Святитель Афанасій (Сахаров): про згубу розколу і спасіння душі

Святитель Афанасій (Сахаров). Фото: YouTube

Їх життєписи не обросли легендами і продовжують нам «світити» гостротою несправедливості слідчих справ. 28 жовтня 1962 року прекрасна душа святителя і сповідника Афанасія (Сахарова), єпископа Ковровського, залишила змучене і старе тіло і відправилася до Христа, Якого полюбила ще з дитинства.

Про цю чудову людину, взагалі, і хотілося сказати кілька слів, відзначаючи попутно деякі особливості його служіння і подвигу, корисні для нас з вами.

Досить часто буває, що святі люди народжуються якщо у не святих, то у дуже благочестивих батьків. Так було і з майбутнім єпископом Афанасієм (тоді ще Сергієм Григоровичем Сахаровим), любов до Христа і Церкви прищепили йому його батько з матір'ю. Народився він у Володимирі, в 1887 році. Ще в ранньому віці юному Сергію Сахарову довелося поховати батька. І тут відразу кидається в очі подвиг його матері. Вся справа в тому, що майбутній владика був єдиним сином у своєї матері, а вона при цьому хотіла бачити його в чернечому чині. Дивно, з наших храмів підлітки, в переважній більшості, йдуть, а тут мама змогла донести синові своє побажання таким чином, що він не те, що не втік, а й був вдячний їй за це все життя. Напевно, вся справа в особистому прикладі, і особистому благочесті, якого нам весь час не вистачає.

Уже в сані ієромонаха, у віці тридцяти років, отець Афанасій зустрічає революцію.

Подальша доля святителя Афанасія, говорить нам про те, що успіх будь-якої справи лише в невеликою мірою залежить від таланту, а решта – від працьовитості. Початкове навчання Сергію Сахарову давалося нелегко, але він продовжував наполегливо працювати, що, згодом, і відбилося на успішному закінченнї Володимирської семінарії і Московської духовної академії.

Постриг Сергій прийняв ще під час навчання з рук свого наставника і вчителя, відомого богослова і ректора, єпископа Феодора (Поздеєвського).

Уже в сані ієромонаха, у віці тридцяти років, отець Афанасій зустрічає революцію. З огляду на його таланти і досягнення, а він завжди відрізнявся активністю і небайдужістю, його обирають членом історичного і доленосного для Руської Церкви собору 1917-1918 років. Саме в цей час отець Афанасій починає роботу над складанням відомої служби Всім святим в землі Руській просіявшим, яка настільки щільно увійшла в наш богослужбовий ужиток.

Фото: pravoslavie.ru

Подальші турботи майбутнього святителя багато в чому були пов'язані з протидією більшовицькій владі в спробах наруги і знущання над святими іконами і мощами. 10 липня 1921 року отець Афанасій був хіротонізований на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. Після зведення в архієрейський сан найбільше його непокоїть не репресії або руйнування храмів, а нова зараза, що отруює весь церковний організм – обновленський розкол.

Живоцерковників владика Афанасій вважав гірше єретиків, бо розкол вважав Іудиним гріхом, відступництвом від Церкви і зрадою всіх її членів. Тут мимоволі починаєш проводити паралелі з сьогоднішніми українськими схизматиками, і позиція святителя в цій ситуації лише зміцнює.

Щоб нічого не упустити, хотілося б продемонструвати позицію владики, відображену в його життєписі: «Святитель Афанасій пояснював своїй, пастві, що розкольники, які повстали проти канонічного єпископату, очолюваного Патріархом Тихоном, не мають права здійснювати Таїнства, а тому храми, в яких вони здійснюють богослужіння, безблагодатні. Він заново освячував осквернені розкольниками церкви, вмовляв відступників приносити покаяння разом з приходом, викриваючи тих, хто не розкаявся. Забороняючи спілкуватися з обновленцами, щоб присоромити їх, він при цьому просив не мати до них злоби за захоплення ними православних святинь, оскількі святі, як говорив Преосвященний, завжди бувають духом тільки з православними».

Відбувати всі терміни владика закінчив лише 9 листопада 1951 року у віці 64 років.

Перший арешт святителя Афанасія стався 30 березня 1922 року і поклав початок його багаторічним тюремним митарствам. Шлях його сповідницького подвигу пролягав через Володимирську, Таганську, Зирянська і Туруханську в'язниці, і навіть Соловецький, Біломоро-Балтійський, Онезький, Мариїнськії і Темниковські табори. Відбувати всі терміни владика закінчив лише 9 листопада 1951 року у віці 64 років.

Незважаючи на виснажливі роботи, нескінченні етапи, знущання і тортури, антисанітарію, перенесений тиф, остаточно підірване здоров'я і кілька випадків передсмертного стану святитель Афанасій все ж вважав своє становище більш легким, ніж становище тих, хто залишався на волі і при цьому терпів численні нападки від обновленців. Цей приклад говорить нам про те, наскільки глибокою і гострою була його церковна свідомість, і чого абсолютно позбавлені українські розкольники та їх прихильники.

Святитель Афанасій (Сахаров). Фото: iconexpo.ru

Для владики Афанасія вибір між Церквою і її сурогатом означав вибір між вічним життям і вічною смертю. Тут не може бути півтонів, тут дійсно все ділиться на «чорне та біле». Мимоволі згадуються слова отця Олександра Шмемана, який говорив, що «люди перестали вірити не в Бога або богів, а в загибель, і до того ж вічну загибель, в її не тільки можливість, а й неминучість і тому – і в спасіння. «Серйозність» релігії була перш за все в «серйозності» вибору, який відчувається людиною самоочевидним: між загибеллю і спасінням».

З 1955 року святитель Афанасій поселяється в селищі Петушки Володимирської області, але, не дивлячись на формальну свободу, влада постійно сковувала його дії. Найбільшою втіхою для владики були служби в Троїце-Сергієвій Лаврі, бо він все життя зберігав світлу пам'ять про прийняття там чернечого постригу.

«Молитва вас всіх врятує!»

Цілком природно, що святість його життя не залишилася непоміченою, а тому в Петушки постійно стікалися люди. І ось одного разу, на найбільш хвилююче всіх християн питання «як врятуватися?» Святитель відповів: «Найголовніше – це віра. Без віри ніякі найкращі діла не спасительні, тому що віра – фундамент всього. А друге – це покаяння. Третє – молитва, четверте – добрі справи. І гірше всякого гріха – відчай».

Про свою кончину, яка наступила практично відразу після п'ятдесятої річниці його чернечого постригу, владика Афанасій знав заздалегідь. Напередодні смерті, занурений в молитву, святитель вже не міг говорити.

Помер він недільного дня, а в п'ятницю вимовив свої останні слова: «Молитва вас всіх врятує!». Ось начебто проста і доступна думка, а вимовлена вустами святого, та ще й перед обличчям вічності вона набуває особливої гостроти для нас – тих, кому ще належить поборотися за цю вічність.

Читайте також

Новомученики XX століття: священномученик Олександр Харківський

Він прийняв священний сан досить пізно, у 49 років, а його святительське служіння проходило у непрості 1930-ті роки. Але всього цього могло й не бути...

Притча: Так було вгодно Богу

Притча про те, що будь-яку ситуацію можна подивитися з іншого боку.

Розум у пеклі, а серце в Раю

Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.

Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський

Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.

Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці

Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.

Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде

Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?