УГКЦ і Польща: дружба з тінню ОУН-УПА за плечима?

Глава УГКЦ Святослав Шевчук. Фото: СПЖ

14 вересня 2019 р. офіційний сайт Української греко-католицької церкви повідомив, що глава УГКЦ Святослав Шевчук дав інтерв'ю польському виданню «Католицьке інформаційне агентство».

Скріншот сайту news.ugcc.ua

У заголовок новини винесли цитату: «Поляки і українці – це люди, які мають у своїх руках майбутнє наших народів». Однак саме інтерв'ю, яке Шевчук дав ще 3 вересня, названо трохи інакше: «Ми повинні освіжити ідею об'єднання – розмова з архієп. Святославом Шевчуком».

Скріншот сайту ekai.pl

Інтерв'ю торкнулося безлічі питань – від взаємин із Православною Церквою України до можливого приїзду Папи Римського в нашу країну.

Але прес-служба УГКЦ акцентувала увагу на наступних словах свого лідера: «Для українців поляки — це не якісь далекі іноземці, бо ми жили століттями на одній території. Поляки повинні думати так само, що українці не є якоюсь іноземною нацією. У сучасній Польщі живе українська меншина та люди, які нещодавно приїхали на роботу. Ми повинні усвідомлювати цю нову реальність, бо підтримуємо одні одного, хоча б тому, що польська економіка має працівників, а українці мають можливість заробляти гідний дохід і тим самим краще життя».

Глава УГКЦ озвучив дуже цікаву і дуже важливу тезу: українці й поляки – НЕ іноземці один для одного, оскільки жили на одній території. Що саме ця фраза може означати для відносин Польща-Україна і яку роль тут можуть грати уніати?

УГКЦ як натхненник визвольної боротьби українців проти Польщі

На початку ХХ століття територія Західної України входила до складу Польщі. Не будемо заглиблюватися в подробиці взаємин українців із польською владою, тут важливо знати, що багато українців, які проживають на цих землях, були залучені до боротьби проти поляків, яку очолювала Організація українських націоналістів, що виникла у 1929 році. Значну частину цієї боротьби представляли собою терористичні акти – простіше кажучи, вбивства.

Особливо цікава в цьому роль уніатської церкви. У той час греко-католицьке духовенство мало найвищий авторитет серед населення і було міцно пов'язане з націоналістами. Очільник ОУН (М) Андрій Мельник був лісничим на землях глави уніатів митрополита Андрія Шептицького. І хоча з боку уніатського духовенства не звучали відверті заклики до вчинення терактів, опосередковано вони схвалювали ці дії.

Канонізований папою Іоанном Павлом II уніатський єпископ Григорій Хомишин писав у книзі «Два царства»: «Митрополит (Андрій Шептицький – Ред.) не тільки не сповнив свого обов'язку, але заняв пасивне становиско зглядом терористичних боївок, а може радше посередньо їм сприяв, а в кождім разі мовчанкою апробував. З нагоди смерти чи страчення якогось визначного терориста чи провідника, відбувалися поминальні Богослуження в святоюрській Катедрі. Коли молоді хлопці Білас і Данилишин замордували в Трускавци Голуфку, діяльного і визначного Поляка, і остали засуджені на смерть через повішення, то в хвили виконання присуду бито в звони в св. Юрі».

Коментуючи «Слово до української молоді» Шептицького, Хомишин писав: «Те «Слово» Митрополита зовсім не могло зрефлєктувати молоді, навпаки терористи могли пояснювати собі у своїм дусі і значінню і ще більше могли бути заохочені до своєї терористичної акції».

Уніатські священики діяли і при дивізії СС «Галичина», і в ОУН-УПА, і в інших формуваннях українських націоналістів. Відповідно, вони опосередковано несуть відповідальність за всі дії, вчинені цими людьми.

Одна з цих дій – «Волинська різанина», в ході якої на Волині в 1943-1944 роках було вбито до 100 тис. осіб мирного польського населення. Злочин скоїли представники УПА.

Фрагмент пам'ятника жертвам Волинської різанини у парку Національної Пам'яті м. Торунь (Польща). Фото: onet.pl

І хоча були і відповідні злочини Армії Крайової проти українського населення (меншого масштабу і жорстокості), це ніяк не применшує вини українських націоналістів.

Ні в той час, ні зараз ми не почули від представників УГКЦ жодної заяви з осудом дій ОУН-УПА, СС «Галичина» та інших військових формувань українських націоналістів. Але ж їх дуже чекають.

Злочини проти поляків здійснювали українські націоналісти або український народ?

26 серпня 2019 року в Ясній Горі УГКЦ та Римо-католицька церква підписали документ про зближення України і Польщі. У виступі перед єпископатом Польщі на тему «Примирення і єднання між Церквами і народами. Минуле і майбутнє» Святослав Шевчук заявив: «У польсько-українських відносинах Українська греко-католицька Церква та Римо-католицька церква відігравали важливу роль, незважаючи на політичні перешкоди».

Про які ж перешкоди говорить глава УГКЦ?

7 липня 2016 року польський Сейм визнав злочин Волинської різанини геноцидом проти польського населення.

Фрагмент Постанови Польского сейму від 07.07.2016 р. Фото: з відкритих джерел

Через кілька днів митрополит Познанський Станіслав Гондецький, глава Польської єпископської конференції, перебуваючи в Зарваниці (Україна) 16-17 липня 2016 р. заявив: «Чи усвідомлюємо, що тільки правда може зробити нас вільними, правда, яка нічого не прикрашає і не обходить, яка нічого не замовчує, але веде до прощення і відпущення гріхів. Навіть від хворобливої правди минулого не потрібно бігти».

У відповідь Святослав Шевчук сказав: «Прийміть ці слова від імені української Церкви і від імені українського народу – прощаємо і просимо вибачення».

І тут постає неминуче запитання – а чому Святослав Шевчук просить у поляків вибачення від імені українського народу, що, хіба поляків на Волині вбивав весь український народ? Може, для нормалізації відносин між народами самі поляки зараз вимагають покаяння від імені всіх українців?

Зовсім ні. У постанові Сейму про визнання подій на Волині геноцидом поляків в якості винних конкретно названі відповідальні за трагедію: Організація українських націоналістів (ОУН), Українська повстанська армія (УПА), батальйон СС «Галичина» і формування українських колабораціоністів.

«Митрополит (Андрей Шептицький – Ред.) не тільки не сповнив свого обов'язку, але заняв пасивне становиско зглядом терористичних боївок, а може радше посередньо їм сприяв».

Григорій Хомишин

Більше того, поляки наголошують, що Волинська різанина не має до українського народу ніякого відношення. Депутат польського Сейму від партії «Право і справедливість» Міхал Дворчік в 2016 році сказав: «Польща не використовує практику колективної відповідальності. Це не український народ допустив вбивства, а кілька тисяч конкретних людей, що діють у тому числі в ОУН-УПА і СС "Галичина"».

Тоді чому б Святославу Шевчуку не зробити простіше – закликати сучасних націоналістів вибачитися за своїх попередників? Адже так були б вирішені всі проблеми між нашими країнами.

Поляки могли б вибачитися за злочини, вчинені конкретними людьми в той період, і проблема була б вирішена.

Якщо ж націоналісти відмовляться, можна просто вибачитися від їхнього імені, точно так же, як глава УГКЦ робив це від імені всього народу.

Українці й поляки – один народ?

Свого часу величезне обурення українців викликала одна із заяв президента РФ Володимира Путіна, який посмів назвати українців і росіян одним народом. Глава УГКЦ теж не залишився осторонь і в 2016 році заявив: «Така теза і позиція чинять так, що діалог стає неможливим, бо ж не можна провадити розмови з кимось, хто не існує і не має "власної окремішності"».

Нагадаємо, в зв'язку з цим слова самого Святослава Шевчука вже по відношенню до поляків: «Для українців поляки — це не якісь далекі іноземці, бо ми жили століттями на одній території. Поляки повинні думати так само, що українці не є якоюсь іноземною нацією».

Елементарна логіка свідчить – якщо нації не є іноземними одна для одної – ці нації є одним народом. Але як же так, у випадку з поляками теза Шевчука, що «не можна розмовляти з кимось, хто "не має власної окремішності"», не працює?

Виникає ситуація, яку зараз модно називати «когнітивним дисонансом».

Безглуздо сперечатися, що сучасна Україна в різних регіонах має зовсім різну історію. І якщо жителі Західної України, як справедливо зауважив Святослав Шевчук, «жили століттями на одній території» разом з поляками, то на сході і півдні нашої країни українці століттями жили разом із росіянами. Якщо слідувати логіці голови УГКЦ і проектувати її на деякі регіони України, то цілком можна сказати його словами, що «росіяни (в оригіналі, поляки – Ред.) для українців – це не якісь далекі іноземці, тому що ми жили століттями на одній території. Росіяни (в оригіналі, поляки – Ред.) повинні думати точно так же – що українці не є якоюсь іноземною нацією».

Звичайно, патріоти мають право обуритися таким порівнянням – адже зараз у нас війна? Однак в історії українців і поляків теж було чимало конфліктів, і роль Польщі в українських бідах не менш неоднозначна, ніж роль Росії.

Чим же тоді викликані такі дивні слова Святослава Шевчука?

Політичний шпагат УГКЦ в Польщі

Все дуже просто: глава УГКЦ опікується проблемами своєї структури. Після Майдану кількість українців, які виїхали в Польщу, зросла в багато разів. Загальні злидні і невпевненість в завтрашньому дні змусили емігрувати або просто виїхати на заробітки до сусідньої країни величезну кількість українців. Зараз там, за різними оцінками, понад півтора мільйона наших співгромадян, польський уряд вказує навіть цифру в 2,2 млн чоловік.

Журналісти ТСН пишуть: «Сьогодні практично в кожній польській школі навчаються українські діти, в автобусах і на вулицях постійно звучить українська та російська мова – чи польська, але з характерним "всходнім" акцентом».

І в першу чергу на пошуки кращої долі вирушили жителі саме Західної України, серед яких більшість є греко-католиками.

Зараз в Польщі, за різними оцінками, понад півтора мільйона українців, польський уряд вказує навіть цифру в 2,2 млн чоловік.

Природно, глава УГКЦ не може ігнорувати цей факт. У спілкуванні з польським журналістом він стверджує: «Ми повинні усвідомлювати цю нову реальність, бо підтримуємо одні одного, хоча б тому, що польська економіка має працівників, а українці мають можливість заробляти гідний дохід і тим самим краще життя».

Чому, приклавши всі сили до перемоги «євромайдану» (за словами уніатського єпископа Бориса Гудзяка, там було більше половини греко-католиків), вірні УГКЦ змушені заробляти «гідний дохід» за кордоном, Шевчук не пояснює. Але це більше запитання політичне.

Ми ж говоримо про ситуацію церковну. Відтік вірних УГКЦ в сусідню країну дуже турбує керівництво цієї структури. Адже Польща – римсько-католицька країна, і сотні тисяч українських уніатів, які по суті є католиками, можуть просто перейти з УГКЦ в юрисдикцію римської церкви – так вони легше можуть адаптуватися до польських умов і задекларувати лояльність новому оточенню. І з точки зору їхньої віри вони нічого не втратять.

А ось уніатська церква з їх утратою втрачає дуже багато. І тому відчайдушно потребує хороших відносин з польською владою для зміцнення своєї структури в цій країні.

І в даній ситуації ми змушені констатувати, що УГКЦ опинилася в ситуації «політичного шпагату».

Якщо покривити душею і на догоду полякам оголосити ОУН-УПА і СС «Галичина» злочинцями, уніатів не зрозуміє власна паства, якщо ж вголос назвати героями – обуряться поляки.

Ось і робить Святослав Шевчук з іншими єпископами в сторону Польщі масу «примиренських» заяв про необхідність «зрозуміти і пробачити». Але цими «загальними» заявами вже нікого не обдурити.

Є об'єктивні факти, які можна «забалакати» в Україні, але навряд чи вдасться зробити в Європі. А вони такі:

Таких заяв немає і бути не може з двох причин: націоналізм став невід'ємною частиною уніатської Церкви і самі єпископи щиро підтримують націоналістичну ідеологію і, головне – в разі подібних заяв від УГКЦ відвернеться основна частина її пастви.

А ось відповіді на запитання, чому у греко-католиків склалася така ситуація, чому в своїх словах і діях УГКЦ керується міркуваннями політичної кон'юнктури, чому вони виявилися заручниками націоналістичної ідеології, слід шукати в історії.

У книзі «Два Царства», видавців яких керівництво УГКЦ в 2016 році піддала жорсткому цькуванню, Григорій Хомишин пише про становище в УГКЦ першої половини ХХ століття:

«Та єресь націоналізму захопила й наш нарід і дійшла майже до ідолопоклонства. «Нація понад все», а вже ласку робимо Богу, коли положимо ім’я Бога на другім місци: «Нація і Бог». Ми поставили нашу правду понад правду Божу, або як Апостол Павло каже: «Перемінили істину на лож» (Рим. І. 25). <…>  Церква має служити політиці, віра і реліґія має стати на її услуги. Хто інакше думає, хто противиться сему, той уважаний за ворога народу... Возьмім на увагу наш патріотизм і націоналізм, то ми ним так цілком запрятані і в него вдивлені, що навіть не думаємо про БОЖИЙ патріотизм і про НЕБЕСНИЙ націоналізм і про небесну вітчину».

Ці слова написані в середині ХХ століття, але чи змінилося хоч щось з того часу?

Якщо організація, що називає себе церквою, в своїх словах і діях керується міркуваннями політичної кон'юнктури, виміром «вигідно-невигідно», то вона навряд чи може допомогти вірянину в справі спасіння душі.

І тим українцям, які як і раніше вважають, що націоналізм і християнство можуть існувати разом, не завадило б про це задуматися.

Читайте також

«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?

Два роки тому Епіфаній навів приклад «єпископа» УПЦ КП, який повернувся до ПЦУ у сані «архімандрита». Тепер цей «архімандрит» потрапив у скандал. Що це означає?

Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?

Колишнього глави Держдепу США Майкла Помпео не буде в адміністрації нового президента США Дональда Трампа. Що це означає для ПЦу?

Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»

Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?

Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита

24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?

Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?

Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.

Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?

Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Що ж вони вирішили щодо існування Церкви в Україні?