Головні підсумки ради в Аммані

Uchastniki vstrechi Predstoyateley v Ammane. Foto: SPZH 76/5000 Учасники зустрічі Предстоятелів в Аммані. Фото: СПЖ

26 лютого 2020 року в Аммані відбулася Рада Предстоятелів і представників Помісних Православних Церков, скликана Патріархом Єрусалимським Феофілом. Увечері того ж дня в Мережі опублікували підсумкову заяву (комюніке) ради. Що в цьому документі і чого в ньому не вистачає?

Чого немає в комюніке

Прямого засудження дій патріарха Варфоломія

Спочатку було зрозуміло, що Предстоятелі зібралися в першу чергу через неправомірні дії патріарха Варфоломія в Україні. Всі учасники зустрічі неодноразово як на особистому, так і на офіційному рівні (через Синоди своїх Церков) піддавали критиці надання Томосу ПЦУ. Критично висловлювалися і з приводу папських домагань Константинополя.

Правда, формат Амманської зустрічі і гадки не мав прямого засудження патріарха Варфоломія. Згідно з канонами Церкви, це можна зробити тільки на Соборі, з дотриманням процесуальних норм. Чи можливий такий варіант розвитку подій в майбутньому? Без сумніву.

Незгоди з тим, що Фанар привласнив право надавати автокефалію

Це теж виходить за рамки компетенції амманської ради. В першу чергу через її формат.

Право надавати автокефалію повинні були розглянути на Критському Соборі 2016 року. Як розповів глава Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв), в підготовчих документах було сказано, що «кіріархальна Церква повідомляє про своє бажання надати автокефалію своєї частини в Константинопольський Патріархат, як Церкви, яка є першою за диптихом. Константинополь розсилає повідомлення про це всім Помісним Церквам із запитом про те, чи погоджуються вони, і у разі спільної згоди, яке кожна з Церков виражає на своєму Соборі, нова автокефальна Церква приймається в сім'ю Помісних Церков шляхом надання їй відповідного Томосу, який підписують Предстоятелі всіх Помісних Православних Церков».

Попередня домовленість про таку процедуру була, але її не ратифікували – тему зняли з порядку денного Критського Собору. Тому, каже митрополит Іларіон, «коли закінчився цей Собор, патріарх Варфоломій фактично оголосив ці домовленості як такі, що не мали місця і почав в односторонньому порядку надавати автокефалію».

Сьогодні серед Помісних Церков немає єдиної думки в підході до права надання автокефалій. Навіть серед тих, хто не визнав «автокефалію» ПЦУ, є Церкви, які не заперечують право Константинополя надавати автокефалію взагалі. Наприклад, Румунська або Албанська.

Тому різке форсування вирішення могло б викликати серйозні розбіжності в таборі противників неканонічних дій патріарха Варфоломія в Україні. Але можна не сумніватися, що до цього питання Православні Церкви обов'язково повернуться.

Засудження Томосу ПЦУ і українських розкольників

Про те, що українських розкольників можна прийняти до Церкви лише через покаяння, або що Томос про автокефалію для Української Церкви може надати тільки Церква-Мати, тобто РПЦ, заявляли неодноразово. Механічна «автокефалія», підписана патріархом Варфоломієм без урахування ситуації в Україні, не вирішила проблему розколу, а тільки посилила її, що і зазначив у зверненні до учасників амманскої ради Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Він підкреслив, що УПЦ де-факто вже має автокефалію: «Протягом часу внутрішні і зовнішні обставини, які переживала Свята Українська Православна Церква та український народ, стимулювали процеси вдосконалення вже наявних незалежності і самостійності церковного життя і служіння. Сьогодні ми маємо де-факто справжню автокефалію. У нас функціонує Священний Синод, у нас є Архієрейський Собор, у нас є незалежний церковний суд. Ми самостійно обираємо і висвячуємо архієреїв, відкриваємо нові єпархії. У нас є свої духовні навчальні заклади, різні синодальні установи по взаємодії із зовнішнім світом і соціальним служінням».

Практично всі учасники амманської зустрічі дотримуються погляду, що українські розкольники не мають канонічних хіротоній. Відсутність подібних формулювань в комюніке, на нашу думку, викликано небажанням відкинути від Церкви остаточно тих, хто вступив у спілкування з ПЦУ. Але можна не сумніватися, що до питання канонічності розкольницьких «хіротоній» Церква обов'язково повернеться.

Що є в комюніке

1. Підкреслено роль Патріарха Феофіла в його невпинних зусиллях «з метою прокласти шлях для діалогу і з'єднати братів в дорогоцінному дусі єдності». Сказано, що Єрусалим – це будинок для авраамічних релігій, в першу чергу для християнства.

Цей пункт підтверджує, що Патріарх Єрусалима має повне право на скликання Православних Соборів.

2. Мета амманської ради – зміцнення дружніх зв'язків між братами та їх Церквами, сприяння відносинам світу у Христі між ними, захист єдності Православних Церков і «відновлення діалогу в молитовній надії на примирення там, де існує розбрат».

Саме відновлення діалогу можна назвати головною тезою другого пункту. Природно, проблемні зони, названі в комюніке «там, де існує розбрат», в першу чергу стосуються «українського питання». Зараз по ньому практично немає діалогу. Патріарх Варфоломій усіма силами демонструє небажання або нездатність до нього. Його останні заяви, в тому числі і щодо амманської зустрічі, лише підтверджують авторитарний і диктаторський характер політики Фанару. Тепер ігнорування заклику до діалогу з боку представників шести Церков викличе не тільки подив, але й серйозні проблеми всередині табору прихильників Фанару.

Підпис Патріарха Кирила під рішеннями ради свідчить, що Руська Православна Церква відкрита до діалогу. Але діалог повинен проходити в «дусі братерської любові», а не диктуватися бажаннями Константинопольського патріархату.

3. Учасники Наради «погодилися, що питання всеправославного значення, в тому числі дарування автокефалії тих чи інших Церков, повинні вирішуватися в дусі всеправославного діалогу і єдності і на основі всеправославного консенсусу».

Ми вже сказали про домовленості щодо права надавати автокефалію, що передували скликання Критського Собору. У цьому пункті констатовано бажання повернутися до обговорення проблеми. І міститься натяк на неприпустимість одноосібних рішень, що мають всеправославне значення. Церква за самою своєю природою соборна.

Мабуть, на Фанарі або не хочуть цього бачити і розуміти, або роблять вигляд, що забули. Тому в Аммані просто змушені нагадати фанаріотам прописні еклезіологічні істини.

4. Висловлена підтримка Сербської Православної Церкви щодо Північної Македонії і Чорногорії.

Македонські розкольники вже кілька разів давали зрозуміти, що ведуть переговори з Фанаром про надання їм автокефального статусу. У цьому сенсі заява учасників наради, що «це питання має вирішуватися за допомогою діалогу всередині Сербської Православної Церкви і при всеправославній підтримці», як раз говорить про можливі і єдино допустимі способи вирішення подібних проблем.

Іншими словами, Константинопольському патріархату вказали на неприпустимість втручання у внутрішні справи іншої Церкви. У цьому сенсі зауваження про Північну Македонію, як нам здається, стосується не тільки Сербської, а й Руської Церкви. «Македонське питання», як і «українське», можна вирішувати тільки всередині Матерів-Церков і при всеправославній підтримці.

5. В Аммані вирішили, що Помісні Церкви «повинні зібратися як брати, переважно до кінця цього року, щоб зміцнити дружні зв'язки молитвою і діалогом».

Цей пункт, поза всяким сумнівом, – головний підсумок всієї ради. Самій ідеї Амманської зустрічі опиралися не тільки фанаріоти, то і представники зовнішньополітичних сил. Тому що дана ідея порушує штучно створену гегемонію Фанару у православному світі.

Амман показав, що в Церкві можуть обійтися без патріарха Варфоломія, що не тільки він скликає Собори, і що не тільки він може приймати якісь важливі рішення в Церкві.

У цьому сенсі амманська раду – це, за словами єпископа Баришівського Віктора (Коцаби), «зсув з мертвої точки» і «переломний момент». Через Амман Церква ще раз підкреслила свій соборний характер і висунула альтернативу диктату Фанару.

Більш того, вже стало зрозуміло, що амманська зустріч стала репетицією до Всеправославного Собору. Про необхідність його скликання вже заявили Патріарх Сербський Іриней та представники Румунської Церкви.

6. «Учасники сподіваються, що його святість Вселенський патріарх Варфоломій з його відомим старшинством честі (πρεσβεία τιμής) приєднається до цього діалогу разом зі своїми побратимами-Предстоятелями».

Крім заклику до участі в наступних зустрічах, цим пунктом патріарху Варфоломію нагадали, що він – перший «по честі», але не «по владі», а всі інші Предстоятелі Помісних Церков – рівні йому брати. Не може бути в Православ'ї аналога римського папи, тому що в такому випадку Церква відкине саму Свою природу.

Підсумки

Хоча багато зневажливо говорять про зустріч лише 6 Помісних Церков з 14 (або 15 з американською церквою, автокефалію якої визнають не всі), вони забувають, що ці 6 Церков представляють близько 80% всіх віруючих світового Православ'я.

Можна сміливо стверджувати, що після Аммана реалії, в яких існує Православна Церква сьогодні, зазнали істотних змін.

Найважливіше – це визнання необхідності подальших подібних заходів аж до Всеправославного Собору.

Адже останнім часом Церква була фактично позбавлена можливості діалогу. Створене вчення, що просуває Фанар, що Константинопольський патріархат може керувати іншими Церквами, нічого хорошого Православ'ю не принесло.

Більш того, як мінімум за останні 100 років Фанар жодної серйозної проблеми не вирішив (якщо не брати до уваги допомоги в подоланні розколу в Болгарській Церкві). Навпаки, історія свідчить, що дуже часто Константинопольський патріархат займав деструктивну позицію відносно Церкви – і в питанні підтримки створеної більшовиками «Живої Церкви», і щодо календарної реформи, і сьогодні щодо ПЦУ. Після Аммана подібні рішення, з точки зору здорового глузду, вже просто неможливі.

Амманська раду повертає Церкву на шлях соборності, бо лише на цьому шляху можливо не тільки подолання проблем, але і єдність у Христі.

Читайте також