Звільнений від військового призову великомучеником Георгієм Побідоносцем
Схиархімандрит Прохор (Дубровський), старець Почаївської Лаври 08.07.1887–20.09.1977. Фото: fotopaterik.org
Життя старця Прохора являє собою ікону цілої епохи церковного життя. Гоніння за віру, концтабори, служіння в умовах найжорстокішого тиску з боку держави – це шлях, яким прямували до Бога десятки тисяч віруючих людей. Душі, які знаходили в собі сили і мужність зі смиренням нести свій хрест до кінця, дозрівали в духмяний плід святості. І житіє схіархімандрита Прохора – один з найяскравіших прикладів цього.
Народився майбутній старець в простій селянській родині. У дванадцять років він закінчив курс церковно-приходської школи. Коли прийшов час йти на службу в армію, дав обітницю Богу: «Якщо Богородиця благословить його послужити не земному царя, а Небесному, то він направить свої стопи на Афон». Безсумнівним дивом було те, що його, з якихось причин, звільнили від призову в армію.
Для виконання своєї обітниці Прокопій (таке ім'я дали йому батьки) прийшов взяти благословення у духовного сина преп. Серафима Саровського – старця Іони Київського. Але старець, несподівано для Прокопія, суворо сказав: «Не благословляю! Такі послушники мені самому потрібні». Так Прокопій став келейником, а в майбутньому і духовним наступником, старця Іони.
«Не благословляю! Такі послушники мені самому потрібні»
У 1919 році Прохор був пострижений в чернецтво з ім'ям Поліхроній, в 1921 році був висвячений в сан ієродиякона, а в 1927 в ієромонаха. Головною відмінною рисою отця Поліхронія було його глибоке смирення. За це Бог дарував йому всілякі дари Святого Духа, одним з яких була прозорливість. Багато людей почали звертатися до нього за духовною допомогою і порадою.
У 1934 році Іонинський київський монастир, де трудився батюшка, був закритий. Кілька років отець Поліхроній служив в селі Носівка Чернігівської області. За те, що він причастив одну благочестиву жінку на дому, що тоді суворо заборонялося, він був заарештований і в 1937 році отримав вісім років таборів.
Якимось дивним чином отцю Поліхронію вдавалося здійснювати богослужіння навіть в умовах концтабору. Престолом йому служив звичайний камінь. Намалювавши вугіллям на простому рушнику хрести, він його використав у якості єпитрахилі. Сховавшись за кущами, сповідував і причащав в'язнів. За це отця Поліхронія без суду і слідства могли розстріляти або замучити до смерті, але він зі смиренням і вірою у промисел Божий всі ці роки з ризиком для життя звершував своє священицьке служіння. Господь за його вірою здійснював чудеса. Жодна людина не зробила на батюшку донос, а після сповіді і причастя багато невиліковно хворих ув'язнених отримували зцілення.
Тільки від одного його зовнішнього вигляду душа наповнювалася побожним трепетом
Після звільнення у 1945 році отець Поліхроній був зарахований до числа братії Києво-Печерської лаври, де трудився до самого її закриття. У 1955 році отець Поліхроній був зведений в сан архімандрита. Для молодих ченців, які прийшли працювати у лавру в післявоєнні роки, архімандрит Поліхроній був зразком подвижника і сповідника. Тільки від одного його зовнішнього вигляду душа наповнювалася побожним трепетом. Смиренний світлий лик архімандрита сам по собі був джерелом благодаті.
Старець в дусі мав спілкування з багатьма святими сучасниками, які жили і трудилися за сотні кілометрів від Києво-Печерської лаври. Блаженній Катерині, яку радянська влада заховала в психіатричну лікарню, батюшка передав мед у важкі голодні роки. А з преподобним Амфілохієм Почаївським старець мав близькі стосунки без усіляких технічних засобів зв'язку. Духовний світ дивним чином розкривав свої можливості в житті святих. Те, про що ми читаємо в житіях древніх святих, таким же дивним чином втілювалося і в житті наших сучасників.
А з преподобним Амфілохієм Почаївським старець мав близькі стосунки без усіляких технічних засобів зв'язку
Через деякий час отцю Поліхронію випало жити і служити в одному монастирі з преподобним Амфілохієм. Після закриття Києво-Печерської лаври старець був зарахований до штату братії Почаївської лаври. Вже само по собі це також було дивом.
КДБ ретельно стежив, щоб монахи із закритих монастирів не входили до штату інших обителей. Але авторитет отця Поліхронія був такий високий, що навіть спецслужби не змогли перешкодити йому служити в Почаївській обителі. Отці Амфілохій, Поліхроній і Ахілла (Орлов) були тими світильниками, які висвітлювали духовний шлях тисячам людей, які шукали в Почаївському монастирі духовну допомогу і опіку. Про молитовну і благодатну допомогу цих подвижників залишилося багато спогадів. Ось один з них.
Схиархімандрит Макарій (Болотов + 2001) згадував, як в далекому 1958 році, коли він був ще послушником, отець Поліхроній покликав його і сповістив про важливу подію в його житті: «Синку, Матір Божа зробила тобі велику милість. Приїде незнайомець і звільнить тебе від призову в армію. Він тебе добре знає. Та й ти його знаєш добре».
Коли послушник пішов з повісткою до військкомату, раптово в коридорі до нього підійшов чоловік у військовій формі
І справді, коли послушник пішов з повісткою до військкомату, раптово в коридорі до нього підійшов чоловік у військовій формі. Його обличчя було невимовної ангелоподібної краси. Він вивів послушника з військкомату, вручив йому в руки всі документи і сказав: «Більше вони тебе викликати не будуть. Живи спокійно і мене згадуй. Ти мій друг, а я твій. Їдь, ти повинен будеш служити для іншого Воїнства». Послушник на якийсь час просто втратив дар мови. Перед ним стояв сам великомученик Георгій Побідоносець.
Коли ченці сповідалися у отця Поліхронія, то не раз було помічено, що він знає і бачить всі їхні думки і гріхи. Якщо хтось щось забував або хотів приховати, старець відразу ж нагадував або викривав. Духівникам старець, як напуття, дав пораду, до якої потрібно прислухатися і нинішнім священикам: «Втішайте людей, лаяти їх є кому, а ось втішати нікому. Втішайте». У 1966 році отця Поліхронія постригли в схиму з ім'ям Прохор.
Господь дарував йому довголіття і закликав у свої Небесні обителі у дев'яносторічному віці 20 вересня 1977 року.
Читайте також
Новомученики XX століття: священномученик Олександр Харківський
Він прийняв священний сан досить пізно, у 49 років, а його святительське служіння проходило у непрості 1930-ті роки. Але всього цього могло й не бути...
Розум у пеклі, а серце в Раю
Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.
Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський
Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.
Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці
Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.
Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде
Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?