Гроші – диявольська альтернатива благодаті
Фото: wall.alphacoders
Відразу потрібно обмовитися – багатий у біблійній історії не обов'язково поганий. На жаль, деякі православні люди пов'язують багатство і зло в один ланцюжок. Можливо, це помилкове розуміння тягнеться з жовтневого перевороту 1917 року, що позначив багатого, як жадібного визискувача, а бідного, як жебрака і праведного страждальця. Така омана небезпечна тим, що вона сприяє формуванню в душі стійкого почуття, що люди небагаті одухотворені благодаттю вже за самим фактом своєї бідності.
Так, може здатися, що людина бідна вже якщо не свята, то, як мінімум, наполовину праведна. Але бідність хоч і краще багатства в духовному плані, проте не привласнила ще сама по собі автоматичної праведності жодній людині.
Якщо ми вчитаємося в історію Церкви, то побачимо, що найчастіше люди заможні були носіями духовної культури на Русі. Навіть всім відомі великі святі вийшли з далеко не бідних верств суспільства. Досить згадати родове коріння преподобних Серафима Саровського, Кирила Білозерського, Сергія Радонезького та ін.
По всій видимості і євангельський юнак, який став задавати Христу питання про своє спасіння, також не був самовдоволеним багатієм, який «тримав Бога за бороду» своєю праведністю. Роблячи все, як годиться, дотримуючись закону Мойсея, він все ж відчував, що йому чогось не вистачає. Отримавши у відповідь на своє запитання список заповідей, які юнак і сам не тільки добре знав, але і виконував з самого дитинства, він міг би заспокоєним піти від Христа. Але чомусь отримана відповідь його не задовольнила. Він задає ще одне, здавалося б, вже зайве питання: «А чого мені ще не вистачає?»
Самозаспокоєний праведник – духовний мрець.
Це важливе питання, над яким кожному з нас варто було б задуматися. Справді, а що ще треба? Ранкові, вечірні молитви читаю. У храм щосуботи та щонеділі ходжу. Причащаюся не рідше разу на місяць, а то й частіше. Господи, а чого мені ще не вистачає? Якщо ми це питання не задаємо, якщо не шукаємо на нього відповідь щодня, це означає лише одне – ми померли для вічності.
Самозаспокоєний праведник – духовний мрець. Немає краще засобу перетворити християн в нехристей, як вселити їм почуття, що вони, як християни, вже відбулися. Така задоволеність собою робить нас подібними ідолам. Зовні ми, може бути, і виконуємо все, «як годиться», але зате всередині все порожньо.
Христос радить багатому юнакові роздати все своє багатство, залишити будинок і слідувати за Ним. Не всім Спаситель пропонував такий радикальний план дій. Але, бачачи духовний устрій цієї молодої людини, Іісус порахував, що наступним для неї кроком має бути спалювання мостів з усім своїм минулим життям. Христос пропонує йому покинути світ своєї облаштованої праведності і йти в страшну невідомість. Що б його чекало в майбутньому, ми знаємо. Досить почитати життєпис апостолів і їх наступників. Страждання, позбавлення і, швидше за все, болісна смерть.
Юнак був багатий не тільки грошима, але і повнотою життя, її барвистою свободою і спокоєм чистої совісті – блаженний стан духовної самовтіхи. Вийти з цього духовно-матеріального заповідника і піти в пустелю життя, повну поневірянь, страждань і болю, він так зразу не міг. Тому і пішов від Христа з сумом.
Я не знаю, як склалася його подальша доля, чи став він згодом християнином, як це трапилося з іншими багатіями (Никодимом, Аримафеєм, Гамаліілом). Але я чомусь впевнений, що цей юнак не кричав у натовпі Понтію Пілату: «Розіпни, розіпни Його». Можливо, він і зробив те, що велів йому Господь, але не відразу. Любов, яку Спаситель проявив до цього юнака, дає нам таку надію.
«Важко багатому увійти в Царство Боже. Легше пройти верблюду через вушко голки»,– попереджає нас Господь. Одне з таких вушок і зараз знаходиться в Єрусалимі, але вже всередині самого міста. Так називалися вузькі і тісні отвори в міській стіні. Пройти через них не те що верблюду, але навіть людині великої комплекції неможливо. Такі «вушка» були способом нелегального проникнення в Єрусалим, минаючи головні ворота.
Людина багата собою, самодостатня, задоволена станом своєї душі, у Царство Боже ні пройти, ні пролізти не зможе. Не випадково «вбогість духу» займає перше місце в заповідях блаженств Нагірної проповіді. Зауваження про труднощі спасіння для багатіїв викликало подив і у самих апостолів. В іудейському розумінні існувала думка, що якщо ти багатий, то значить догодив Богу, за що і отримав матеріальний достаток. Якщо ті, хто угодний Богу, не зможуть врятуватися, то що говорити про неприкаяних жебраків, які і про Бога – нічого не чули.
Для того, щоб врятуватися потрібно йти за Христом. Іншої дороги немає.
Цих жебраків ми часто бачимо перед своїми очима. Розлючені душі, понівечені десятиліттями атеїстичного виховання, що доживають свої дні в стражданнях і навіть не думають про Бога, не кажучи вже про те, щоб каятися і молитися. Не зібравши ні грошей, ні віри, ні чеснот, всіма залишені і покинуті, вони, як розбиті життєвим морем кораблі, опускаються на дно могили, жодного разу в житті так і не перехрестившись. Чи є в цьому їх вина? Я не знаю. Зухвало припустити, що ні.
Таємниця людських доль – безодня велика і не нам її тлумачити. Тому Христос не відповідає прямо на поставлене апостолами питання «Хто ж може спастися?»
«Людям це неможливо, Богу ж все можливо», – такою була відповідь.
Спаситель дав своїм учням зовсім іншу відповідь на те ж питання, яке задав йому юнак. Йому Спаситель перерахував заповіді, а апостолів поставив перед таємницею незбагненності Промислу Божого. Але для нас очевидна відповідь, що стосується нас самих. Для того, щоб врятуватися потрібно йти за Христом. Іншої дороги немає.
Сьогодні світ живе в двополярній духовній реальності. На одному його полюсі Голгофа і Єрусалим, на іншому Лас-Вегас і порнографічний Діснейленд. І той і інший полюс обіцяє своїм послідовникам радість. Але природа цієї радості так само різна, як лід і полум'я. Радість Божої тиші і благодаті радикально відрізняється від тієї радості, яку дає диявол через володіння грошима і матеріальними можливостями. Темна енергія грошей сьогодні керує всім світом. Вона дає ентузіазм її користувачам, а почуття радості від можливості ними володіти збуджують в них ейфорію і ілюзію свободи.
До кінця існування світу гроші залишаться антиподом благодаті. Гроші – це дрова, які людина підкидає в топку серця для підтримки горіння пристрастей. Правда, ще дуже далекий від Христа Луцій Сенека правильно зауважив: «Гроші нікого не зробили багатими. Навпаки, вони кожного роблять ще жадібнішими до грошей».
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.