Шлях розколу: чи повторить патріарх Варфоломій долю Філарета

Нинішня поведінка патріарха Варфоломія дуже нагадує вчинки Філарета в 1992 році. Фото: СПЖ

Із дня визнання Фанаром українських розкольників пройшло дев'ять місяців. За цей час стало очевидно кілька речей. По-перше, Томос не тільки не вилікував розкол в Україні, але ще більше посилив його. По-друге, він розколов самих розкольників. По-третє, Томос вже зараз можна назвати однією з основних причин можливого всеправославного розколу (крім владолюбства патріарха Варфоломія і Фанару в цілому).

Ситуація в Україні все така ж плачевна. Тривають захоплення храмів, фізичне і моральне насильство над парафіянами канонічної Церкви. Посилюються націоналістичні і шовіністичні ідеї в рядах ПЦУ. Її творці все більш відверто говорять про об'єднання з уніатами. А Константинополь і Ватикан з новою силою ведуть переговори про повну причетність двох Церков – Православної і Римсько-католицької.

З іншого боку, жодна Помісна Православна Церква досі не визнала Томос ПЦУ. Представники і глави Церков наполягають, що українських розкольників не можна визнавати – і через відсутність у них апостольської наступності й канонічних хіротоній, і через антиканонічне втручання Константинопольського патріархату в чужу юрисдикцію.

На Фанарі сподіваються, що в жовтні Архієрейський Собор Елладської Православної Церкви стане першим, хто визнає ПЦУ. Однак на проведеному в серпні Священному Синоді Елладської Церкви прозвучали дуже серйозні заперечення проти такого визнання. Настільки серйозні, що ні сам Синод, ні предстоятель не взяли на себе відповідальність щодо ратифікації фанарського Томосу ПЦУ.

А предстоятелі інших Православних Церков, видатні богослови й церковні діячі багато разів говорили, що для вирішення цього питання потрібно скликати Всеправославний Собор.

Тільки офіційний Константинополь мовчить.

Однак можна припустити, що на Фанарі тему майбутнього Собору все-таки обговорюють. Там розуміють: його не уникнути при будь-якому розкладі. Саме тому останнім часом симпатики Константинопольського патріархату намагаються змоделювати майбутній Собор і підготувати найбільш сприятливий для Фанару результат.

Яким же може бути цей Всеправославний Собор? Хто може його скликати і які питання можуть виставити на порядок денний?

Що говорить традиція

За традицією ініціаторами Вселенських Соборів майже завжди була світська влада, а саме імператор Візантійської імперії. Причина не в якихось прерогативах патріарха Константинополя, а виключно в практичних питаннях.

Ось що з цього приводу писав укладач «Настільної книги для священнослужителя» Сергій Булгаков: «Протягом перших дев'яти століть Вселенськими Соборами називаються Собори, які за сприяння світської (імператорської) влади складалися з єпископів християнської Церкви з різних частин Греко-римської імперії – "ойкумени" (грец. οἰκουμένη, лат. orbis terrariim) і так званих варварських країн для судження про предмети догматичні й канонічні. Імператор, як страж (лат. custos) віри й Церкви, скликав Собор, робив асигнування на витрати, призначав місце його засідань, перекладав з одного міста в інше, особисто був присутній і користувався почесним головуванням або призначав своїх урядовців для спостереження за порядком, розпускав Собор і за пропозицією Собору скріплював акти Собору своїм підписом».

У столиці Візантійської імперії скликати Собор було простіше, тому що влада забезпечувала прибуття єпископів (карети, охорона і т. д.). Все це робилося за згодою єпископа Царгорода, тобто Константинопольського патріархату. Але жоден Вселенський Собор не встановив, що тільки «першоієрарх Царграда» має виняткове право на скликання цього самого Собору.

Як ситуацію бачить Фанар

Візантійська імперія зникла, православних імператорів, «хранителів віри», більше немає, а на Фанарі досі продовжують вважати, що скликати черговий Вселенський Собор може тільки патріарх Константинопольський.

Саме тому Всеправославний Собор з «українського питання» в їхніх очах не матиме ніякої легітимності, якщо його ініціатором не виступить патріарх Варфоломій.

Однак ситуація виглядає абсолютно абсурдною, тому що фактично передбачає повну безкарність Константинопольського патріархату. Адже якщо судити патріарха може тільки Всеправославний або Вселенський Собор, і цим патріархом виявиться глава Константинопольської Церкви, який не буде скликати Собор, то хто його засудить?

Фанаріоти апелюють до 9-го правила Антіохійського собору і 28-го правила IV Вселенського Собору. Але тільки перекручена догматична і канонічна свідомість може вивести з цих правил постулат про якісь прерогативи Константинопольського патріархату щодо скликання Вселенського Собору.

Якщо судити патріарха може тільки Всеправославний або Вселенський Собор, і цим патріархом виявиться глава Константинопольської Церкви, який не буде скликати Собор, то хто його засудить?

9-е правило Антіохійського Собору свідчить, що «У кожній області єпископи мають знати єпископа, який в митрополії є начальником і має піклування про усю область, оскільки в митрополію звідусіль стікаються всі, що мають справи. Тому мірковано, щоб він і честю переважав, і щоб інші єпископи нічого особливо важливого не робили без нього, за древнім від отець наших правилом, крім того тільки, що відноситься до єпархії, що належить кожному з них, і до селищ, що належать до її меж».

Тут чітко сказано, що для митрополії встановлюють кордони, порушувати які не має права ніхто.

28-е правило, на якому фанаріоти будують всю сучасну еклезіологію, як раз прописує такі кордони для Царгородського єпископа: «Тому лише митрополити областей, понтійські, азійські і фракійські, також і єпископи у іноплемінників вищеназваних областей, та поставляються від вищеназваного святішого престолу святійші константинопольські церкви: тобто, кожен митрополит вищезгаданих областей, із єпископами області, повинні поставляти єпархіальних єпископів, як наказано божественними правилами. А самі митрополити вищезазначених областей повинні й поставлені бути, як речено, архієпископом константинопольським, за вчиненням згодного, за звичаєм обрання та за представленням йому оного».

Тобто веденню Константинопольського патріарха підлягають лише (тільки) митрополити понтійські, азійські і фракійські, також «митрополити у іноплемінників вищеназваних областей». Ні про які інші території це правило не говорить, як не говорить і про інші привілеї Константинопольського патріархату, в тому числі право скликати Всеправославний Собор. Зрештою, перший Ссобор, Апостольський, був скликаний у Єрусалимі в 49 (або 51) році від Різдва Христового.

Сучасний погляд

Історичні факти свідчать: скликання Вселенського Собору – не канонічна й вже тим більше не догматична прерогатива Константинопольського патріархату. Формально ініціатором може виступити будь-який Патріарх або предстоятель Помісної Церкви.

Відомий грецький богослов Павлос Трокадос пише: «Всі Предстоятелі є в рівною мірою "першими" в сучасній реальності з безліччю держав і повинні однаково дбати про стійкість Церкви. Тому вони несуть спільну відповідальність за скликання Всеправославного Собору, оскільки Патріарх Константинопольський є лише одним з членів Собору (як про це сказано щодо апостола Петра). Або, можливо, Патріарх Варфоломій вже перевершує апостола Петра?»

Вікарій Патріарха Антіохійського Іоанна Х єпископ Ерзурумський Кайс (Садік) підкреслює, що «будь-яка Православна Церква має право досягти згоди з іншими Церквами і скликати Собор».

Позиція Помісних Церков

Саме це передбачав Синод Антіохійського Патріархату, коли 6 жовтня 2018 року закликав зібрати надзвичайну Асамблею Православних Церков із питання автокефалії для України. На думку антіохійських синодалів, односторонній аналіз ситуації служить не православній єдності, а роз'єднанню в Церкві.

29 січня 2019 Патріарх Антіохійський і всього Сходу Іоанн X заявив, що не згоден зі спробами одностороннього вирішення церковних проблем, що ведуть до розколу всього православного світу. «Ми закликали і продовжуємо закликати вселенського патріарха та інших вищих духовних осіб до того, щоб вирішити існуючі проблеми, в тому числі проблеми, з якими стикається зараз наша братня Руська Православна Церква, шляхом діалогу, шляхом переговорів, шляхом звичайної розмови», – сказав він.

Румунська Православна Церква запропонувала вирішити «українське питання» шляхом діалогу між Константинопольським і Московським Патріархатами, а «якщо двосторонній діалог не увінчається успіхом, необхідно скликати зібрання предстоятелів Православних Церков для вирішення існуючої проблеми».

Із пропозицією скликати Всеправославний Собор виступила й Кіпрська Православна Церква. Її ієрархи з приводу подій в Україні написали: «Намір Константинопольського патріархату надати автокефалію Україні був продиктований бажанням примирення й єдності, однак цього не було досягнуто. Кіпрська Церква закликає Константинопольський патріархат зібрати Всеправославний Собор або збори предстоятелів. Але й у такому випадку потрібно вирішувати питання з недійсністю хіротоній, здійснених у розколі, для того, щоб "заспокоїти свідомість вірян". Також потрібно досягти єдності між православними в Україні».

Сама Кіпрська Церква заявила про готовність бути посередником у цьому кризовому питанні. А Предстоятель Церкви Архієпископ Хризостом здійснив кілька візитів до глав інших Церков, щоб підготувати майбутній Собор. Він обговорював «українське питання» з Патріархом Олександрійським і всієї Африки Феодором, Патріархом Антіохійським та всього Сходу Іоанном Х, зустрічався з Патріархом Болгарським Неофітом, Патріархом Сербським Іринеєм, Патріархом Єрусалимським Феофілом III і Предстоятелем Елладської Церкви Ієронімом. За глибоким переконанням архієпископа Хризостома, «релігійну проблему в Україні повинні вирішувати всі Помісні Церкви разом, а не кожен в односторонньому порядку».

«Кіпрська Церква закликає Константинопольський патріархат зібрати Всеправославний Собор або збори Предстоятелів. Але і в такому випадку потрібно вирішувати питання з недійсністю хіротоній, здійснених у розколі, для того, щоб "заспокоїти свідомість вірян". Також потрібно досягти єдності між православними в Україні».
Із заяви Кіпрської Православної Церкви

Подібної точки зору притримуються й інші Помісні Церкви. 

Однак, як стало відомо з останнього інтерв'ю архієпископа Хризостома, проти його посередницької ініціативи виступив особисто патріарх Варфоломій: «Ми спробували і навіть почали відвідувати кілька Помісних Церков, але потім зрозуміли, що Вселенський патріарх цього не хоче».

Раніше глава Фанару в листі Антіохійському Патріархату назвав скликання Всеправославного Собору для вирішення «української проблеми» марним і нагадав про відмову Предстоятеля Антіохійської Церкви брати участь у Критському Соборі 2016 року, який Константинополь довго і ретельно готував.

За його словами, «після того, коли чотири Православних Церкви, з церковної та богословської точки зору, без причини відмовилися бути присутніми у справі Вселенського Священного Собору, чому немає виправдань, і ваша давня Церква була однією з них, Вселенський Патріархат має серйозне підґрунтя утриматися від такого зібрання на загальноправославному рівні, яке буде марним, оскільки призведе до згоди тільки в тому, що учасники будуть незгодні один із одним».

На Фанарі шукають будь-яку причину, яка допомогла б виправдати відмову від участі у Всеправославному Соборі, і відсутність Антіохійської Церкви на Критському Соборі – лише одна з них.

Всі розуміють: патріарх Варфоломій проти Собору, оскільки чаша ваг схиляється не на його користь і його цілком можуть притягнути до відповідальності за антиканонічні діяння – причащання уніата Святими Дарами, відновлення в священстві нерукоположених, створення ієрархії паралельно з чинною і т. д. Однак, судячи з того, як розвиваються події, всеправославного обговорення «української проблеми» вже не уникнути.

Що буде на Соборі?

Спрогнозувати, коли саме відбудеться Собор, дуже важко, тому що для його скликання потрібні певні умови. Але те, що це питання потребує якнайшвидшого вирішення, розуміють, напевно, представники всіх Церков.

Наприклад, митрополит Кіккський і Тілірійський (Кіпрської Православної Церкви) Никифор заявив, що «питання надання автокефалії Православній Церкві України викликав серйозні, тяжкі побічні ефекти, які отруїли міжцерковні стосунки й пошкодили Тіло Вселенського Православ'я. Виниклий кризовий стан швидко погіршується і загрожує, якщо вчасно не вирішиться, створенням схизми, що істотно вразить єдність Православ'я і призведе до непередбачуваних наслідків».

Тому Собор Помісних Православних Церков для вирішення «українського питання» – справа часу. Ми ж спробуємо спрогнозувати два варіанти можливого результату цього Собору.

Варіант I. Канонічний

Припустимо, що Собор дотримується правил Церкви й приймає рішення, виходячи з ситуації канонічної практики. У цьому випадку учасники Собору враховують, що патріарх Варфоломій і Константинопольська Церква порушили безліч канонів Церкви:

а) завдяки наданню Томосу в Україні створена «церковна» структура – паралельно канонічній Церкві, визнаній у тому числі Фанаром;

б) Фанар вторгся в канонічні кордони Руської Православної Церкви і дав автокефалію структурі, яка не перебувала в його юрисдикції;

в) майже всі Помісні Церкви мають серйозні сумніви щодо канонічності і законності архієрейських хіротоній нової «Церкви», однак це не завадило фанаріотам і співчутливим єпископам із Елладської Церкви послужити українським самосвятам;

г) канонічна Українська Православна Церква (яку донедавна в якості такої визнавав і Константинопольський патріархат) автокефалію не просила і не прийняла.

Все це може дати дуже вагомі підстави для засудження патріарха Варфоломія Всеправославним Собором. Якщо все піде за канонами Церкви, проголошення автокефалії для ПЦУ визнають «яко не бувшим», Томос відкличуть, а патріарха Варфоломія скинуть.

І це дійсно може статися. Ось слова вікарія Патріарха Антіохійського Іоанна Х єпископа Ерзурумського Кайса (Садіка): «Ми з честю визнаємо патріарха Константинопольського, однак сьогодні проблема в тому, що Константинопольський патріарх допускає помилку. І якщо всі Православні Церкви зберуть Собор без нього і приймуть рішення про скинення Константинопольського предстоятеля, то це можливо».

Варіант II. Фанарський

Ми вже писали, що митрополит Ієрофей (Влахос) у своїх припущеннях про можливий перебіг Собору виходить з того, що правильність дарування Томосу для ПЦУ навіть не обговорюється. Грецький ієрарх упевнений, що вирішення питання про надання автокефалії повинна підготувати передсоборна комісія, а Всеправославний Собор тільки ратифікує його, «не випускаючи з уваги канонічні й традиційні привілеї Вселенського престолу».

На його думку, «цей Всеправославний Собор повинен заявити, що сьогодні існує 14 Церков; затвердити патріарше достоїнство і честь деяких більш пізніх патріархатів, щоб можна було вирішити і невирішену ситуацію; затвердити рішення Вселенського патріархату про надання автокефалії Церкві України, щоб у ній було 15 Церков».

Швидше за все, саме цього сценарію і будуть дотримуватися на Фанарі. Зрозуміло, що таке проведення Собору не влаштує ті Церкви, які ратують за дотримання канонів і збереження соборного устрою Церкви. Тому, швидше за все, другий варіант просто ні до чого не призведе й питання про усунення патріарха Варфоломія стане тільки більш гострим.

І в першому, і в другому випадку (якщо Всеправославний Собор все-таки відбудеться) ієрархи Помісних Православних Церков не зможуть відмовчатися з приводу позиції патріарха Варфоломія. І швидше за все, главу Константинопольського патріархату скинуть: у першому (канонічному) варіанті – всі ієрархи всіх Церков, у другому (фанарському) – майже всі Помісні Церкви й велика частина єпископату Церков, які з цим позбавленням влади не погодяться.

І можна не сумніватися, що і в першому, і в другому випадку патріарх Варфоломій організує розкол, який продовжить відстоювати «містичні» прерогативи Константинопольського патріархату.

Швидше за все, главу Константинопольського патріархату скинуть: у канонічному варіанті – всі ієрархи всіх Церков, фанарському – майже всі Церкви й велика частина єпископату Церков, які з цим позбавленням влади не погодяться.

Єдиний для Фанару вихід, який міг би влаштувати всіх (крім хіба що ПЦУ), – ще до Собору визнати помилку й принести публічне покаяння дарування Томосу українським розкольникам і співслужіння з ними.

Після патріарха Варфоломія могли б покаятися й представники ПЦУ. Тих, хто не має канонічних перешкод, можна було б висвятити на священика, ну, а іншим – побажати бути добрими мирянами.

Саме такий шлях треба було обрати спочатку. Тому, що лікування розколу передбачає виключно покаяння як зміну розуму, а не легітимізацію розколу як зміну статусу.

Однак останні дії Константинопольського патріархату свідчать, що покаяння від нього ми навряд чи дочекаємося. Ситуація дуже схожа з тією, що склалася в 1992 році.

Митрополит Філарет і патріарх Варфоломій: історія повторюється?

У 1992 році тоді ще митрополита Київського Філарета (Денисенка) позбавили сану, а в 1997-му зовсім відлучили від Церкви. Причина таких суворих рішень – створення розколу. Бажання стати патріархом спонукало Денисенка на руйнування Церкви.

Точно так само сьогодні діє патріарх Варфоломій. Вчитайтеся в ці слова: «Його владолюбство призвело до великих скорбот в Україні, до розбіжностей, які є катастрофічними для майбутнього не тільки України й усіх слов'янських народів, але водночас і всього Православ'я». Їх сказав митрополит Амфілохій (Радович) про патріарха Варфоломія. Погодьтеся, що те ж саме можна було сказати і про Філарета Денисенка.

І справді, цих людей об'єднує не Христос, не Церква, а розкол – Філарет його створив, а патріарх Варфоломій його легалізував. Швидше за все, і подальша доля цих людей буде дублюватися.

Філарет свою заборону у священнослужінні не визнав, як і анафему. Точно так само можна не сумніватися: свою заборону не визнає і патріарх Варфоломій.

Філарет вважає себе борцем за незалежність «української Церкви», патріарх Варфоломій – борцем за світовий вплив «фанарської Церкви».

І перший, і другий – гордеці, яких вразила спрага за владою.

«Його (патріарха Варфоломія – Ред.) владолюбство призвело до великих скорбот в Україні, до розбіжностей, які є катастрофічними для майбутнього не тільки України і всіх слов'янських народів, але водночас і всього Православ'я».

Митрополит Амфілохій (Радович)

Напевно, невипадково патріарх Варфоломій висловлює Філарету свою любов і повагу. Митрополит Адріанопольський Амфілохій (Стергіу), якого всі називають правою рукою Константинопольського патріарха, 25 травня 2019 року підійшов до Філарета і заявив: «Я вам передаю вітання від Вселенського патріарха. Він вас дуже поважає і дуже любить».

Так, один розкольник любить і поважає іншого. Плюс, ні перший, ні другий навіть не заїкаються про покаяння. І навіть через дев'ять місяців після створення ПЦУ, коли в наявності вся згубність цього рішення, патріарх Варфоломій не виявляє жодних ознак жалю і вже тим більше каяття.

Те ж можна сказати про Філарета, який, навіть втративши все, продовжує розкольницьку діяльність.

А все тому, що без покаяння ніхто й ніколи помінятися не міг.

Ми вкотре стаємо свідками простої істини, про яку твердили і твердять отці Церкви й сучасні богослови та ієрархи: подолати гріх розколу тільки через покаяння. Не просто через визнання своїх помилок (хоча і це добре), а саме через «зміну розуму», повний перегляд свого світогляду і світосприйняття.

Патріарх Варфоломій повинен зрозуміти, що він перший (поки ще) серед рівних, що в Церкві немає і не може бути папізму, що Церква має соборну, а не індивідуалістичну структуру, і що духовне життя починається і закінчується каяттям.

Якщо на Фанарі цього не зрозуміють, Православну Церкву чекає розкол, подібний до розколу 1054 року.

Христос попереджав, що в останні часи віра збідніє, і християн залишиться зовсім мало. Але саме до них він звернув свої слова: «Не бійся, мале стадо, бо Отець ваш благоволив дати вам Царство» (Лк. 12, 32).

Читайте також