Розкол і сповідництво: вся драма українського Православ'я

Розкол, який звершив у 1992 Філарет, у 2018 легалізував Фанар. Фото: СПЖ

Захід радянської епохи прямо відбився на становищі Церкви, в тому числі і в Україні. З одного боку, це був час відродження віри і масового будівництва храмів, з іншого – зростання націоналізму на Заході країни і масштабні захоплення церков уніатами і розкольниками-автокефалами.

Філарет Денисенко, який довгі роки був законним митрополитом і головою Українського екзархату РПЦ, гнівно викривав і самі захоплення і безблагодатність ієрархії автокефальної Церкви.

Зокрема, 4 листопада місяця 1990 року в проповіді у Флорівському монастирі Києва він стверджував: «... гріхи там, у автокефалістів, відпускатися не можуть. Тому що мирянин не може цього зробити, але тільки священик чи єпископ. Таїнство причастя теж є недійсним. Це не Тіло і Кров Спасителя, а прості хліб і вино. І тому ніхто не повинен спокушатися цієї автокефалією. І взагалі ця Церква створена не для спасіння людських душ, а для того, щоб боротися, бути політичним інструментом проти Москви. Ось для чого потрібна ця автокефалізація церкви!».

У 1990 році помер Патріарх РПЦ Пімен, і відбулися вибори нового Предстоятеля. Філарет був у числі претендентів і розраховував за допомогою комуністів перемогти, але став лише третім.

Тоді він зажадав для УПЦ статусу повної автокефалії, розраховуючи керувати якщо не Руською, то Українською Церквою, яка в 1990 році отримала грамоту від РПЦ. У ній було написано, що відтепер ця Церква отримує права широкої автономії і повну адміністративну самостійність.

Перебуваючи в Софійському соборі Києва Алексій II, Патріарх Руської Православної Церкви заявив:

«Ми, смиренний Алексій II, Божою милістю Патріарх Московський і всієї Русі, благословляємо через цю грамоту силою Всесвятого Духа бути віднині Православній Українській Церкві незалежною і самостійною у своєму управлінні».

У листопаді 1991 року був скликаний собор УПЦ, де Філарет змусив всіх єпископів УПЦ підписати звернення з вимогою автокефалії. Однак православний народ України не готовий був розривати молитовний зв'язок з Руською Церквою і ідею повної автокефалії не прийняв. Тому багато єпископів, в тому числі і нинішній предстоятель Блаженніший Онуфрій, свої підписи відкликали. Тоді Філарет змістив їх зі своїх кафедр.

У 1992 році вже на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в Даниловому монастирі, більшість єпископів України висловила недовіру Філарету. Його звинуватили в диктаторстві і жорстокості в управлінні Церквою, а також аморальному способі життя, оскільки ченцеві заборонено мати дружину і дітей. Філарет перед хрестом дав архієрейське слово подати у відставку:

«Сказано в Євангелії: нехай у вас буде «так, так»; "ні, ні"; а все що понад цього – від лукавого. Якщо я сказав, що я це зроблю, значить я зроблю. Я подам прохання Архієрейському Собору Української Православної Церкви про те, що я прошу взяти від мене ці повноваження і права предстоятеля УПЦ і обрати на це місце нового предстоятеля».

Однак свого слова Філарет не дотримав, і після повернення заявив: «Запам'ятайте – я нікуди не піду»! У підсумку, спільним рішенням єпископів УПЦ на Харківському Соборі Філарета змістили і новим Предстоятелем став митрополит Володимир (Сабодан).

Однак Філарет не змирився. За допомогою президента Кравчука і депутатів він вирішив піти на союз з тими, кого ще вчора ненавидів і викривав – з націоналістами і автокефалами. Так з'явилася УПЦ Київського патріархату.

З усієї Української Православної Церкви за Філаретом в розкол пішло лише два єпископи. Зате митрополита Володимира, який став Предстоятелем УПЦ замість Філарета, на вокзалі в Києві зустрічали десятки тисяч людей.

Митрополит Агафангел, правлячий архієрей Одеської єпархії УПЦ:

«Десятки тисяч людей при виході з вагона зустрічали Блаженнішого, і народ в радості співав «Христос воскресе!». Зі сльозами на очах люди підходили, кланялися, стелили одежу. Тоді з усіх єпархій прибуло дуже багато духовенства. Тільки з Вінницької єпархії прибуло 5 автобусів».

З моменту відходу в розкол риторика Філарета різко змінилася з прокомуністичної на націоналістичну. Він почав звеличувати все те, що ще вчора люто критикував.

За непослух Церкві у 1992 році з Філарета був знятий сан. У 1997 за розкольницьку діяльність він був відлучений від Церкви і підданий анафемі.

Заборона та анафема Філарета були визнані абсолютно всіма Помісними Церквами, і в першу чергу – Константинопольською. У 1992 році патріарх Варфоломій направив на адресу патріарха Олексія лист, в якому про рішення по Філарету сказано: «... визнаючи з цього питання повноту виняткової компетенції Вашої Найсвятішої Руської Церкви, приймаємо синодально рішення про вищесказане».

У 1997 році патріарх Варфоломій пише Предстоятелю Руської Церкви: «Отримавши повідомлення про згадане рішення, ми повідомили про нього ієрархії нашого Вселенського Престолу і просили надалі ніякого церковного спілкування зі згаданими особами не мати».

Всі листи Філарета на Фанар з апеляцією і проханням взяти його під своє крило, залишилися без відповіді. Константинополь визнавав канонічним первоієрархом в Україні тільки митрополита Київського – главу Української Православної Церкви.

У 2008 році, коли в Україні святкували ювілей 1020-річчя Хрещення Русі, патріарх Варфоломій співслужив у Києві з патріархом Руської Церкви Олексієм, главою УПЦ Блаженнішим Володимиром та іншими руськими та українськими ієрархами.

У 2016 році в Шамбезі на Зборах Предстоятелів Помісних Православних Церков патріарх Варфоломій назвав Блаженнішого Онуфрія єдиним канонічним первоієрархом в Україні.

Але минуло всього кілька років, і в Україні стався євромайдан. До влади прийшли пронаціоналістичні сили, які взяли курс на підтримку розкольників і знищення канонічної Церкви.

У 2016 році, коли Українська Православна Церква організувала масштабний Всеукраїнський Хресний хід з молитвою за мир з Почаївської та Святогірської лавр в Києво-Печерську, націоналісти блокували хід, мінували дороги і влаштовували провокації проти хрестохідців. При підході хресного ходу зі Святогірською іконою Богородиці до Борисполю, тільки втручання поліції врятувало віруючих від розправи. Націоналісти, які не змогли дістатися до хрестохідців, почали жбурляти яйця в ікону. Священик змушений був зняти вбрання і накрити їм образ.

Президент Порошенко, який довгі роки був прихожанином канонічної Української Православної Церкви до кінця своєї каденції і наближенням нових президентських виборів зробив ставку на націоналістів і різко змінив ставлення до УПЦ.

Він став причащатися у греко-католиків, а потім зробив ряд кроків по створенню нової Церкви. Його політтехнологи і не приховували, що проект нової релігійної структури – політична передвиборна технологія.

Тарас Березовець, політтехнолог команди Петра Порошенка:

«Можна сказати, що це звичайна передвиборча технологія. І це буде правдою, тому що за Єдину Помісну Церкву в Україні виступають 36% населення».

Сам Порошенко ставив питання нової Церкви в один ряд з політичними проектами, які, на його думку, повинні були забезпечити йому перемогу на виборах:

«Для мене справа затвердження Помісної Церкви – справа такої ж важливості, як отриманий безвіз, угода про Асоціацію з Євросоюзом, як наша з вами спільна боротьба за членство в Євросоюзі і членство в НАТО, які ще у нас попереду».

У 2016 році Верховна Рада проголосувала за законопроект «Про Звернення Верховної Ради України до Його Святості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха про надання автокефалії Православній Церкві в Україні».

Давайте поглянемо, хто тут ініціатори звернення. Депутати: Парубій, Висоцький, Левус, Княжицький, Матіос, Єленський, Демчак. Майже всі з авторів звернення є греко-католиками і не мають до Православ'я абсолютно ніякого відношення.

У квітні 2018 року Порошенко після поїздки на Фанар оголосив, що домовився з патріархом Варфоломієм про створення нової Церкви.

Порошенко піддав ієрархів канонічної Церкви жорсткому тиску з метою примусити їх об'єднатися з розкольниками під керівництвом Фанару. Архієреїв викликали в Службу безпеки України для бесід і допитів, під єпархіальні управління посилалися куплені «активісти», які кричали погрози і образи:

«Україна понад усе! Коммуняцького попа на гілляку, як москаляку».

В українських ЗМІ поширювалися провокації, що нібито безліч архієреїв готові об'єднатися з розкольниками з Київського патріархату і УАПЦ.

Проте 15 грудня 2018 року, коли почався так званий «об'єднавчий Собор» в Софійському храмі Києва з 97 архієреїв Української Православної Церкви з'явилося тільки двоє. І лише один з них – правлячий, Симеон Шостацький з Вінниці, близький товариш Порошенка, якому тодішній президент пообіцяв пост предстоятеля нової структури.

Всі заяви і Фанару і колишнього президента Порошенка про об'єднання ВСЬОГО українського православ'я виявилися брехнею – ніякого об'єднання не відбулося навіть між розкольниками з Київського патріархату і УАПЦ. У новій структурі в кожному місті виявилося в підсумку по дві єпархії ПЦУ і по два правлячих єпископа, а в Вінниці, звідки родом Симеон Шостацький – три.

Канонічна Українська Православна Церква ніяк не змінилася, вона як і раніше вдвічі перевершує кількістю парафій розкольників, а за числом монастирів і ченців – в десятки разів. Однак Порошенко в останні місяці свого правління дав команду на насильницьке «об'єднання» у нову структуру.

У селах місцева влада отримала команду проводити під виглядом зборів церковної громади збори всіх жителів села і переводити їх в ПЦУ.

У підсумку, церковна громада збиралася в храмі і вирішувала залишитися в канонічній Церкві, а громада села, в який були і уніати, і протестанти, і атеїсти збиралися паралельно в клубі і приймали рішення про примусове переведення церкви в ПЦУ.

За допомогою поліції і радикалів захоплювалися храми, спилювалися замки болгаркою, бензопилою, ламалися ломом. Віруючих УПЦ силою виганяли зі своїх храмів, безліч людей отримали в зіткненнях травми.

Після захоплень десятки парафій змушені тепер молитися в приватних будинках, сараях, гаражах, або просто під навісом.

У той час, як канонічна Церква зберегла єдність, перебуваючи під величезним тиском влади, новостворена структура розкололася. Філарет Денисенко з декількома єпископами вийшов з ПЦУ і знову очолив Київський патріархат. Щодо Епіфанія Думенка Філарет заявив, що якщо він був під анафемою, то Епіфаній та інші члени ПЦУ навіть не священики:

«Якщо я був під анафемою, то це означає, що всі ці єпископи (ПЦУ – Ред.) є недійсними. І Епіфаній не тільки не є митрополитом – він навіть не священик».

***

З перших кроків створення ПЦУ Епіфаній і глава українських уніатів Святослав Шевчук розробили карту співпраці. Епіфаній Думенко заявив журналістам, що ключ до єдності ПЦУ і уніатів знаходиться в Римі і Константинополі.

22 вересня 2019 у Вінниці три єпископи ПЦУ, в тому числі і Симеон Шостацький взяли участь в спільному ході з католиками і уніатами.

14 жовтня в місті Вараш у вівтарі православного храму разом з Епіфанієм Думенком і іншими членами ПЦУ молився католицький священик Василь Плахотка.

4 листопада в селі Гермаківка Тернопільської області настоятель місцевого храму ПЦУ Володимир Стефанко молився на святковому богослужінні УГКЦ разом з уніатським єпископом Дмитром Григораком і греко-католицькими священнослужителями.

У той же час канонічна Українська православна церква з кожним роком має все більшу підтримку українського народу. Нападки і тиск влади, їх очевидна підтримка розкольників дають зворотні результати. В церкву приходить все більше людей. Громади, у яких відбирають храми, будують нові.

І якщо в 2018 році на хресній ході в Києві, присвяченій Дню Хрещення Русі, було 250.000 хрестохідців, то в 2019 вже 300.000. І в цьому велика заслуга предстоятеля УПЦ – Блаженнішого Онуфрія. Він не робить політичних заяв, нікого не засуджує, він говорить про віру і спасіння.

І можна сміливо говорити – не дивлячись на всі бурі з Томосами, продавлювання Фанаром зізнань ПЦУ в грецьких церквах, Українська Православна Церква продовжує свій розвиток, і український народ разом з нею і її Предстоятелем.

Читайте також