Преподобний із найдовшою бородою

«Якщо у ченця не буде молитви, то у нього не буде і права називатися ченцем», – говорив старець Іоаким. Фото: pravoslavie.ru

Іоанн Ніколаїдес народився в Греції в 1895 році. Жив, вчився як і всі його однолітки. Переворот у його житті стався, коли він зустрів Іллю Панагоулакіса. (Про цього святого, дасть Бог, ми розповімо в наступній публікації).

Вражений світлим виглядом старця Іллі, а особливо благодаттю, яка від нього виходила, Іоанн запалив від нього свою свічку віри і гарячої любові до Бога. Закінчивши гімназію, він поїхав продовжувати освіту в Америку. Але секулярний світ з усіма його спокусами вже помер в душі цього юнака. Тому блиск розкоші й багатства, можливість зробити хорошу кар'єру не змогли захопити його серце.

Прозрівши в ньому майбутнього святого, єпископ грецького подвір'я Пресвятої Гробниці Пантелеймон (Афанасіадес) постриг Іоанна в чернецтво з ім'ям Іоаким, а потім висвятив у диякона й пресвітера.

Отець Іоаким був дуже ревним ченцем у всьому. Не тільки в молитві, богослужінні й пості, але і в зовнішньому вигляді він був дуже суворий до себе. По приїзді в Америку його вельми засмучувало, що багато служителів вівтаря, маючи сан і навіть постриг у чернецтво, дозволяють собі голити бороду і стригти волосся. Отець Іоаким злетів до Богородиці: «Матір Божа, прошу тебе, дай мені довге волосся й бороду, щоб я, живучи серед світу, виглядав так, як має виглядати ієрей Божий».

Його молитва була почута, і волосся у хлопця почало рости дуже інтенсивно. Навіть борода, яка рідко у кого виростає нижче пояса, у нього росла все життя, не перестаючи. На Афоні отцю Іоакиму довелося підв'язувати спеціальний мішечок, щоб укладати туди свою густу величезну бороду. Братії одного разу вдалося сфотографувати отця Іоакима з розпущеною бородою, яка звисала у нього до самої землі.

В Америці людина в підряснику, з такою густою бородою нижче пояса, з довгим волоссям, притягувала до себе цікаві погляди. У вигляді цього молодого ченця було щось таке, що тягло задавати йому запитання, цікавитися його вірою. Від нього виходило якесь світло і смиренна краса, яка відразу привертала на себе увагу. Володіючи не тільки глибокою вірою, а й даром слова й хорошою богословською підготовкою, отець Іоаким привертав до себе тисячі людей. З ним хотіли мати спілкування й інославні, й іновірці. Заходячи в метро або просто йдучи по вулиці, він своїм зовнішнім виглядом і невловимо благодатним світлом мимоволі збирав навколо себе юрби народу.

Доходило до казусів. Одного разу, стоячи на автобусній зупинці, отець Іоаким вступив у спілкування з деякими людьми, які теж чекали автобус. До них приєдналися і зацікавлені перехожі. Отець Іоаким ніколи не втрачав нагоди сказати проповідь американцям. Зрештою навколо нього зібралася така кількість людей, що водіям довелося викликати поліцію, через утворену пробку.

Але прийшов і для отця Іоакима час сходження на Голгофський хрест преподобного мучеництва, на якому стара людина перетворюється на попіл, а на його місці виростає людина нова, оновлена за образом Того, хто створив її. В 1930 році, коли отцю Іоакиму було 30 років, він став насельником Афонської гори і вступив до числа братії скиту праведної Анни.

Ще живучи в Америці, отець Іоаким не відрізнявся міцним здоров'ям. Він був дуже слабкий, і для підтримки сил йому нерідко доводилося вдаватися до послуг лікарів. А в скиту праведної Анни отцю Іоакиму доводилося по кілька разів на день підніматися, часто з нелегким вантажем, в свою келію дуже крутими схилами. Крім того, статут скиту укладав для ченців дуже суворий піст і значне богослужбове навантаження. Але Іоаким в основу свого спасіння поклав послух.

Хворий, кволий, він дуже втомлювався на роботах, а його подвиги були воістину мученицькими. Якось раз братія скиту з ранку до пізнього вечора в молитовному мовчанні збирала оливки. Після заходу сонця почалася служба. А після неї був покладений короткий відпочинок перед всенічним бдінням, яке починалося о першій годині ночі. Отець Іоаким втомився на роботі так, що друзі вели його в келію під руки, бо він ледве стояв на ногах. Тільки ченці розійшлися на відпочинок, як дізналися, що прийшла їхня черга вичавлювати оливки. Це означало, що всю ніч потрібно працювати на маслоробні. Більш того, старець послав отця Іоакима вперед, щоб він починав роботу, сказавши, що інші незабаром підтягнуться.

Навіть набачені всього ченці остовпіли від такого розпорядження старця. Отець Іоаким, якого вели під руки, став на коліна, взяв благословення у старця й пішов працювати. На це неможливо було дивитися без сліз. «Чому ви турбуєтеся? Хіба ви не вірите, що в наш час можуть бути святі? Або ви забули, що послух змушує і мертвих в могилах перевертатися?» – відповів старець на німі запитання друзів виснаженого ченця. Коли братія прийшла в олійницю, то з подивом побачила, як блідий і худий отець Іоаким із упевненістю перевертає важке дерев'яне колесо преса, яке зазвичай пересували кілька людей.

Наведемо ще один дивовижний випадок. Отець Іоаким увечері прийшов до свого старця за якоюсь потребою. Помолившись і постукавши в двері, він почув, як старець попросив його почекати. Втомлений від праці, він притулився до дверей головою і став чекати. Старець тим часом або забувши про нього, або вирішивши випробувати, ліг відпочити. Вставши опівночі до всеношної, старець виявив Іоакима, що стоять біля дверей, і запитав: «Чому ти тут в таку годину?» «Я виконую послух. Вчора я постукав у двері, і ви мені благословили почекати». Старець потім із подивом розповідав про цей випадок своїм учням. Таких прикладів в житті отця Іоакима було дуже багато.

«Чому ви турбуєтеся? Хіба ви не вірите, що в наш час можуть бути святі? Або ви забули, що послух змушує й мертвих в могилах перевертатися?»

Отець Іоаким ні секунди не залишався без молитви. Розмовляв він рідко й лише за необхідності. Але зате його серце і розум постійно говорили з Богом. «Якщо у ченця не буде молитви, то у нього не буде і права називатися ченцем», – говорив він. Дуже часто отець Іоаким усамітнювався на тривалий час і занурювався в глибоку розумну молитву. Його молитва не була механічною і бездушною. Він говорив слова молитви від усього серця, з найглибшим трепетом і благоговінням.

З часом отець Іоаким зайняв місце старця скиту святої Анни, ставши духівником всього братства. З великою любов'ю і мудрістю, тактовно, без насильства і зайвого натиску він керував ченцями. Добру, світлу пам'ять навічно зберегли ченці про свого духівника. Завжди з посмішкою він називав своїх чад словом «малюк», тому що всі вони для нього були як улюблені діти малі.

«Малюче, зима гірка, а рай солодкий. Труднощі і біль підносять нас над собою», – говорив він ченцю, який мив взимку посуд в крижаній воді. У іншого ченця ніяк не виходило писати ікони, а отець Іоаким його весь час похвалював. «Отче, але ж у мене нічого не виходить, за що ви мене хвалите?» «Малюче, ніколи не слід бентежити початківців. Навіть якщо щось не виходить, завжди треба сказати слова підтримки».

Тактовно, з любов'ю, але твердо отець Іоаким завжди вимагав підтримки в усьому порядку. Ченці знали: для кожної речі має бути своє місце. Богослужіння в скиту також вели завжди строго за статутом. Але якщо якийсь брат помилявся по службі, не потрапляв в тональність або запинався при читанні, отець Іоаким ніколи не робив зауважень: «Любов і повага важливіше, ніж тональність».

День за днем росла святість отця Іоакима, а його плоть ставала все слабкіша і немічніша. Згодом лікар виявив у нього туберкульоз. Для успішного лікування було необхідно посилене харчування й вживання скоромної їжі. Отець Іоаким після нічної молитви до Божої Матері взяв благословення у свого старця продовжувати піст і, крім того, не їсти нічого солодкого. Їв він раз на добу ближче до вечора. Минуло півроку, і доктор прийшов у скит святої Анни дізнатися, чи живий ще отець Іоаким. Дізнавшись, що той живий, лікар поїхав задоволений, що посилене харчування, яке він прописав хворому, дає свої позитивні плоди.

Якось раз отець Іоаким із розмов архімандритів і поінформованих мирян дізнався, що деякі греки, при високій владі, як серед чиновників, так і серед ієрархії, впали до того, що стали масонами. Отець Іоаким став без всякого сумніву писати їм листи, закликаючи до покаяння й повернення в лоно Матері-Церкви. За це його викликали на суд в Фессалоніки і засудили до вигнання на острів Скопелос. Жителі острова були вражені молитовністю, постом і чистотою душі вигнаного правди ради ченця. Після відбуття покарання отець Іоаким знову повернувся на Афон.

Але сили і здоров'я його були остаточно підірвані відновленим загостренням туберкульозу. У 1950 році, попрощавшись із братством, його чиста душа зійшла в Небесні Обителі. Тіло отця Іоакима, обвите мантією, братія віддала землі там же, в скиту святої Анни, де він довгі роки ніспослух в аскетичних працях і подвигах.

Читайте також