Старець Данило Катунакський: «Хто не любить – нічого не отримає в житті»

Старець Данило Катунакський. Фото: youtube.com

Дітки мої, ось я хочу вам сказати. Цей світ так влаштований, що кожна людина повинна комусь підкорятися. Як Господь наш Іісус Христос – Він був слухняний Батькові до хресної смерті й заради нас пішов на хрест. Так і ми повинні проявляти послух. Це стосується і вас, і батьків, які живуть поза Афоном. Діти обов'язково повинні слухатися батьків, їхніх порад. А тут ми маємо старців, ігуменів, яким надаємо послух.

Без послуху жити абсолютно неможливо.

І так, ось. Що я хочу сказати. Якщо дітки мене слухають, то я скажу їм. Діти повинні підкорятися своїм батькам. Діти повинні любити своїх батьків і шанувати їх. А якщо цього немає, то і в житті нічого не вийде. Тоді вони і Бога не зможуть любити. Тому-то нам і потрібно любити батьків, і всіх ближніх, всіх людей навколо нас. Так, щоб між вами не виникало взагалі ніяких зіткнень.

А, знаєте, якось один аскет сказав, що якщо ми маємо хоч навіть слід злопамятності, чуєте, дітки, не те, що – каже – любити всіх, а навіть слід злопамятности якщо маємо, діти мої, не приймає тоді нас Бог. Бог взагалі не приймає нас тому, що своїм серцем ми протистоїмо Богу. Адже, ми не любимо, а Бог – є любов.

Хто не любить – нічого не отримає в житті.

І не тільки це. Нам потрібно дуже сильно любити ближнього. Тому, що саме люблячи його – ми любимо Бога. І знайте, що якщо ми любимо Бога, то в нашому житті не буде взагалі ніякої потреби, Бог все нам дасть. Тоді що відбувається? Ми опиняємося в промислі Божому, входимо в нього. Промисел Божий ніби сприймає нас у себе і починає в нашому житті носити нас, як в руці. Він починає піклуватися в нашому житті про все, навіть про самі дрібниці. І тоді-то у нас і виникає справжня віра в Бога.

Як говориться в псалмі: «Поклади на Господа печалі твої і тебе поживить». Що це означає? Це означає: «Господи, я віддаюся в Твою руку! В Твою благу правицю кладу своє життя».

І якщо це відбувається, і ми все-таки зможемо віддати всього себе в правицю Божу, то життя зовсім змінюється. І далі можна вже ні про що не замислюватися, тому що промисел Божий такої людину вже ніколи не залишає.

Отже, що ж нам робити? Нам потрібно полюбити всіх людей і все творіння. Любити все, навіть тварин. Тому що промисел Божий печеться не тільки про людей. Але і взагалі про всіх живих істот. А ми повинні мати любов і бути вдячними.

Я хочу вам розповісти один випадок. Багато-багато років тому у всіх монастирів була велика кількість мулів. Тоді ще не було машин, і всі вантажі возили на мулах. А у нас у Великій лаврі було цілих 40 мулів. А той старчик, який за ними стежив, він їх дуже любив, від усієї душі. Він навіть свою келейку мав прямо в тому місці, де був загін з мулами. Він просто жив у цій муларні. Дбав про все і доглядав за ними. Старець вранці приходив до них, годував їх, потім виводив їх пастися на поле, а ввечері повертав їх назад в загін. І потім годував мулів звичайними для них макаронами.

Та ось якось так сталося, що цей старець захворів і не зміг прийти в загін до мулів. І мули зрозуміли, що з їхнім господарем щось сталося. Тварини такі речі відчувають. Загін був відкритий, але вони в цей день не пішли пастися на луг. Вони ходили по загону з кінця в кінець і чекали свого улюбленого господаря. І ось минув деякий час, і вони відчули, що він помер. Тварини такі речі знають, вони відчувають. І тоді вони зібралися біля головного входу в лавру, в порти, і стали чекати його тіло, коли його винесуть із монастиря.

Ми тим часом викопали йому могилу й понесли його труну з лаври в кіметиріон. Де храм і невеликий дворик, в якому ховають ченців. Це зовсім недалеко. І мули здалеку теж пішли за нами. І коли ми відспівували його, мули зібралися і стояли далеко.

Коли відспівування закінчилося всі стали розходитися. А ми стали дивитися, що ж будуть робити мули. Всі бачили, що вони розуміють, що ховають їхнього господаря. Мули стояли далеко, а коли люди пішли – мули стали підходити до могили по одному. Прямо заходили в огорожу кіметиріона. А ми, хто там залишився, просто затамували подих, з подивом спостерігаючи, що ж вони будуть робити.

І ось мули стали заходити в огорожу, підходити до могили їх господаря, зупинялися і ось так стукали копитом, видаючи протяжний звук. І вони плакали. Сльози текли у них з очей. Ми бачили, як у них текли сльози.   

Розумієте, наскільки тварини розуміють, що відбувається?

Після того, як вони всі підійшли до нього і попрощалися з ним, всі мули повернулися в свій загін. І багато днів мули були сумні. Вони розуміли, що той, хто їх любив, кого любили вони, його більше немає.

Ось, дітки, я хочу вам сказати, подивіться, як всезнаючий Бог просвітлює навіть тварин.

Яка велика любов Божа до нас! І любов, і турбота. Навіть про тварин, навіть про мовчазних мулів.

Я вам розповів, щоб ви зрозуміли, що найважливіша річ у нашому житті – це любов. Якщо ти любиш ближнього, всіх людей тебе оточуючих, то тебе любить Бог. А якщо ти не любиш, то і в житті нічого не вийде.

За матеріалами Інформаційного порталу Святої Гори Афон 

Читайте також