Біснування в Нових Санжарах, або Чиї ж ми учні
Протести в Нових Санжарах. Фото: censor.net.ua
Боляче, соромно й страшно було дивитися на ті події, які відбувалися в Нових Санжарах у зв'язку з прибуттям наших співгромадян до себе на Батьківщину. «По тому пізнають, що ви учні мої, що любов матимете між собою» (Ін. 13:35) – так вчить нас Євангеліє. Розбиті вікна автобусів, залякані нещасні люди, які повернулися до себе додому, – як це не схоже на те, чому вчить нас Спаситель. Те, що відбувалося в Нових Санжарах, можна позначити як біснування.
Таких протестів не було, коли в нашій країні почали проводити гей-паради, коли стали прищеплювати світогляд, спрямований на знищення традиційних сімейних цінностей. Те, що йшло в розріз з Євангельською моральністю, чомусь не сильно турбувало громадськість. Але коли справа торкнулася можливої, лише гіпотетичної загрози отримання нового вірусу, тут же виникла така страшна реакція. Але ж потенційною загрозою для життя протестувальників є не тільки прибулі люди.
«По тому пізнають, що ви учні мої, що любов матимете між собою» (Ін. 13:35)
У нашій країні велика кількість таких, хто хворий на туберкульоз та інші небезпечні для здоров'я хвороби. Так що ж тепер робити з цими людьми? Може, і їх теж потрібно буде «спалити», як вигукували деякі з протестувальників? І до чого може дійти таке суспільство? До того, що буде знищувати людей похилого віку, психічно хворих людей і тих, хто становить загрозу для здоров'я оточуючих?
З Китаю вилетів не один літак із громадянами різних країн. І ні в одній іншій країні не було надано такого «теплого» прийому, як це було зроблено в Україні. Ті події, які відбувалися в Нових Санжарах, говорять про те, що наше суспільство стало глибоко хворим. Притому така деградація відбулася за дуже короткий час.
Ще відносно недавно люди жертвували собою заради того, щоб зберегти життя і здоров'я своїх громадян. Що було б, якби пожежники і вертолітники, які жертвували собою під час Чорнобильської катастрофи, виявилися такими, як ті, хто кидав каміння в автобуси з евакуйованими людьми? Що було б, якби ті лікарі, які працювали в Чорнобильській зоні, були б схожі на лікарів з Винників? Напевно, долі більшості з нас склалися б зовсім інакше.
Таких протестів не було, коли в нашій країні почали проводити гей-паради, коли стали прищеплювати світогляд, спрямований на знищення традиційних сімейних цінностей.
Без любові, без жертовності, без чуйності і доброти до ближнього не може бути віри. Можна скільки завгодно служити молебні, ходити в храм, причащатися і сповідатися, терти свічники у храмі і навіть справно подавати милостиню, але якщо ми не зрозуміємо духа Євангельської проповіді, не буде жити за заповідями – все це буде даремна праця.
«Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка або бубон гудячий» (1Кор. 13) – говорить апостол Павло, і він говорить про нас.
І Бог судитиме нас не за те, яким здоровим було наше тіло, а за тим, як жила наша душа.
Бог посилає нам випробування і дивиться на те, як ми їх проходимо. І як би Йому хотілося, щоб у наших серцях було співчуття до стражденних, турбота про ближнього, милосердя до тих, хто потрапив у біду. Однак схоже на те, що все відбувається інакше.
Як би ми не старалися жити довго, як би не захищалися від епідемій, всім нам колись доведеться померти. І Бог судитиме нас не за те, яким здоровим було наше тіло, а по тому, як жила наша душа.
Хотілося б побажати всім тим, хто вийшов кидати камені в невинних людей, що сидять в автобусі, знайти душевний мир, душевну рівновагу й умиротворення. Щоб вони зрозуміли, нарешті, що не каменями і псевдомолебнями, а добром і милосердям прокладається шлях у Царство Боже.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.