Три святителі: роздуми про піст і про боротьбу з цифровою залежністю

Ікона «Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого». Фрагмент. Фото: religions.unian.net

12 лютого Православна Церква святкує день пам'яті святителів Іоанна Златоуста, Василія Великого та Григорія Богослова. Ми пам'ятаємо, що цей знаменний день був встановлений у XI столітті результаті суперечок щодо першості одного з них. Сьогодні, природно, таке питання не стоїть і ми всі прекрасно розуміємо, що кожен з святителів, з його життям і трудами – драгоценнейшее спадщина всього християнського світу.

Ми зараз перебуваємо напередодні Великого посту, тому, мені здається, було б цілком доречно поглянути на думки кожного з святителів саме щодо посту.

Почати хотілося б із чергового нагадування про те, що справжній християнський піст не замикається на дотриманні певного режиму харчування і утриманні від деяких продуктів. Тут і святитель Василій Великий вказує на слова пророка Ісайї, який ще в Старому Завіті відкинув іудейський спосіб постування та докоряв своїм одноплемінникам за те, що вони постять «Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно» (Іс. 58, 4), а не так, щоб їхній голос був почутий на висоті.

І далі пророк Ісая продовжує: «розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати?» (Іс. 58, 6). Це нескінченна, заяложена, очевидна і всім зрозуміла тема, але при цьому нагадувати про неї доводиться постійно адже, як бачимо, своєї актуальності вона не втрачає ні в VIII столітті до Р. Х., ні в IV або XXI столітті після Р. Х.

Нерідко нам буває важко входити у Великий піст, розслабившись і роз’ївшись на святки, ми довго «розкачуємося» і не особливо прагнемо до справжньої християнської аскези, яка, по-доброму, завжди має бути присутня у нашому житті, не залежно від церковного календарного циклу. Тому святитель Василій і мотивує нас словами: «Не нарікай, коли тебе лікують... Сумуючи, ніхто не вінчається; ніяковіючи духом, ніхто не здобуває перемоги».

Ще одні мотиваційні слова ми можемо зустріти у святителя Григорія Богослова, який говорить про те, що Великий піст – це таємнича жертва кожного з нас людським стражданням Бога.

«В людських змаганнях вінці даються після перемоги, а на Христових ристалищах – перед нею».

Спробуйте зупинитися й гарненько вдуматися в цю думку, зануритися в неї. Мені здається, що від цього повинна вся душа заціпеніти. Хто я такий? Хробак, клоп, пес, що вертається до своєї блювотини (2 Петро. 2, 22) і раптом мої мізерні зусилля стають жертвою стражданням Бога. Чи не це достойніша з цілей, заради якої варто бігти, прагнути до майбутніх пісних днів, вступати в бій з самим собою.

І ось, що ще вкрай важливо і що повинно стати додатковим стимулом до боротьби: «В людських змаганнях вінці даються після перемоги, а на Христових ристалищах – поперед неї», – вказує святитель Іоанн Златоуст.

Здавалося, парадокс, як нагорода може передувати боротьбі за неї? Але таким вже «непослідовним» здається християнство для всякого зовнішнього міркування, а всередині воно все струнке і гармонійне. Тому, продовжує святитель Іоанн, Господь і дає нам вінці перш за змагання, щоб вселити страх ворогам нашим, порушити нас на бій, «щоб, дивлячись на даровану нам від Бога честь, ми і не говорили, і не робили нічого негідного Господа». Ми ж у класичному костюмі або вечірній сукні не підемо на пляж і не станемо займатися спортом. Так і тут, пам'ять про дарування кожному з нас вінця перед великопісним ристалищем має дисциплінувати і зміцнювати.

Наслідком зазначених мотиваційних установок, за словом святителя Григорія, має стати приведення розуму в непохитний стан. Будь-яка розвага думок має бути видалена.

Але спробуймо зробити так, щоб на всі сім тижнів посту телефон для нас став саме телефоном.

Здається мені, що це вказівка як не можна актуальна в сьогоднішніх реаліях. Спокус для людини вистачало у всі часи, але зараз інструмент для розваг лежить у кишені кожного з нас. В силу об'єктивних обставин ми не можемо піти в пустелю або ліс на сорок днів, але спробуймо зробити так, щоб на всі сім тижнів посту телефон для нас став саме телефоном.

Цей текст кожен зараз читає в інтернеті, відповідно, кожен, хто читає, використовує для цього комп'ютер або «чорне дзеркало». Так нехай постом доступними для нас залишаться лише окремі православні ресурси, та й наповнені контентом, що так чи інакше має відношення до посту. Все ж інше: новини, з їх нескінченними пристрастями та емоціями, передплати на «ютубі» і в соціальних мережах, й інше «сміття» треба викинути «за борт» цього спасительного корабля під назвою «Чотиридесятниця».

Практично всі ми хворі цифровою залежністю і сила її смертельної хватки сильніша за будь-які уподобання до м'яса, тортиків і навіть сигарет. А от якщо нам вдасться розірвати невидимі узи віртуального світу – це якраз і буде тією гідною жертвою, яку ми можемо принести розіп'ятому заради нас Спасителю: «Прекрасна, звичайно, справа схвалювати і хвалити утримання, але володіти ним – ще прекрасніше», – додає святитель Іоанн.

Практично всі ми хворі цифровою залежністю і сила її смертельної хватки сильніша за будь-які уподобання до м'яса, тортиків і навіть сигарет.

Якщо ми не наважуємося на важке і «хворобливе» відсікання уражених «органів» нашої душі, то і робити в Царстві Небесному нам нічого, адже, за словом святителя Василія: «Саме перебування в раю є образ посту». І образ цей виник не тому, що там людина, подібно ангелам, задовольнялася малим, а тому що в раю прабатькам і в голову не приходило те, що згодом було винайдено нашим ураженим розумом.

Святитель Василій писав, звичайно ж, про людські пристрасті і способи їх задоволення, але от додати до цього ще хотілося б, що й йому, мабуть, на розум не приходило, що людство придумало в XX-XXI століттях. В одному зі своїх листів він пише про життя у місті, як життя в осередді демонів, що таїть у собі особливі небезпеки. Однак сьогодні доводиться говорити про те, що цей «Вавилон» вже поширився далеко за межі мегаполісів. Навіть у найглухішому селі навряд чи знайдеться людина віком до п'ятдесяти років, у якої немає «чорного дзеркала».

Якщо святитель Григорій вигукує: «О якби бруд і непостійний розум, який мечеться туди й сюди у багатьох марних поривах, міг я, хоча би ланлюгом, привести ближче до мети й утримати в серці абсолютно вільним від зваби!», – то що вже говорити про нас.

У кожного з нас є цілий оберемок пристрастей, і кожен сам їх чудово знає.

Мимоволі тут на думку приходить євангельське оповідання про зцілення гадаринського біснуватого (Мк. 5, 1-17), який постійно ламав кайдани і розривав ланцюги, що його зв'язують. Так і будь-яка наша старанність, спрямована на подолання пристрастей часто виявляється зруйнованою їхньою демонічною силою, і тільки Господня допомога здатна вилікувати нас. Тому, згадуючи думку святителя Іоанна, Бог і дає нам вінці перш за вступ до боротьби.

Справа залишається лише за нашим особистим свавіллям і бажанням прийняти Божий дар. І тут немає місця навіть для незначних сумнівів чи вагань, ні часу для розкачки і роздумів, але є лише маленький «простір» для «розгону» у вигляді підготовчих тижнів.

У кожного з нас є цілий оберемок пристрастей, і кожен сам їх чудово знає, але в день пам'яті трьох святителів, хоч трохи звертаючись до їхнього досвіду, хотілося сказати про наболіле, а точніше про те, що сам у собі помічаєш.

Наведені думки застосовні до будь-якого пороку, але цифрова залежність, в тій чи іншій мірі, є у багатьох із нас і проявлятися вона може навіть у простій прихильності до пізнавальних ресурсів, наповнених матеріалами виключно на православну тему. У нас є можливість поборотися з нею. А Великий піст, молитви й паперові книги нехай послужать допомогою кожному з нас!

Читайте також