Що є у патріарха, чого немає у Христа? У чому не згодні Фанар і РПЦ

Фанаріоти запевняють, що патріарх Варфоломій, на відміну від Христа, має джерело першості в самому собі. Фото: СПЖ

Протистояння Константинопольського і Московського патріархатів після створення Православної церкви України – це практична реалізація двох різних еклезіологічних концепцій, сформульованих у документах цих Церков за кілька років до нинішніх подій. Аналіз цих документів допоможе зрозуміти суть цього протистояння й усвідомити, що поставлено на карту.

Равеннський конфлікт

13 жовтня 2007 р. в Равенні в рамках православно-католицького діалогу відбулося 10-те пленарне засідання Змішаної православно-католицької богословської комісії, яка обговорювала цілий ряд питань. Основне – питання про першість у Церкві. Підсумком роботи став підписаний документ «Еклезіологічні і канонічні наслідки сакраментальної природи Церкви: церковна єдність, соборність і влада».

Ми не будемо аналізувати сам документ, а для охочих це зробити порадимо наступні публікації:

• Архімандрит Георгій (Капсаніс), настоятель монастиря Григоріат Святої Гори Афон, «Равеннський документ і першість папи»
• Іоанніс Корнаракіс, почесний професор Афінського університету, «Равеннський документ – личина богословського діалогу»
• Священик Міладін Мітровіч «Равеннський документ у світлі політики Ватикану».

Основне положення Равеннського документа, що і викликало полеміку між Константинопольським і Московським патріархатами, – питання про першість у Церкві, а точніше, констатація того, що в I тисячолітті (до 1054 р.) Східні Помісні Церкви визнавали єпископа Риму як «protos єпископів первинних кафедр» у Церкві.

Так, православні підписалися під таким формулюванням і в принципі мали на те підстави, оскільки 3-тє правило II Вселенського Собору (381 р.) говорить: «Константинопольський єпископ нехай має перевагу честі після римського єпископа, тому що місто це є новий Рим». А 36-е правило VI Вселенського Собору (680-681 рр.) говорить: «Так має престол константинопольський рівні переваги з престолом древнього Рима, і, так само, як і він, нехай звеличується у справах церковних, будучи другим після нього».

Тобто канони Вселенських Соборів дійсно ставлять на перше місце серед Помісних Церков римську кафедру. І те, що Східні Церкви визнавали таке становище в I тисячолітті, також не викликає сумнівів. Але православні, усвідомлено чи ні, дали себе обдурити. Латиняни не були б латиняни, якби в черговий раз продемонстрували свою єзуїтську хитрість.

Річ у тому, що латинський термін protos, який Равеннський документ закріпив за римським понтифіком, допускає його розуміння і як першого серед рівних, що дійсно відповідає православному погляду на римських пап у I тисячолітті, так і розуміння його як верховного, вищого, найголовнішого. У католицизмі це традиційно наповнюється тим змістом, що папи мають виключні повноваження влади над усіма єпископами. А це вже зовсім інша справа. І тому підпис православних під Равеннським документом – дуже великий крок на шляху визнання римських пап головними у християнському світі.

Саме так розумів все, що сталося в Равенні, представник Ватикану, глава Папської ради сприяння християнській єдності кардинал Вальтер Каспер. Після засідання він заявив, що Равеннський документ «відкриває шлях до визнання Православними Церквами першості єпископа Риму». Він наголошував, що цей шлях буде дуже довгим: «Цей документ – лише невеликий перший крок, і як такий він дає підстави для надії, але нам не слід перебільшувати його значення».

Підпис православних під Равеннським документом – дуже великий крок на шляху визнання римських пап головними у християнському світі.

Але Каспер абсолютно вірно констатував, що православні стали на цей шлях, а як відомо, найбільший шлях починається з одного маленького кроку. І цей крок був зроблений. Кардинал заявив: «Важливим досягненням (Равеннського документа – Ред.) є те, що вперше Православні Церкви сказали "так" самому факту існування цього вселенського рівня Церкви, а також тому, що на цьому рівні присутні соборність, синодальность і влада. Це означає, що там є також і першість, а відповідно до практики древньої Церкви, першим єпископом є єпископ Риму».

Тобто сьогодні православні визнали, що римський папа в I тисячолітті був protos. Завтра на черговому засіданні якої-небудь комісії з православно-католицького діалогу латиняни продавлять своє католицьке розуміння цього protos. Потім піде розмова про статус папи в II тисячолітті і т. д. Кардинал Каспер так і окреслив тематику майбутніх зустрічей, сказавши, що на них чекає «повернутися до ролі єпископа Риму у Вселенській Церкві протягом I тисячоліття».

Розмова про першість у Церкві йде не просто як абстрактна богословська полеміка, а саме в рамках православно-католицького діалогу. Кінцева мета подібних дискусій в тому, щоб, прийшовши до консенсусу з питання про першість, і, як наслідок, про роль римського папи, можна було б возз'єднати існуючу до 1054 року єдність Західної Римської і Східних Церков.

Зрозуміло й чому сьогодні Константинопольський патріархат з таким завзяттям намагається затвердити своє верховенство серед Помісних Православних Церков. По-перше, воно дає йому можливість здійснювати подальші кроки щодо зближення з Ватиканом від імені всього православного світу. По-друге, якщо таке зближення увінчається якоїсь унією, Константинопольський патріарх сяде, що називається, праворуч від римського папи.

Прагнення до першості

Тепер власне про полеміку між Фанаром і Московським Патріархатом. Руська Православна Церква, єдина з усіх Помісних Православних Церков, не підписала Равеннський документ.

На першому ж засіданні комісії в Равенні виявилося, що в ньому беруть участь представники так званої «Естонської апостольської церкви», яку Фанар створив у 1996 році так же беззаконно, як і ПЦУ в 2018 р. Протестуючи проти участі естонців, делегація РПЦ на чолі з нинішнім головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополитом Іларіоном (Алфєєвим) покинула засідання і більше не поверталася.

А через кілька днів митрополит Іларіон заявив про принципову незгоду з положеннями Равеннського документа і дав дуже точний прогноз, яким шляхом піде далі православно-католицький діалог:

«Яка специфічна роль єпископа "першого престолу" в еклезіології спілкування? Саме це запитання має послужити відправною точкою наступного етапу діалогу, коли на порядок денний буде винесено питання про першість у Вселенській Церкві. І тут, мабуть, ми опинимося в пастці. А саме: католики будуть намагатися сформулювати еклезіологічну модель Вселенської Церкви, щоб роль "першого єпископа" була описана максимально близько до тієї, яку відіграє в нинішній Католицькій церкві папа римський. У свою чергу Константинопольський патріархат буде прагнути до того, щоб "першому" були засвоєні ті права, яких сьогодні Константинопольський патріарх у Православній Церкві не має, але, очевидно, хотів би мати».

Ці слова були сказані в 2007 р.. Вони виявилися пророчими, принаймні щодо Константинопольського патріархату.

Не погодившись із Равеннським документом, Священний Синод РПЦ доручив Синодальній богословській комісії вивчити питання та підготувати офіційну позицію Московського Патріархату. Комісія вивчала питання цілих шість років, і якраз на католицьке (воно ж і Константинопольського патріархату) Різдво 2013 р. Священний Синод прийняв офіційний документ «Позиція Московського Патріархату щодо питання про першість у Вселенській Церкві».

Фанаріоти вивчали цей документ набагато оперативніше, ніж росіяни Равеннський, і вже через два тижні, на православне Різдво 2014 р., офіційний сайт Константинопольського патріархату опублікував відповідь: «Перший без рівних. Відповідь на "Позицію Московського Патріархату з проблеми першості у Вселенській Церкві"».

В чому ж принципова різниця в поглядах на Церкву, сформульована Московським і Константинопольським патріархатами?

До поступок латинянам – або до ізоляції

Для початку порівняємо перші ж слова «Позиції Московського Патріархату...» та відповіді на неї, що йдуть відразу після вступної фрази.

«Позиція» РПЦ починається з утвердження верховенства Христа в Церкві: «В Святій Христовій Церкві першість в усьому належить її Главі – Господу і Спасителю нашому Іісусу Христу, Сину Божому і Сину Людському. За словами святого апостола Павла, Господь Іісус Христос є глава тіла Церкви; Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому він мав першість (Кол. 1, 18).

«Відповідь» Фанару починається з докору на адресу РПЦ: «Схоже, що в недавньому синодальному рішенні (Позиції Московського Патріархату – Ред.) Руська Церква ще раз вибрала шлях власної ізоляції від богословського діалогу з Римо-католицькою церквою і спільністю Православних Церков».

Якщо врахувати, що цей «богословський діалог з Римо-католицькою церквою» має явний напрямок поступових поступок латинянам з боку православних, то самоізоляція від такого діалогу, напевно, є єдиною можливістю залишитися православним.

Що ж стосується докору РПЦ з приводу «спільності Православних Церков», як не згадати слова преподобного Максима Сповідника (VII ст.). На запитання, що він буде робити, якщо всі єпископи приймуть монофелітство і причастяться з Константинопольським патріархом Сергієм, що упав у цю єресь, преподобний відповів: «Якщо весь всесвіт почне причащатися з патріархом, я не причащуся з ним. Дух Святий анафематствував через апостола навіть ангелів, що вводять щось нове і чуже проповіді».

Чи є у Вселенській Церкві вертикаль влади?

Сучасний устрій видимої Церкви такий, що Вона, будучи єдиною в сакральному вимірі, адміністративно складається з незалежних (автокефальних) Церков, які в свою чергу складаються з єпархій. І Священний Синод РПЦ у своїй «Позиції», сповідавши єдине і нічим не обмежене верховенство Христа в Церкві, як земній, так і небесній, далі розмірковує про першість на:

• місцевому рівні – єпархія;
• регіональному рівні – автокефальна Церква;
• глобальному рівні – Вселенська Церква (не плутати з Константинопольським патріархатом).

РПЦ стверджує, що першість на кожному з цих рівнів має різні джерела свого існування, різну природу та різний зміст.

На місцевому рівні першість належить єпископу і має сакральну природу: «Джерелом першості єпископа у своїй єпархії є апостольське преємство, передане через хіротонію». У відповідності з цією природою, «у своєму церковному наділі єпископ володіє повнотою влади – сакраментальною, адміністративною та учительною».

Першість ж на регіональному рівні в корені відрізняється від першості в межах єпархії. У автокефальній Церкві перший Предстоятель – митрополит, архієпископ, патріарх. Однак ця першість вже виникає не через таїнство Хіротонії або апостольського спадкоємства, а через обрання Собором: «Джерелом першості на рівні автокефальної Церкви є обрання першого єпископа Собором (або Синодом), що володіє повнотою церковної влади».

Тобто головний Помісної Церкви отримує цю першість не як особливу благодать, а як якісь особливі повноваження, сполучені з особливою відповідальністю. Предстоятель Церкви підпорядковується Собору, який може відсторонити його від цієї першості або скасувати (не затвердити) його рішення: «Влада предстоятеля в автокефальній Помісній Церкві відмінна від влади єпископа у своєму церковному наділі: це влада першого серед рівних єпископів».

Предстоятель не може керувати Помісною Церквою одноосібно як єпископ у своїй єпархії, але робить це не інакше як за допомогою інших єпископів (Собору або Синоду). Собор може на свій розсуд звужувати або розширювати конкретні управлінські повноваження предстоятеля, що відображено в статуті конкретної Помісної Церкви.

Що ж стосується вселенського рівня, «Позиція» звертає увагу на наступні моменти:

• Православна Церква на вселенському рівні знає виключно першість честі;
• священні канони нічого не говорять про змістовне наповнення цього поняття: «першість честі»;
• священні канони не наділяють першого на вселенському рівні ніякими владними повноваженнями в загальноцерковному масштабі.

Джерелом цієї загальноцерковної першості честі є рішення Вселенських Соборів, які встановлюють порядок першості серед найдавніших Помісних Церков. Він наступний: Римська, Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська і Єрусалимська. Всі інші Помісні Церкви додали в Диптих вже після епохи Вселенських Соборів. Відповідно, після відпадання у 1054 р. Римської церкви першість на вселенському рівні перейшла до Константинопольського патріархату. Таким чином, першість на вселенському рівні, якою користується Константинопольський патріархат, має своїм джерелом Диптих, затверджений Вселенськими Соборами.

Священний Синод РПЦ погоджується, що сьогодні Константинопольський патріархат може виконувати якісь загальноцерковні функції (хоча про це нічого не говориться в канонах Церкви), але тільки якщо на це його уповноважать інші Помісні Церкви: «Здійснюючи свою першість, предстоятель Константинопольської Церкви може виступати з ініціативами загальноправославного масштабу, а також звертатися до зовнішнього світу від імені всієї православної повноти за умови, що він уповноважений на це усіма Помісними Православними Церквами».

І ще одне важливе твердження міститься в «Позиції»: РПЦ каже, що через різну природу, різні джерела і різний зміст поняття першості на місцевому, регіональному і вселенському рівні не можна розглядати як тотожні або навіть аналогічні: «Через те, що природа першості, що є на різних рівнях церковного устрою (єпархіальному, помісному і вселенському), різна, функції першого на різних рівнях не тотожні і не можуть переноситися з одного рівня на інший». Інакше кажучи, ці три першості не можна розглядати як своєрідну владну вертикаль.

Сам собі джерело першості

Що ж на це відповів Константинопольський патріархат? Його «Відповідь» не має сили офіційного документа, прийнятого Синодом або Собором. Цю відповідь написав митрополит Елпідофор (Ламбриніадіс), у той час митрополит Бурси, а зараз голова Американської архієпископії Константинопольського патріархату. Однак незважаючи на неофіційність, «Відповідь» набула обов'язкового статусу чинності рецепції – саме викладеною в ній концепцією (перший без рівних) патріарх Варфоломій і ієрархи Константинопольського патріархату керуються в практичній діяльності.

Митрополит Елпідофор, почавши з докорів на адресу РПЦ, далі також говорить про першість на місцевому, регіональному і всесвітньому рівнях. Але не погоджується з твердженням «Позиції», що першість Господа Іісуса Христа в Церкві первинна, а першість єпископів вторинна: «Таким чином, текст документа («Позиції» – Ред.) виводить безпрецедентну відмінність між, з одного боку, "первинною" першістю Господа і, з іншого боку, "вторинною" першістю єпископів ("різні форми першості в Церкві <...> є вторинними")».

Тобто митрополит Елпідофор стверджує, що першість єпископа така ж, як і першість Іісуса Христа, вона не вторинна. А з подальшого тексту його «Відповіді» стає ясно, навіщо він наводить таке абсурдне (якщо не сказати блюзнірське) твердження. Він каже, що першість не просто єпископа, а Константинопольського патріарха, по суті, така ж, як і першість Христа.

Прикладом першості митрополит Елпідофор наводить взаємовідносини Осіб Пресвятої Трійці і, не маючи на те жодних богословських обгрунтувань, проектує їх на поняття першості в Церкві. А за змістом його «Відповіді» – на взаємини Константинопольського патріарха з предстоятелями інших Помісних Церков: «Для того, щоб зрозуміти ці нововведення більш ясно, дозвольте нам подивитися, що все це буде означати, якщо ми співвіднесемо це і застосуємо до життя Святої Трійці, істинного джерела будь-якої першості. <...> Церква завжди послідовно приймала особу Отця як першу серед осіб Трійці ("монархія Отця"). Якщо б ми йшли за логікою синодального документа Руської Церкви, ми повинні були б стверджувати, що Бог Отець не є безначальною причиною Божества і Батьківства, <...> але стає отримувачем власної "першості"».

«Константинопольський патріархат буде прагнути до того, щоб "першому" були засвоєні ті права, яких сьогодні Константинопольський патріарх у Православній Церкві не має, але, очевидно, хотів би мати».

Митрополит Іларіон (Алфєєв), голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату, 2007 р.

Крім повністю надуманого і довільного перенесення «життя Пресвятої Трійці» на відносини між автокефальними Церквами, митрополит Елпідофор у всьому тексті «Відповіді» займається словесною еквілібристикою і жонглюванням філософськими термінами і поняттями в кращих традиціях середньовічної латинської схоластики.

Оцініть, наприклад, таку фразу: «позиція Московської Патріархії так сильно наполягає на визначенні джерел першості, які завжди відрізняються від особи, яка володіє першістю, таким чином, що він стає швидше адресатом, ніж джерелом власної першості. Можливо, ця залежність також передбачає автономність першості? Але для Церкви як інституту притаманна іпостазування особистості. Ми не зможемо знайти безособовий інститут, а саме це станеться, якщо першоієрархи будуть сприйматися незалежно від першості (примату). Тут потрібно пояснити, що першість першоієрарха також іпостазується в певному місці, Помісній Церкві».

Сказавши, що першість Бога Отця серед Осіб Пресвятої Трійці не має своїм джерелом Бога Сина і Бога Святого Духа, митрополит Елпідофор закінчує «Відповідь» тим, що стверджує те ж саме по відношенню до Константинопольського патріарха: «Якщо ми будемо говорити про джерело першості, то таким джерелом є сама особистість архієпископа Константинополя, який як єпископ є першим "серед рівних", але як архієпископ Константинополя і, відповідно, Вселенський патріарх, є перший без рівних (primus sine paribus)».

Вдумаймося в це твердження: джерелом першості в Церкві є сама особистість архієпископа Константинополя! Митрополит Елпідофор стверджує, що Константинопольський патріарх сам є джерелом своєї першості в Церкві!

Адже апостол Павло, кажучи про верховенство Господа Іісуса Христа в Церкві, стверджував, що Він має джерелом цього верховенства не Себе самого, а Бога Отця: «Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому. І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» (Еф. 1, 17-23).

* * *

Читаючи «Відповідь» митрополита Елпідофора і його твердження, що Константинопольський патріарх має те, чого не має навіть Господь наш Іісус Христос, а саме власне і ні від кого не отримується першість, мимоволі згадуються й інші слова Священного Писання: «Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів! Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!» (Іс. 14, 12-15).

Тепер стає більш зрозумілим масштаб і глибина тієї боротьби, яку ми бачимо сьогодні. Це не просто боротьба за те, хто має вирішувати «українське питання» – Константинопольський патріарх чи Собор всієї Церкви. І навіть не за те, вдасться чи ні Константинопольському патріархові привести слухняні йому Помісні Церкви до унії з Римом.

Це боротьба за те, чи ми будемо на підставі Священного Писання і святих отців визнавати в Церкві безроздільне верховенство Іісуса Христа чи визнаємо це верховенство за земною людиною, яка має джерело своєї першості в самій своїй особистості.

Читайте також