Передвеликодня атака на Церкву: причини і наслідки

В Україні перекопують входи в храми УПЦ. Фото: СПЖ

Чим ближче Великдень, тим гострішими стають атаки на Українську Православну Церкву. Звинувачення ЗМІ у недотриманні карантину, зловтіха з приводу хворих архієреїв, відверта радість при повідомленнях про заражену братію Києво-Печерської лаври, погрози відібрати монастир УПЦ. Все це брудне інформаційне болото випромінює хвилі істерики і відвертої злоби проти Церкви, які до кінця Страсної седмиці досягли приголомшуючого напруження і вилились у конкретні дії місцевої влади в деяких регіонах країни.

Людей церковних нинішні події не дивують. Так було завжди: чим ближче Пасха Христова, тим сильніша ненависть до Воскреслого і Його Церкви. Але чому лише рік після томосних безчинств ми знову змушені говорити про те, що представники влади (не кажучи вже про ЗМІ) можуть так легко та безкарно порушувати закони європейської демократичної держави Україна?

Актуалізація історії

У Вербну Неділю Христос тріумфально ввійшов у Єрусалим. Натовпи народу зустрічали Його вигуками «Осанна в вишніх! Благословенний, хто йде у Господнє ім'я!». Людям тоді здавалося, що здійснилися їхні мрії і сподівання, і довгоочікуване спасіння від римського панування нарешті прийшло. У Христі бачили в першу чергу політика – людину, яка поверне колишню при Соломоні і Давиді славу Ізраїлю. Звільнить від ганебної для юдеїв покірності Риму і дарує матеріальний достаток і фізичне здоров'я. Тим більше, що напередодні Він воскресив чотириденного мерця Лазаря. Учні Христа, можливо, раділи більше за інших, тому що очікували особливого ставлення до себе з боку Царя Юдейського. Ще по дорозі в Єрусалим вони затіяли суперечку, хто з них буде більше після того, як Христос запанує. Але почули слова про служіння і покору...

Чи можна було собі уявити, що вже через декілька днів той же натовп, ті ж люди, що стелили під ноги Христа свій одяг, будуть вимагати для Нього найстрашнішої кари? Адже не може ж бути людська злоба такою жорстокою, а невдячність – такою чорною.

Виявляється, може. Євангельська історія – ця стисла в одну точку історія людини, світу і Церкви. Не можна сказати, що ця історія весь час повторюється, тому що ті події, в принципі, неповторні. Але, можна сказати, що вона весь час актуалізується.

Актуальною вона була в перші століття існування християнства – коли римські імператори видавали укази про гоніння на Церкву. Була вона актуальною і пізніше. Особливо в цьому сенсі варто згадати про гоніння на Церкву початку 20-х років минулого сторіччя з боку радянської влади.

Починалося, начебто, все просто – від Церкви зажадали віддати на користь держави все «непотрібне» – начиння і прикраси, які не мають богослужбового використання. Ця вимога пояснювалася благою метою – допомогою голодуючим Поволжя. Церква нічого проти не мала. Навпаки, ще перед декретом Леніна «про вилучення церковних цінностей», Святіший Патріарх Тихон звернувся до пастви з закликом жертвувати матеріальні засоби для того, щоб врятувати вмираючих від голоду співвітчизників. Єпархії, храми, окремі віряни відгукнулися на прохання Патріарха з величезним піднесенням – за короткий період Церква зібрала стільки, що стала чи не найбільшим благодійником у державі.

Цей факт викликав невдоволення серед вищого керівництва СРСР і особисто Володимир Ленін, а також Зінов'єв, Каменєв, Троцький виступили категорично проти участі Церкви в зборі матеріальних засобів. Навіщо збирати, якщо можна відібрати? Швидше за все, саме так думали компартійні функціонери. Ситуацію з голодом, із всенародним горем, було вирішено використати для боротьби з Церквою. І дуже скоро був виданий той самий декрет, який передбачав «вилучення цінностей». На місцях особливо завзяті виконавці цього декрету забирали не тільки «непотрібні» речі, але і богослужбові або особливо шановані предмети (наприклад, чудотворні ікони чи мощі святих), що, природно, викликало опір вірян.

Найбільш серйозний конфлікт стався під час Великого посту 15 березня 1922 року, в середу перед Хрестопоклонним Тижнем на площі перед Воскресенським собором міста Шуя, Іваново-Вознесенської губернії. Кілька тисяч вірян прийшли для того, щоб захистити собор від розграбування. Проти них були виставлені міліціонери, червоноармійці і солдати частини особливого призначення, які відкрили по вірянах вогонь. Загинуло 4 людини, декілька десятків було поранено, а пізніше, 10 травня, вже після Великодня, були розстріляні ще двоє священиків і два мирянина.

19 березня 1922 року Володимир Ленін у своєму листі членам Політбюро більшовицької партії закликав «дати найрішучіший й нещадний бій чорносотенному духовенству і придушити його опір з такою жорстокістю, щоб вони не забули цього протягом декількох десятиліть». По суті, цей заклик і поклав початок широкомасштабним і систематичним гонінням на Церкву з боку радянської влади, що тривали кілька десятиліть і забрали мільйони життів тих, хто ще в дитинстві з бабусею або батьками за ручку приходили в храм.

Коли читаєш про жахи тих часів, мимоволі задаєш собі запитання – а хіба могло таке бути? Хіба могла злість людська до такої міри шаленіти? Але згадуєш зраду і кару Христа і розумієш – могла.

І ще один важливий момент: ті гоніння влаштовували не приїжджі атеїсти або богоборці. Стріляти по вірянам у Шуйську наказ прийшов не з Москви. Точно так само, як рішення про розстріл священиків у регіонах, страти віруючих і тюремні терміни для них, про руйнування храмів і монастирів приймали не столичні чиновники, а представники місцевої влади.

Зрозуміти, чому так відбувається – не складно. Ворог роду людського намагається будь-якими способами знищити Істину і Церкву. Для цієї мети він запалює в серцях людей ненависть і злобу, спонукає їх на найбожевільніші вчинки у відношенні своїх ближніх. Те, що дуже часто все це відбувається в період Великого посту, а злість особливо посилюється перед Великоднем, тільки підтверджує тезу, наведену нами вище – Євангельська історія завжди актуальна.

Тиск на Церкву: Дніпро, Конотоп та інші

У зв'язку з останніми подіями в Україні ми з вами ще раз стали свідками тієї самої злоби, що розіп'яла Христа. І це не гучні слова, а прикрий факт.

Сьогодні теж знаходяться сили, які намагаються використати ситуацію з коронавірусом у своїй боротьбі проти Церкви. Вільно або мимоволі, але деякі місцеві чиновники фактично стають у ряди тих, хто 2000 років тому кричав Понтійському Пілатові – «розіпни Його!».

Кілька днів тому мер Дніпра Борис Філатов в сумних традиціях радянських борців проти Церкви відреагував на богослужіння, яке відбулося в храмі святого великомученика Пантелеймона на Вербну Неділю. Відразу хочемо підкреслити, що під час Літургії настоятель, братія та прихожани храму максимально намагалися дотримуватися всіх карантинних приписів. За словами настоятеля, богослужіння пройшло з дотриманням всіх санітарних норм: «У храмі парафіян не було. Для них на храмі встановлено акустичні системи, щоб вони чули хід служби. Всі стояли у дворі на відстані двох метрів один від одного. Всі були в масках».

Слова священика можуть підтвердити не тільки прихожани, але й представники правоохоронних органів, які в кількості 8 чоловік були присутні на богослужінні і ніяких порушень карантину не помітили. Ще раз підкреслимо – на території храму були присутні представники правопорядку, які не зафіксували порушень будь-яких протиепідемічних приписів. Те ж ми бачимо і на відео служби – віряни стояли на вулиці на необхідній відстані один від одного. Практично всі вони були в масках.

Однак, це не завадило меру Дніпра Борису Філатову вже на наступний день написати гнівний пост, в якому він пригрозив духовенству тим, що буде перекопувати входи до храмів, відключить електроенергію та розірве договори про оренду культових споруд: «Крім штрафів від поліції і кримінальних справ ви отримаєте весь комплекс заходів від міської влади, відкочених на наливайках і пунктах металоприйому. Хочете сидіти без води і світла, з закладеними дверима і перекопаними дорогами? Ми вам все це забезпечимо. Також чекайте скасування документів по землі і будь-яких дозволів на реконструкцію».

Борис Філатов порівняв храми з «наливайками», а потім пішов ще далі: «Я вас чесно попереджаю. І не допоможе вам ніхто. Ні мої прекрасні відносини з Владикою Іринеєм, ні депутатське лобі, ні сам Господь Бог». Досить спірне твердження, погодьтеся. Спірне тому, що багато з тих, хто виголошував його в свій час, занадто часто переконувалися в зворотному – Бог допомагає, і допомагає найнеймовірнішим чином.

Ми звикли, що інколи можновладці, щоб покрасуватися перед виборцями, вистрілюють в ефір гучними заявами. Але тут все сталося інакше. Підлеглі Філатова сприйняли його слова про те, що потрібно перекопати підходи до храму, буквально. А може, було і конкретне розпорядження голови міста.

Помічник Філатова Михайло Лисенко – головний комунальник Дніпра, пригнав екскаватор з самоскидом і вирив траншею перед храмом УПЦ, що «провинився». Причому, як розповіли очевидці, підлеглі Лисенка спочатку мали намір прорити траншею по периметру храму, щоб повністю блокувати його. Однак оператор екскаватора і водій самоскида, бачачи протести парафіянок, які фактично опинилися в ізоляції, прийняли рішення припинити роботи і виїхати. Тоді Лисенко змінив початковий план, і його підопічні, що викопали невелику яму перед воротами храму, «знайшли» снаряд часів Другої світової війни. Знову ж очевидці стверджують, що снаряд просто-напросто підкинули, про що свідчить повне нехтування правилами техніки безпеки з боку представників муніципальної поліції та комунальної служби міста – ніхто нікого не евакуював, рух біля храму і в сусідньому житловому масиві перекрито не було, а сапер просто витягнув з ями якийсь предмет, схожий на снаряд, і недбало кинув його в багажник своєї машини.

Про те, що всі ці дії були звичайним інсценуванням, просто щоб провчити православних, що «провинилися», каже стиль викладу цих подій самого Лисенка, який опублікував з цього приводу пост у Фейсбук.

«Минулої ночі, на мене зійшов дух. Так, технічний дух водоканалу. Дух повідомив мені, що, швидше за все, вздовж цього храму, на глибині півтора метра, замироточила холоднокатана труба діаметром 150 міліметрів. Токмо з благих намірів і мотивів праведних, я прийняв рішення розкопати цю трубу щоб відокремити зерна від плевел. Істинно кажу Вам, довелося вирити траншею вздовж в'їзду і входів в даний заклад».

Лисенко в знущальній манері дає зрозуміти читачам, що ніяких технічних причин копати траншею перед храмом не було. Більш того, вираз «технічний дух водоканалу», «замироточила труба холоднокатана», очевидно, можна розцінювати як богохульство. Не забув Лисенко і про образу релігійних почуттів вірян. Як інакше можна трактувати найменування Чаші, в якій перебуває Тіло і Кров Спасителя, «чаном» і «бад’єю»? «Служитель культу, при великому зібранні людей з використанням однієї ложки і одного чана на всіх, наповнював уста і ротові порожнини благочестивих і лагідних мирян. Однією і тією ж ложкою, з однієї і тієї ж бад’ї».

Читаючи риторику Дніпровського чиновника, створюється враження, що ми перенеслися на кілька десятиліть назад, в епоху більшовиків.

До погроз дніпровських чиновників приєдналися й інші чиновники на місцях. Так, мер Конотопа Артем Семеніхін дав своїм підлеглим абсолютно ідентичне філатовському розпорядження: «Нехай екскаватор перекопує навколо церков Московського Патріархату дорогу, електрики нехай світло відключають, а водоканал воду нехай відключає у них. Нехай зараз готують рішення на цю сесію, розірвати всі договори оренди з московськими церквами».

Також Семеніхін записав звернення до священиків УПЦ, в якому пригрозив батюшкам вже фізичною розправою: «Я вам кажу: я вам не дам спуску. Я знаю, що багато віруючих є парафіянами Московського Патріархату. От якраз їх від вас, московські священики, я буду захищати. І повірте, я з вас не злізу. Ви не раді будете, що ви ту рясу носите, якщо, не дай Бог, хтось із людей заразиться завдяки вам COVID-19».

Конотопського мера, за його словами, обурили листівки, в яких він побачив заклик з боку представників УПЦ приходити до храмів на Великдень. Однак, автори листівок (роздруковані на папері без печатки єпархії храму, без підпису духовенства – Ред.) лише нагадують вірянам про необхідність носіння медичних масок і дотримання дистанції в 2 метри, а також про те, що в храм можна заходити лише по 2 людини і лише для того, щоб коротко помолитися і поставити свічки. Літніх людей і людей з симптомами ГРВІ у тексті листівки закликали залишитися вдома і здійснювати келейну молитву. Вірних також попередили, що освячення пасок почнуть здійснювати ще у Велику Суботу, з 14:00 (таку практику розтягнутого в часі освячення запропонували в деяких місцях, щоб уникнути великого скупчення людей – Ред.). Що тут говорить про порушення карантинних приписів? Нічого.

Далі – більше. 13 квітня розпорядження про заборону богослужінь видала голова села Кремидівка Лиманського району Євгенія Реконвальд: «Наказую: Настоятелю Свято-Покровської церкви Одеської єпархії Української Православної Церкви Дем’янику Михайлу Васильовичу заборонити проведення всіх релігійних заходів (богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій у місцях богослужінь або релігійних обрядів)».

Крім того, в Миколаєві, Одесі та інших регіонах України до тиску на священиків долучилися і представники СБУ.

Що говорить закон?

Природно, що всі чиновники, які так чи інакше намагаються регулювати відвідування храмів на Великдень, або, тим більше, що видають накази про заборону богослужінь, діють незаконно і антиконституційно. Тим більше, що (ще раз підкреслимо!) священики УПЦ ніяких протиепідеміологічних приписів влади не порушували!

У зв'язку з цим, юридичний відділ УПЦ опублікував заяву, в якій було підкреслено, що такі слова і дії посадових осіб «порушують право на свободу віросповідання та дискримінують за релігійною ознакою багато мільйонів вірян Української Православної Церкви». В УПЦ нагадали знахабнілим чиновникам, що «відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», у зв'язку з чим будь-які погрози і перешкоди у здійсненні богослужінь, що звучать від посадових осіб, є незаконними», і їх дії можуть бути кваліфіковані «за статтею 161 КК України (розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті) і ст. 180 КК України (незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду)».

Крім того, слід підкреслити, що розпорядження мерів Дніпра та Конотопа про відключення комунікацій від храмів ніяких законних підстав не мають і повинні бути розглянуті у судовому порядку. В даному випадку, чиновники перевищили свої повноваження і використовували службове становище для досягнення своїх цілей – залякування вірян. Ну а муляж снаряда (якщо все було так, як говорять свідки) – це взагалі кримінальна справа.

Також слід звернути увагу і на риторику чиновників, яку вони використовують по відношенню до віруючих, духовенства, Церкви та Її таїнств. «Цебер», «чан», «пошкодуєте, що ті ряси носите» – все це може і зобов'язане бути кваліфіковано, як розпалювання ненависті. Знову ж, такі дії чиновників тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Так, нашим чиновникам є у кого «вчитися». Адже подібні висловлювання свого часу дозволяв собі колишній президент України Петро Порошенко. Саме він називав УПЦ – «агентами Кремля», «щупальцями руського міра», «церковною мережею РПЦ», «розгалуженим каналом впливу». Саме він вважав, що «невтручання держави у справи Церкви – лише красива теорія». І схоже, що теорією і залишилося...

Хресний хід, Томос та коронавірус – що спільного?

Іншими словами, незважаючи на те, що Церква намагається, наскільки це можливо, виконувати всі приписи влади, – її все одно звинувачують у зворотному. За словами недоброзичливців, саме УПЦ є розсадником хвороби. Знімаються сюжети, в яких наших священиків називають вбивцями, а богослужіння на Великдень – спланованою операцією ФСБ щодо інфікування українців коронавірусом.

До подібних голослівних звинувачень Церкві не звикати. Ми з вами прекрасно пам'ятаємо, як зовсім недавно, у 2016 році, під час Великого Хресного ходу УПЦ представники влади повідомляли про те, що маршрут «замінований», що в колоні, яка рухається до Києва, йдуть бойовики ЛНР і ДНР і т. д. Мета цих провокацій була одна – зірвати молитовну ходу і налаштувати громадську думку проти УПЦ.

Те ж саме відбувалося і в дні «дарування» Томосу ПЦУ. Для того, щоб змусити наших ієрархів поїхати на так званий «об'єднавчий собор», були задіяні правоохоронні органи держави. Священиків викликали на «приватні бесіди» з президентом, викликали в СБУ, проводили роз'яснювальну роботу на місцях.

Тому сьогоднішня істерія навколо коронавірусу, братії Києво-Печерської та Почаївської лавр нам, на жаль, вже знайома. Питання в іншому – чому так швидко всі забувають про це? Чому знову і знову ЗМІ, деякі чиновники і прості обивателі з такою злістю ополчаються на Церкву?

При цьому, якщо говорити про коронавірус, всі ці люди в один момент забули, що першим хворим священиком в Україні став представник УГКЦ із Заліщиків, який на даний момент вже помер. 9 березня цей священик заразив свого 68-річного прихожанина, який помер 25 березня... Проте ніхто його у «вбивстві» не звинувачував і священикам УГКЦ не погрожував тим, що вони пошкодують, що «носять ряси». Більш того, Антон Геращенко взагалі заявив, що Олег Винник «ні в чому не винен, він не знав до 19-го березня, що він хворий саме коронавірусом, він думав, що у нього якась застуда або ГРВІ».

Також хочемо нагадати, що перший храм, який піддався процедурі дезінфекції через захворювання парафіянки, став храм ПЦУ в Радомишлі, Житомирської області. Але ми не чули від місцевої влади закликів перекопати вхід перед храмом або відключити електрику. Як не чули і звинувачень в тому, що та чи інша церква винна в поширенні коронавірусу. Крім УПЦ.

***

Ось і виходить, що карантинні приписи влади в деяких регіонах вирішили використовувати для тиску на Церкву. І тут мова не тільки про порушення головного закону держави – тут мова йде і про елементарну етику поведінки, не кажучи вже про демократичні норми. Адже погодьтеся, що заявляючи про своє прагнення в Європу і при цьому перекопуючи входи перед храмом, називаючи священиків вбивцями і закликаючи до прямої розправи над ними – ми не виглядаємо цивілізованими людьми.

Ми не чули, щоб в Італії говорили про католицьку церкву як про розсадник коронавірусу. І це при тому, що там померли від Ковід-19 вже більше ста священиків, єпископів, монахів і монахинь, захворіли цілі монастирі і семінарії. Але нікому навіть на думку не спало звинуватити РКЦ в тому, що вона – загроза духовному і фізичному здоров'ю італійців.

Можливо, що і наші чиновники, заявляючи про своє прагнення до Європи, повинні згадати, що в Європі існує диктат закону. Маємо згадати, що Європа починається з найближчої вулиці, дому, сім'ї.

Ну а нам, християнам, треба подякувати Богу, Який дав можливість пожити в такий непростий час. Час, коли від нас вимагається, в прямому і переносному сенсі, сповідництво, коли кожен наш крок, кожне наше слово оцінюється з точки зору вічності.

Читайте також