Вхід Господній у Єрусалим: через що проходить шлях у райські сади

Вхід Господній у Єрусалим. Іполит Фландрин. 1842. Фото: obiskusstve.com

Вхід Господній у Єрусалим – одна з найсумніших і приголомшливих Євангельських історій. У древній Єрусалим до свята Великодня приходило не менше двох мільйонів євреїв. Більшість із них чули про Іісуса і з нетерпінням хотіли Його бачити. І ось ця величезна маса народу зустрічає Його, як Месію, як Визволителя, як Вождя і свого Царя.

Цар же, тріумфально в'їжджаючи в святий град під захоплені гласи «Осанна», проливає сльози. Він бачить у натовпі тих, хто через тиждень буде так само несамовито кричати «Розіпни, розіпни Його». Він бачить гори трупів, які через кілька десятиліть будуть лежати на цьому місці, убиті воїнами Тита. Бачить зруйнований храм і спалене місто... «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі!» (Лк.19:42). Але Єрусалим не дізнався, і за це «дім залишається порожній».

Спаситель говорить, щоб йдучи за Ним, ми взяли в дорогу не ортопедичний матрац, а хрест. А це важко.

Спаситель знав, що народ віддає хвалу не Йому, а тому, іншому правителю, який надійде ближче до кінця часів. Люди чекають не Його, а того, хто покладе в кожен горщик на плиті іудея по курці, насипле в кожен мішок пшениці, в кожну кишеню покладе гроші, що в кожний дім принесе достаток. Вони чекають того, хто дасть свободу жити так, як їм хочеться, і кожному подобається. А зараз єврейський народ чекає від Нього не проповіді про покаяння і прощення, а повстання, загарбання влади, скинення ярма загарбників, побудови для євреїв царства достатку і благоденства. Їм не потрібно вчення про спасіння душі, їм потрібен революційний вождь і воєначальник.

За людськими мірками, людей можна зрозуміти. Вони нічого в житті не знали кращого, як ситий шлунок, достаток, здоров'я, безпека і спокійне, розмірене життя. В принципі, на обіцянці цих благ і будуються всі передвиборчі кампанії всякого роду кандидатів. Я жодного разу ні від одного з них не чув, щоб хтось обіцяв моральне оздоровлення суспільства, боротьбу з розпустою і пороками. Вони розуміють, що людей це, насправді, мало цікавить, тому завжди ведуть мову про те, що «завтра буде краще, ніж учора». «Краще» – значить ситніше і спокійніше. Так хочеться жити не тільки людині, але й будь-якій тварині.

Коли біда приходить в наш дім, ми просимо Бога: «Якщо можливо, нехай пройде ця чаша повз мене». Але у дуже небагатьох вистачає сил і мужності сказати від щирого серця: «Але не моя воля, а Твоя нехай буде».

Але людина – не просто соціальна тварина, вона має ще й образ Божий. Тому Христос приходить до людей з іншими обіцянками. Своїм послідовникам Він не обіцяє земного комфорту: «Мене гнали і вас будуть гнати», «У світі скорботні будете»... Спаситель говорить, щоб йдучи за Ним, ми взяли в дорогу не ортопедичний матрац, а хрест. А це важко. Про те ж писали і апостоли. Але це нікому не подобається, в тому числі і нам.

Ніхто не хоче страждати, хворіти й мучитись. Бо страждання протиприродні людині, створеній Богом для насолоди Його любов'ю. Але, схоже, іншого способу відірвати нас від гріха у Господа немає. Тому, коли біда приходить у наш дім, ми просимо Бога: «Якщо можливо, нехай мине ця чаша мене». Але у дуже небагатьох вистачає сил і мужності сказати від щирого серця: «Але не моя воля, а Твоя нехай буде».

В іудеїв, які зустрічали Христа в Єрусалимі, було інше, ніж у Бога, бачення цілей і завдань, заради яких Він прийшов у світ. Тому вони Його відкинули і досі продовжують чекати того, хто «прийде в ім'я своє». Але для нас, православних християн, це питання теж не таке вже й просте, як здається.

Якщо бути чесними до кінця, то ми хочемо від Бога лише одного – спокою і тут, і там. Спокійного життя, тихої безболісної смерті і вічної радості в житті майбутнього віку.

Якби у нас була віра, як абсолютне уповання на Бога і довіра Йому, то за неї слідувало б смиренне прийняття всього, що з нами в житті відбувається. Якщо б у нас була надія на Боже милосердя, то, як наслідок цього, ми б покірно приймали все, що Бог вершить в нашому житті. Якби мали ми любов до Бога та людей, то в нас би не було страху за майбутнє, ні смутку, ні малодушності, нічого з того, що всі ми акуратно раз за разом повторюємо на кожній сповіді.

Якщо бути чесними до кінця, то ми хочемо від Бога лише одного – спокою і тут, і там. Спокійного життя, тихої безболісної смерті і вічної радості в житті майбутнього віку. Хоч під кущиком, хоч у дуплі якого-небудь райського дерева, та хоч під тином біля будинку праведника, лише б там, де Бог буде світити замість сонця. А більшого нам і не треба, тільки б не мучитися.

Але, знову-таки, схоже, що і у нас, як колись у іудеїв, розуміння Жертви Христа не збігається з Божим задумом. Очевидно, Бог у райських кущах тримати чужих не планує. Він говорить, що «у Отця Мого обителей багато». А шлях туди для всіх, хто хоче ввійти, один – вузький, тернистий, скорботний, як і життя Самого Сина Божого.

Тому, йдучи до храму в день Входу Господнього в Єрусалим і несучи з собою гілки верб, ще раз подумаймо і обдумаймо, заради чого Бог прийшов на землю і став одним з нас. Можливо, тоді й наша душа не буде тим впертим віслюком, яку промисел Божий змушений тягнути за узду і бити по крупу, а стане хоч трохи схожою на того скромного ослика, на якому сидів Христос, коли в'їжджав у Єрусалим.

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.