Найдивовижніша євангельська притча

Повернення блудного сина, Рембрандт, бл. 1666-69, Ермітаж. Фото: wikimedia.org

Бог є Любов – вчить нас Святе Письмо. Однією з ілюстрацій цієї істини є притча про Блудного Сина, яку ми читаємо цього недільного дня. Людині, яка забула про любов, яка не вміє і не може любити, значно зручніше представляти Бога як Верховного Суддю, невблаганного прокурора, який на Страшному Суді буде детально вивчати кримінальну справу кожного з нас. Юридичне богослов'я вселяє нам тваринний страх перед цим вселенським трибуналом, тим більше всі ми розуміємо, що виправдовуватися нам нічим.

Нам і справді дуже страшно. Тому що ми бачимо себе немічними і обкладеними з усіх боків виразками гріхів. Як ми не намагаємося від них позбутися, у нас все одно нічого не виходить. Ми сумуємо, боїмося, є малодушними, в нашому серці немає миру і спокою в скорботах.

Радує одне. Є люди, які дізналися про Бога не з підручників з богослов'я, а на особистому досвіді. У них вийшло з Ним особисто встановити взаємостосунки. Вони кажуть, що Бог зовсім не такий, яким ми Його собі часто уявляємо. Преподобний Силуан Афонський втішає нас:

«Про, якби знав весь світ Господа, і як Бог нас любить, і яка солодка Його любов...»

Західні схоластики втратили цю любов у юридичних формулах спокути, захопившись буквою Священного Писання. А преподобні отці осягали Бога Благодаті, яку вони від Нього отримували.

«Як Господь нас любить, і лагідно, без докору, приймає нас. Солодко душі з Господом. Від імені любові Його тане душа людини» (преп. Силуан Афонський).

В земному світі різні почуття і переживання названі любов'ю. Але є серед них і та, яка ближче за всіх до Божественної любові. Це любов матері до дитини. Може так статися, що її син виросте недолугим. Він може стати злою і недоброю людиною. Але яким би він не був, мати все одно буде продовжувати його любити і жаліти. Вона не раз говорила йому як потрібно правильно жити, наставляла, напучувала, але він не слухав.

Мати не може нічого змінити, син зробив свій вибір. Вона буде чекати і сподіватися, що він зміниться, схаменеться, виправиться, що він зможе повернутися в рідний будинок і жити в ньому з миром. Напевно, так Бог чекає кожного з нас.

«Коли душа пізнає любов Божу Духом Святим, тоді вона ясно відчуває, що Господь нам Батько, найрідніший, найближчий, найдорожчий, найкращий» (преп. Силуан Афонський).

Ми ріжемо гріхами свою душу, сіємо в світі зло і ненависть, живемо в запалі пристрастей, забуваючи про те, що Бог чекає на нас так само, як чекав Батько блудного сина. Він нас любить. Інакше навіщо б Він стільки вистраждав заради нас. Бог став людиною, терпів тортури, страждання, помер, спустився в найпохмуріші глибини пекла для того, щоб врятувати кожну душу. Нас ще не було в живих, ми ще не народилися, а Христос вже терпів муки за ті гріхи, які ми потім будемо робити. І досі Він продовжує страждати заради нас.

Кожне зло, зроблене нами, це ще одна крапля крові, це ще один удар і Його стогін. І все це заради мене одного.

«Коли людина віддасть своє серце Богові, тоді й розум її охоплений любов'ю Божою, і серце тремтить від радості. А коли любов Божа більша, ніж може вмістити серце, тоді дзвін серця чують навколишні, оскільки в цьому стані бере участь і тіло...» (преп. Паїсій Святогорець).

Далека країна, в яку пішов блудний син – це світ, в якому ми живемо. А сам блудний син – це наш розум, який блукає світом, шукаючи в ньому їжі для свиней. Він блукає всюди, викопуючи з бруду їжу відчуттів і насолод.

Отчий Дім, в якому нас чекає Небесний Батько – це наше серце. Розуму треба повернутися в нього, знайти туди дорогу. Для цього необхідно розуму відліпитися від цього світу, зненавидіти його й піти в тишу внутрішньої людини. А там, запаливши світильник безперестанної молитви, шукати дорогу в Отчий дім серця.

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.