Ревний язичник на службі історії. 10 фактів про ранніх християн

Імператор Траян в оточенні своїх офіцерів. Фрагмент колони Траяна в римському форумі. Фото: pikabu.ru

28 січня 98 року римським імператором стає Траян, в церковній історії відомий як один з гонителів християнства. Але сьогодні ми поговоримо про інше, а саме – про деякі важливі документи епохи Траяна, що дають нам цікаві відомості про раннє життя християн.

У світській історіографії ім'я Траяна відносять до числа тих, хто послідовно правили, так званих, п'яти хороших імператорів, при яких державна економіка відрізнялася стабільністю, а сама імперія досягла свого найвищого розквіту. Траян був вельми справедливою і чесною людиною високої культури розуму, прихильником філантропічних поглядів свого століття.

Його постать чітко виділялася на тлі кровожерливих і сластолюбних правителів, через що виникла легенда про те, що святитель Григорій Великий, проходячи в Римі повз колону Траяна – встановленої на честь перемоги над даками – журився, що така людина як Траян мучиться в пеклі. Після цього нібито ангел з'явився святителю і сказав, що імператор помилуваний Богом.

Як же так вийшло, що один з найдостойніших правителів Риму став гонителем християн? Відповідь на це питання можна знайти саме в тих документах, на яких ми зосередимо нашу увагу.

Цілком природно очікувати, що як людина, яка бажає «вдихнути життя» в старіючу римську державу, Траян був ревним прихильником язичницької релігії, тому він досить підозріло ставився до будь-яких нових рухів, поглядів і товариств. І цілком логічно, що християнство в його очах автоматично потрапило в зону ризику. Однак спочатку конкретно проти християн імператор нічого не мав.

Практично відразу після сходження на престол він видає указ проти таємних товариств. Як би незвично це не звучало, але виникнення даної постанови було спровоковано «пожежниками».

Вся справа в тому, що в римській провінції Віфінії народ любив влаштовувати пишні свята з усяких приводів, починаючи від дати надання чиновникі посади, до освячення монументів. Такі зібрання Траян вважав небезпечними, бо бачив в них можливість формування антидержавних змов. Крім того, Віфінія страждала від досить частих пожеж, тому, на додачу до і так підозрілого відношення до себе, жителі цієї провінції створюють пожежні артілі, до складу яких входять люди з простого народу, і в обов'язках яких була якнайшвидша ліквідація виникаючої біди. Начебто починання благі, але в тих історичних умовах, подібна діяльність підпадала під підозру.

Тепер простежимо, як римські чиновники від ідеї про неблагонадійність «пожежників» прийшли до ідеї про неблагонадійність християн.

Консул Пліній Молодший, призначений імператором главою «проблемної» провінції, перебував з Траяном в дружніх відносинах. Пліній був людиною високоосвіченою, любив науку і літературу. Тому-то християни, які не особливо цінували язичницьку мудрість, не могли не викликати роздратування у цієї людини. Не можна не сказати, що Пліній Молодший був ще і авгуром – членом римської жрецької колегії, одним з обов'язків якої була турбота про дотримання інтересів язичництва. Також його чиновницька «жилка» і дружба з імператором штовхали на гіперстаранне служіння останньому. Загалом, Пліній Молодший як ніхто інший добре підходив на роль ліквідатора «заворушень» у Віфінії.

У 103-105 роках, з різних питань, він вступає в переписку з Траяном, яка «дожила» до наших днів і є найціннішим джерелом інформації для істориків, а також класичним поетичним твором античності. Саме з листів Плінія Молодшого ми дізнаємося, що після його вступу на посаду проконсула, чималу кількість християн підводять під звинувачення в порушенні імператорського указу про заборону таємних товариств.

І відбувалося це в такий спосіб.

Як авгура Плінія не міг не турбувати той факт, що членами Церкви Христової стало занадто велике число жителів провінції: «Таких було багато всякого віку і стану, і обох статей», – писав він. З цієї причини язичницькі свята втратили свою багатолюдність, а на ринках сильно впали продажі жертовних тварин.

Як законослухняний громадянин Пліній не міг просто так всіх християн пустити «під ніж», але постійне зростання популярності цієї «шкідливої забобони» сильно його дратувало: «Воно проникало не тільки в міста, а й села, і селища; храми були покинуті, богослужіння язичницьке забуте, жертви майже ніким не приносилися». Потрібно було знайти таке звинувачення, яке можна було б вважати законним.

Бажаючи «накопати» якихось злочинів з боку християн, Пліній починає допитувати колишніх членів Церкви. Але навіть ці відступники від віри Христової не змогли нічого поганого про них сказати. Наступним заходом стали тортури, легалізовані, до речі, римським правом.

Достовірно відомо, що Пліній, таким чином, замучив двох дияконис. Але його ставка на слабкість жіночої статі провалилася. Всі свої міркування з приводу звинувачень християн Пліній Молодший, знову ж таки, викладає в листі до імператора Траяна. Звідси можемо навіть почерпнути деякі відомості про характер моральності ранніх християн і їх богослужіння: «У певний день – день сонця перед світанком вони збиралися разом, співали гімни Христу як Богу, зобов'язувалися один перед одним, але не на злочин якийсь, а щоб не красти, не перелюбствувати, не обманювати, і що ввечері в день сонця вони знову збиралися для куштування їжі простої і звичайної, але і ці вечірні зібрання полишені після указу імператорського про таємні товариства».

Під «днем сонця» тут, звичайно ж, слід розуміти неділю, а під вечірнім споживанням простої їжі – агапи.

Ну ось, здавалося б, такі громадяни – мрія будь-якого нормального чиновника, ніяких проблем від них не повинно виходити, але одна «заноза» все-таки знайшлася – християни непохитно прив'язані до своєї релігії. І, на думку Плінія, тут вже неважливо, в чому суть цієї релігії, адже «що б таке не було, що християни сповідують – одна впертість і непохитна стійкість заслуговують кари».

І проконсул Віфінії ставить перед собою завдання зламати завзятість християн.

Він вводить для них триразовий допит з вимогою здійснити кадіння перед язичницькими ідолами із загрозою смертної кари у разі відмови. З огляду на, що це початок другого століття, зрадників віри було зовсім небагато і більшість християн стійко перенесли ці страшні випробування.

Далі в своїх листах Пліній Молодший викладає хід справи щодо християн і каже, що не зовсім впевнений у правильності всіх свої дій. Імператору Траяну він ставить ряд питань, в яких цікавиться, чи потрібно звертати увагу на різницю віку, або судити і молодих нарівні з літніми. Чи можна жаліти тих, хто розкаялися, або ж відразу стратити всіх, хто тільки посмів іменуватися християнином? А також чи страчувати християн лише за одну приналежність до Церкви, чи шукати для них інші звинувачення?

Відповідь імператора Траяна була досить лаконічною, наведемо повністю його слова:

«Ти вчинив цілком правильно, мій Секунд, зробивши слідство про тих, на кого тобі донесли як на християн. Встановити тут якесь загальне певне правило неможливо. Вишукувати їх нема чого: якщо на них надійде донос і вони будуть викриті, їх слід покарати, але тих, хто відречеться, що вони християни, і доведе це на ділі, тобто помолиться нашим богам, слід за каяття помилувати, хоча б в минулому вони і були під підозрою. Безіменний донос про будь-який злочин не повинно долучати до уваги. Це було б поганим прикладом і не відповідає духу нашого часу».

У словах імператора Траяна ми бачимо пряме твердження того, що бути християнином – це вже злочин, а саме християнство, фактично, стає забороненою релігією.

Якщо звернутися до мученицьких актів епохи правління Траяна, то їх збереглося зовсім небагато. Більш того, всі вони ніяк не пов'язані з указом про заборону таємних товариств. Нам відомі також імена таких священномучеників як Симеон Єрусалимський і Ігнатій Богоносець. Однак перший постраждав за доносом якогось єретика як нащадок царя Давида, і відповідно нібито погрожував правлячій династії, а другий – після особистої зустрічі з імператором в Антіохії, і відкрито визнав себе християнином, засуджений до розтерзання звірами на арені цирку в Римі.

Таким чином, якщо ми будемо дотримуватися змісту викладених документів, то з них можна витягти досить великі відомості про перших християн:

1) вони поклонялися Христу як Богу;

2) багато язичників вважали християнство «забобонним божевіллям» і «заразою»;

3) християни були високоморальними людьми і навіть відступники від віри не змогли виявити в них будь-які моральні вади;

4) бачимо перші відомості про «вечері любові» і, таким чином, деяку вказівку на звершення Євхаристії;

5) богослужіння починалися до світанку і на них співали гімни;

6) основні богослужіння відбувалися в недільний день;

7) дізнаємося про методи гонінь на християн;

8) також Пліній відзначає, що справжніх християн неможливо змусити поклонитися імператору;

9) членами Церкви ставали представники різних вікових груп і соціальних груп населення;

10) в християнстві вже існували загальноприйняті посади, зокрема, такі як диякониси.

Переписка Траяна зі своїм підлеглим послужила нам джерелом знань про життя перших християн. Однак не варто забувати, що, не маючи особистої і сугубої злоби до християн, імператор все таки вважав їх загрозою державі і його ворогами.

Гоніння Траяна по праву можна вважати першим систематичним гонінням на християн і тоді, на початку II століття, багато хто з них не зрадили своєї віри. А нам дай Бог сил, надихатися їх прикладом і не малодушничати у наших незначних скорботах.

Читайте також