Життя як подвиг: любовний трикутник, який призвів до святості

Інокиня Анастасія (Велика княгиня Олександра Петрівна Романова). Фото: interesniy.kiev.ua

2 листопада 2009 року в Києві були знайдені мощі преподобної княгині Анастасії. Історія її святого життя стала доступна нам відносно недавно. Багато що з її біографії так і залишиться таємницею, відомою лише Богу. Але і з того, що нам відомо, можна сказати, що преподобна Анастасія — це людина великої віри, цілеспрямованості і жертовності.

Преподобна Анастасія в миру була великою княгинею Олександрою Петрівною Романовою. Походила з дуже знатного роду, принцеса Ольденбурзька за віросповіданням спочатку, як і всі її предки, була лютеранкою. Доброта, як основа життя, з дитинства виховувалася в ній батьками.

Її батькові, принцу Петру Георгійовичу Ольденбурзькому, за безпрецедентну благодійність 5 травня 1889 року перед будівлею Маріїнської лікарні був споруджений пам'ятник роботи І. Н. Шредера з написом: «Освіченому благодійнику принцу Петру Георгійовичу Ольденбурзькому. 1812-1881». Більше мільйона рублів було витрачено принцом на устрій першого Імператорського училища правознавства, організованого за його ж проектом. З легкої руки Петра Георгійовича в Росії стали з'являтися жіночі гімназії. Мати великої княгині Олександри, принцеса Тереза, заснувала першу в Росії громаду сестер милосердя.

Батьки княгині були людьми з добрим і чуйним серцем, тому дочка багато чому навчилася.

Принцеса Олександра народилася 21 травня 1838 року. Її батько був молодшим сином Катерини Павлівни, дочки імператора Павла Першого. Принцеса Катерина рішуче відмовилася виходити заміж за Наполеона і надала перевагу імператору Франції принцу Ольденбурзькому. Цей рід увійшов у склад династії Романових, і всі вони були членами імператорської родини.

У чотирнадцять років принцеса Олександра, як було тоді прийнято, стала виїжджати в світ, на прийоми в царський палац. Там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Нізі, як вона його тоді називала, або Микола, був великим князем, рідним братом імператора Росії Олександра II. Його батько Микола Перший поставив на меті дати своїм синам не тільки гарну освіту, але і зробити з них відмінних військових. Тому більшу частину часу вони проводили на військових навчаннях і в походах. Але повертаючись додому, князь Микола все частіше і частіше шукав приводу побачити княгиню Олександру, а трохи пізніше зробив їй пропозицію руки і серця.

Перед тим як вийти заміж за князя Миколу, Олександра приймає Православ'я.

Є помилкова думка про те, що це було необхідно за регламентом того часу. Але це не так. Приймати Православ'я повинна була тільки дружина царюючої особи. А щодо княгинь такого обов'язкового правила не існувало. Принцеса Олександра приймає Православ'я не з примусу, а тому що воно стало рідним для її душі та серця.

25 січня 1856 відбувся шлюб князя Миколи з княгинею Олександрою. Всі газети імперії тоді писали про цю подію. Дзвони, святкова ілюмінація, сотні гарматних пострілів – таким був початок цього нещасного шлюбу.

Спочатку у молодих все йшло добре. Для них будувався розкішний Миколаївський палац на Благовіщенській площі. Взимку молодята жили в Зимовому палаці, а на літо виїжджали в заміський маєток Знам'янка. Тут у свій перший приїзд великий князь обдарував свою дружину величезним букетом квітів, переплетеним стрічкою з дорогоцінною брошкою, під кришечку якої він помістив свій портрет.

Пройде час і князь Микола видасть княгині Олександрі список всіх коштовностей, які він їй колись подарував з вимогою їх повернути. І кожен раз у своєму дублікаті цього списку він буде відзначати, коли, в який день і годину княгиня повертала йому подароване.

А поки вони раділи життю. Коли князь Микола був на військових навчаннях, княгиня Олександра писала йому ніжні листи: «Здрастуй, мій милий душенько. Я Богу дякую за те, що ти живий і здоровий. Будь ласка, бережи себе, ти моє життя, мій скарб, жахливо сумно без тебе. Ти знаєш, як я тебе щиро люблю. Твоя навіки, Саша...»

У Знам'янці княгиня організувала пункт безкоштовної медичної допомоги для селян, в якому робила перев'язки і навіть сама ходила на виклик по домівках. А через деякий час у подружжя народився первісток, великий князь Микола Миколайович.

Після його народження княгиня організовує Покровську громаду сестер милосердя, яка потім переросла у величезну Покровську лікарню для бідних у Санкт-Петербурзі на Васильєвському острові. У лікарні вели підготовку сестер милосердя, доглядали і годували незаможних. Двадцять тисяч рублів щорічно велика княгиня витрачала на те, щоб забезпечити лікарні всім необхідним. У лікарні були безкоштовна аптека, пологовий будинок. Пізніше там було відкрито фельдшерське училище під керівництвом професора Сергія Боткіна. Велика княгиня допомагала професору під час операцій, брала на себе обов'язки санітарки, виконувала найбруднішу роботу. В ті часи вищі верстви суспільства ставилися до цих «дивацтв» великої княгині, як до юродства.

Через п'ять років після весілля в 1861 році був закінчений Миколаївський палац, і сім'я переїхала туди жити. У ньому продовжилося щасливе життя молодої сім'ї. У 1864 році у них народився другий син, якого назвали Петро. Княгиня Олександра, як і раніше, весь свій вільний час витрачала на благодійність та допомогу стражденним.

Живучи у розкоші, княгиня не помічала її. Вона не носила коштовностей, не пліткувала, не засуджувала, вела себе скромно, всі свої гроші витрачала на інших. Олександра Петрівна не помічала бар'єрів, що розділяли великокнязівський світ і простих людей, і йшла назустріч сірим і убогим.

«Носячи ім'я християнина, ми повинні намагатися бути гідними цього імені, пам'ятаючи, що будемо відповідати за кожне різке слово. Треба строго судити себе і щодня боротися з найменшими проявами гріха» – писала княгиня у своєму щоденнику. Така манера поведінки була дивною для основної маси знатних осіб, що оточували тоді княгиню. Її вважали чи ледве не за божевільну. Князь Оболенський писав про те, що княгиня Олександра відноситься до всіх світських і придворних пристойностей з відвертим презирством. Бали, театри, все те, чим жила знать того часу, її зовсім не цікавили.

Зате світським життям був досить сильно захоплений чоловік принцеси – великий князь Микола. Особливо йому подобався балет, який князь відвідував досить часто. У середині шістдесятих років, коли в родині вже було два сини, великий князь Микола захопився молодою балериною з трупи імператорського Маріїнського театру Катериною Числовою. Молода подруга захопила великого князя і він зняв їй квартиру, що виходить вікнами на палац, де проживав Микола Миколайович з дружиною і дітьми. У 1868 році Катерина народила князеві першу дитину, а потім одного за іншим ще чотирьох дітей.

Про цей любовний зв'язок з 1870 року знав уже весь Петербург. Звичайно ж, про це знала і велика княгиня Олександра. Нам важко уявити, що творилося в неї на душі. Чоловік, якого вона любила всім серцем, який був їй чоловіком і батьком її дітей – майже відкрито жив на дві сім'ї.

Балерина тим часом вимагала від князя Миколая для себе і своїх дітей гарантій безбідного існування. Нарешті Катерина Числова захотіла стати повноправною господинею Миколаївського палацу. Великий князь Микола втратив голову від молодої коханки настільки, що за свідченням його ж дітей, мріяв тільки про одне – про швидку смерть своєї рідної дружини.

В цей час велика княгиня Олександра потрапляє в аварію. Щось незрозуміле сталось з її екіпажем. Тільки завдяки щасливій випадковості через те, що принцеса випала з карети, вона не загинула. Але від забиття хребта віднялися обидві ноги і ліва рука. Ми не можемо говорити достовірно, тому що немає ніяких даних на цей рахунок, але в якості однієї з версій цілком може послужити припущення, що ця аварія була побудована великим князем Миколою, щоб позбутися від обридлої йому дружини.

Після невдалого замаху, не маючи вже ніякої іншої зброї, крім наклепу, князь Микола звинувачує свою дружину в зраді. Оскільки ніяких інших кандидатів на роль коханця серед знайомих княгині Олександри не було, князь, недовго думаючи, звинуватив її в любовному зв'язку з її духівником священиком Василем Лебедєвим. Після цього князь виганяє принцесу Олександру з Миколаївського палацу і приводить туди жити свою коханку Катерину. За її намовою князь Микола склав список усіх подарованих княгині Олександрі коштовностей з вимогою їх повернути назад.

Рідний брат князя Миколи, імператор Олександр II, не став розбиратися в подробицях скандалу і став на бік свого родича. Імператор Олександр II вислав княгиню Олександру закордон під приводом необхідності проходження тривалого курсу лікування.

З глибоким сумом покидала велика княгиня Петербург. Їй сорок два роки. Вона прикута до інвалідного крісла. Рідний чоловік, який був для неї дорожчий за всіх на світі, її зрадив. З рідної країни її, по суті, депортували. Попереду невизначене майбутнє...Коли корабель з княгинею Олександрою проходив повз Афон, вона вирішила зробити зупинку біля берегів Святої Гори. Один з афонських старців підплив на човні до корабля і довго розмовляв з княгинею. Ми не знаємо зміст цієї розмови, але можна припустити, що вона допомогла княгині отримати відповіді на багато запитань, що хвилювали її. Після цієї бесіди Олександра наче ожила. До неї повернулися сили, а її віра в Бога зміцніла.

Після сходження на престол свого племінника Олександра III, княгиня написала йому листа, в якому просила дозволу повернутися на батьківщину і оселитися в Києві. «На жаль, моє здоров'я не покращується, – пише процеса Імператору. – Мені гірше, ніж було при від'їзді. Сильна туга за Батьківщиною забирає мої останні сили. Благаю тебе дозволити мені повернутися на Русь Святу. І потихеньку, за допомогою Божою оселитися в Києві. Жити в цьому святому граді було б для мене душевною втіхою. Прошу тебе вислухати крик мого серця. Віддана тобі, тітка Саша». Олександр III дозволив княгині повернутися.

В районі Лук'янівки принцеса Олександра придбала землю і почала будівництво Покровського монастиря. Сама того не знаючи, княгиня виконувала пророцтво Києво-Печерського старця Феофіла. Колись цей подвижник передбачив те, що на цьому місці буде побудований жіночий монастир і «царева дружина буде його упорядницею».

У січні 1889 року княгиня Олександра заклала Покровський храм та прилеглий до нього корпус. Будівництво обителі йшло дуже швидкими темпами. Протягом півроку було готово вже дванадцять будівель монастиря. В цю будову пішли всі особисті кошти великої княгині, були продані всі її великокнязівські прикраси. Єдиний, дуже дорогий смарагд – весільний подарунок царя Олександра ІІ, вона не могла продати – занадто висока була його ціна і мало хто міг дозволити собі таку покупку. Дізнавшись про це, імператор Олександр III сам викупив у княгині цю коштовність.

Ворота монастиря були завжди відкриті для всіх охочих. При монастирі працювала безкоштовна аптека і велика на Південно-Заході Росії лікарня для незаможних. Ця лікарня була оснащена за останнім словом медичної техніки. В ній був навіть рентгенівський апарат, в той час, коли про нього взагалі мало хто знав. За один рік цю лікарню відвідувало понад 20 000 чоловік.

Чутка про лікарню розійшлася по всій Росії. Сюди приїжджали навіть з Сибіру. Місцеві жителі так само приводили і залишали біля воріт лікарні сліпих і калік. Таким чином в монастирі утворилося ціле відділення для інвалідів. Сліпих навчали церковному співу. Сироти, невиліковні хворі, всі були доглянуті, нагодовані і під наглядом.

А з самою княгинею Олександрою сталося диво. Вона отримала зцілення від Почаївської ікони Божої Матері. У листі до митрополита Київського Платона княгиня так писала про це: «Я насмілилася помолитися своїй Заступниці. "Якщо тобі завгодно, Мати Божа, Царице Неба і Землі, споруди мене на служіння Тобі, прийми мої грішні праці і старанність. Дозволь мені до кінця життя служити Тобі і святій обителі, створеній в Ім'я Твоє". Я ще раз зітхнула молитовно Пречистій, Преблагословенній Матері нашого Господа і сказала: "Допоможи Ти мені". Встала і ступнула кілька кроків...»

Кілька днів, поки ноги остаточно не зміцніли, це диво зберігалося в таємниці. І одного разу всі були вражені виглядом великої княгині, яка вийшла на ганок на своїх ногах після десяти років повного паралічу. Лікарі інакше як чудом назвати це не могли.

Ледь зміцнівши, княгиня стала доглядати за хворими. Виносила судно, прибирала блювоту, омивала гнійні рани. Вистоювала на ногах багатогодинні операції, допомагаючи лікарям. Своїх черниць вчила княгиня доглядати за хворими, як за самим Христом. Сама ж преподобна жила в тісній і дуже скромній келії.

Тільки після смерті її з'ясувалося, що велика княгиня таємно прийняла постриг з ім'ям Анастасія. Засновниця Покровської обителі черниця Анастасія почила в Господі 13 квітня 1900 року, в той же день, годину і навіть в ту ж хвилину, що і її чоловік, але тільки на дев'ять років пізніше. До кінця життя княгиня молилася за свого чоловіка.

Князь Микола, в самоті, покинутий усіма, помер 13 квітня 1891 року в Алупці. У 1880 році у нього була виявлена злоякісна пухлина десни, яка дала метастази в головний мозок, що сильно вплинуло на його психічне здоров'я. Після смерті своєї коханки хвороба князя посилилася. Він впав у повний ідіотизм і доживав своє життя в майже тваринному стані. Балерина Катерина Числова померла на два роки раніше за свого коханця в 1889 році від раку стравоходу, коли їй було всього сорок три роки.

24 листопада 2009 року велику княгиню-черницю Анастасію рішенням Священного Синоду УПЦ зарахували до лику святих. Пам'ять її звершується 20 жовтня за юліанським календарем і в четвер Світлої седмиці.

Читайте також