівшись в обличчя тих, хто увійшов, він не повірив своїм очам. Перед ним стояла Сама Пресвята Богородиця в оточенні святого апостола Петра та інших святих, лики яких він уже не зміг розгледіти.

Раптом позаду молитовника пролунали звуки чиїхось кроків. Він обернувся, вважаючи, що це заходять запізнілі насельники обителі. Але яким було здивування ченця, коли він побачив, що в храм увійшли не його побратими, а осінена нетварним світлом Жінка в супроводі кількох людей. Придивившись в обличчя тих, хто увійшли, він не повірив своїм очам. Перед ним стояла Сама Пресвята Богородиця в оточенні святого апостола Петра та інших святих, лики яких він уже не зміг розгледіти.

Обвівши поглядом храм, Пречиста Діва з подивом вимовила: «До вечірні віддзвонили, а ченців немає». Потім Вона з любов'ю подивилася на переляканого ченця, осінила його широким хрестом, повернулась і вийшла з храму назустріч сонцю, що йшло за обрій.

Свідок чудесного Одкровення ще довго не міг прийти до тями після побаченого. На все життя він зберіг в душі спогади про те, як його, грішного ченця, відвідала Цариця Небесна. Ім'я цього ченця – Паїсій. Завдяки його міцній вірі і ревності до дотримання церковного статуту, тепер ми знаємо про те, що кожного, хто приходить на богослужіння до храму благословляє Сама Богоматір!

Випробування вірності покликанню

Зустріч зі Своєю Пречистою Матір'ю Господь влаштував преподобному Паїсію (в миру Прокопій Григорович Яроцький; 1821-1893) як нагороду за терпіння багатьох життєвих скорбот. У дитинстві хлопець Прокопій рано втратив батька. Збідніла мати відправила сина на навчання в Києво-Подільську духовну семінарію. Світські науки не цікавили юнака. Для нього завжди було привабливе чернече духовне життя. Він часто тікав з навчання в Києво-Печерську лавру, де прислужував у вівтарі і співав на криласі.

У 16 років Прокопій приймає рішення покинути світ, що потопає в гріхах. Але для того, щоб стати повноцінним членом лаврської братії молодій людині довелося пройти через розгляд його прохання в казенній палаті. Поки чиновники вирішували, чи віддав він все «кесареве кесарю», пройшло довгих 3 роки. Перебуваючи в молитві і роздумах, юнак почав вже сумніватися в правильності свого вибору. Його здолала малодушність. Не витримавши довгого очікування, він приймає протилежне рішення і готується до того, щоб покинути обитель назавжди.

Але як тільки він намірився втілити своє бажання в життя, юнак захворів і був змушений залишитися на лікування в лаврському лазареті. У період хвороби він сподобився бачення Пресвятої Богородиці, Яка втішила легкодухого і утихомирила його палку душу. Прокопій розповів про бачення свого духівника, а той розповів про все це наміснику Лаври. Під враженням від почутого, намісник благословив негайно зарахувати юнака в братію на основі наявних у нього документів.

Так Цариця Небесна зробила свого обранця насельником Її спадку на благословленій київської землі.

Поневіряння юродивого

Молодий подвижник продовжив нести кліросний послух в Лаврі. Насельники монастиря часто помічали дивні речі в його поведінці. Він читав богослужбові книги, перевернувши їх задом наперед, то йшов на клирос заднім ходом, повертаючись обличчям до народу, то спускаючись сходами, перестрибував через кілька сходинок. Молячись Святій Трійці та Пресвятій Богородиці, він звертався до них не на «Ти», а на «Ви».

Нарешті терпіння братії підійшло до кінця, і дивакуватий послушник був звільнений від кліросного служіння, відрахований з Лаври і переведений до Голосіївської пустині на посаду записчика. Прийнявши чернечий постриг з ім'ям Паїсій, він ще більш посилив своє юродство. Ходив босоніж, провокував братію на глузування й образи на свою адресу.

Начальство монастиря змінило йому послух, а потім – і зовсім виключило юродивого ченця з числа братії. Молодий чернець знову повернувся в Києво-Печерську Лавру. Але через свої дивацтва він довго не затримався там і був направлений в Китаївську пустинь на послух у трапезній.

В обителі він уславився найзагадковішим і дивним ченцем. Одягався він в дрантя, харчувався недоїдками і просив, щоб люди називали його «дідусь-дурник». Але за зовнішнім юродством святого ховалася глибока віра і тонке почуття духовного зору людських душ. Отримані від пожертвувань гроші він роздавав убогим, а за благодійників посилено молився.

«Ми без допомоги Божої нічого не значимо. Ми як немовлята безсилі, нерозумні», – часто повторював святий.

Все життя він проводив у мандрах. Довго не затримуючись в одному монастирі, він мандрував з обителі в обитель, не бажаючи перебувати в тілесній млості.

Розбитий горщик і смерть генерал-губернатора

В цей же час у святому почав проявлятися дар прозорливості. Він пророкував майбутнє членів братії і навіть називав причини їх майбутньої смерті. Передбачав він і кончину імператора Олександра II від руки вбивці за 3 дні до фатальної події.

Але найбільш видовищне пророкування юродивого відбулося на Софіївській площі в Києві під час церемонії відкриття пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому в 900-ту річницю Хрещення Русі. Народ, який зібрався, очікував прибуття київського генерал-губернатора А. Дрентельна. Городяни недолюблювали свого градоначальника, ставлячи йому в провину організацію єврейського погрому в 1881 році.

Раптом серед галасливої юрби з'явився чернець Паїсій з горщиком каші в руках. Юродивий користувався духовним авторитетом у киян, тому поліція не поспішала затримувати його, передбачаючи черговий зухвалий вчинок з його боку. Постоявши трохи на площі, чернець несподівано з усієї сили розмахнувся і кинув глиняний горщик на бруківку. Серед народу почалося сум'яття, а святий голосно вигукнув: «Пом'яни, Господи, душу спочилого раба Твого Олександра»! У цю саму мить у градоначальника, який оглядав війська, стався інсульт і він помер.

*  *  *

Преподобний Паїсій (Яроцький) відійшов до Господа в лаврської лікарні в 1893 році. Присвятивши своє життя подвигу юродства, він став божевільним в очах світу, але знайшов милість у Бога і Його Пречистій Матері, сподобився отримати від Неї благословення в спорожнілому монастирському храмі.

Ми, грішні люди, часто відвідуємо монастирі, перебуваючи в пошуках святих старців. Але також часто ми й не помічаємо навколо себе не менше святих подвижників, що приховують своє благочестя під маскою уявного юродства! Ми вважаємо їх божевільними, а вони моляться про нас, ми відчужуємося від них, а вони все одно продовжують просити у Бога прощення наших гріхів. Ми позбавляємо їх людської слави, але Господь віддає їм честь на Небесах.

Підносячи молитви до преподобного Паїсія Київського, будемо вгамовувати свою гординю, намагаючись знайти душевну простоту, яка наближає нас до Христа і робить нас причасниками Його Божественної слави.

Читайте також