Що означають рішення Синоду Елладської Церкви про ПЦУ

Архієпископ Ієронім знаходиться зараз у не простому положенні. Фото: СПЖ

Триденне засідання Священного Синоду ЕПЦ 26-28 серпня 2019 р. анонсувалося багатьма ЗМІ як таке, на якому повинно було статися довгоочікуване визнання ПЦУ першої (після Константинополя) Помісної Православної Церкви. Грецьке агентство «Ромфея», яке очевидно симпатизує Фанару, в новині від 26.08.2019 г. повідомило про це стверджено: «Примітно, що Елладська Церква є першою православною церквою, яка визнає автокефалію Церкви України, надану Вселенським Патріархатом кілька місяців тому».

Згадаймо про те, що липні 2019 р патріарх Варфоломій в інтерв'ю ТСН говорив про те, що першою з Помісних Церков ПЦУ визнає Елладська: «Ми молимося і сподіваємося, що всі Помісні Православні Церкви рано чи пізно визнають незалежність Православної Церкви України, але першою Церквою, яка визнає помісну церкву України буде братська сестра-церква – Елладська Православна Церква».

Після того, як Священний Синод ЕПЦ завершив роботу деякі українські ЗМІ вже поспішили повідомити про те, що він прийняв рішення про канонічність ПЦУ.

Це, звичайно ж, не так.

Деякі ЗМІ були більш обережнішими. Але і вони повідомили, що нинішні рішення Синоду ЕПЦ – це крок в напрямку визнання українських розкольників.

Це теж не відповідає дійсності. Що ж насправді вирішив Священний Синод ЕПЦ? Про це повідомляється в прес-релізі Синоду від 28.08.2019 р.

«Українському питанню» в прес-релізі присвячений невеликий передостанній абзац: «Після доповідей Синодальних комітетів з догматичних і правових питань та міжправославних і міжхристиянських відносин з українського питання, ПСС (Постійний Священний Синод ЕПЦ – Ред.) визнає канонічне право Вселенського Патріарха на надання Автокефалії, а також привілей Предстоятеля Елладської Церкви для подальшого вирішення питання про визнання Церкви України».

Після читання цього тексту виникає три питання:

1. Що означає «привілей предстоятеля ЕПЦ для подальшого вирішення питання про визнання Церкви України»?
2. Що мається на увазі під «канонічним правом Вселенського патріарха на надання автокефалії»?
3. Що саме міститься в доповідях Синодальних комітетів з догматичних і правових питань?

Перше. Про привілеї Предстоятеля ЕПЦ

Українські ЗМІ інтерпретували ситуацію таким чином, що нібито Синод ЕПЦ доручив Предстоятелю Блаженнішому Ієронімові зайнятися подальшими кроками щодо визнання ПЦУ. Наприклад, видання «Новое время» повідомило, що Синод вирішив «надати повноваження предстоятеля Елладської церкви (архієпископу Ієронімові) надалі займатися питанням визнання Церкви України».

Однак насправді члени грецького Синоду спробували перекласти відповідальність за вирішення цього питання особисто на свого Предстоятеля. Агентство «Ромфея» наводить слова одного з учасників засідання Синоду ЕПЦ: «Ми спільно визнали привілей архієпископа зайнятися цим питанням самостійно».

Однак Блаженніший Ієронім з цим не погодився і заявив: «Я не можу взяти на себе таку відповідальність, я візьму її на себе разом з єпископатом».

При цьому «Ромфея» звертає увагу, що «українське питання» не включено до порядку денного Архієрейського Собору ЕПЦ, який повинен пройти в жовтні. Але ж Синод ЕПЦ на засіданні 28.08.2019 р. міг офіційно змінити цей порядок і внести туди питання визнання ПЦУ. Але, як бачимо, Синод Елладської Церкви цього робити не став, а всього лише надав своєму Предстоятелю самостійно зайнятися цим питанням. Як повідомляє «Ромфея» з посиланням на свої джерела, в жовтні Блаженніший Ієронім запропонує Архієрейському Собору розглянути «українське питання», так би мовити, поза порядком. В нашій бюрократичній традиції це називається: «різне». Втім, він може як запропонувати, так і не запропонувати.

Таким чином греки розіграли нехитру комбінацію для зовнішніх сил. Замість того, щоб прийняти рішення про зміну порядку денного жовтневого Архієрейського Собору і включити туди «українське питання», вони надали право вирішувати Предстоятелю, а Предстоятель відмовився від цього права на користь Архієрейського Собору. Але знову ж таки, без включення до порядку денного.

Друге. Про канонічне право вселенського патріарха на надання автокефалії

Визнання «канонічного права Вселенського патріарха на надання автокефалії» можна розуміти двояко: або як визнання цього права взагалі, або в конкретному випадку з ПЦУ. Тут греки виявляють дипломатію і пропонують кожному трактувати ці слова на свій смак. Право Константинополя надавати автокефалію не заперечується взагалі ніким, якщо мова йде про його власні церковні структури.

В історії Православної Церкви автокефалію надавали дві Помісні Церкви: Константинопольська і Руська. Фанаріоти свого часу дарували автокефалію Руській, Болгарській, Румунській та іншим Помісним Церквам. Руська Церква дарувала автокефалію Польській, Чехословацькій і Американській Церквам.

Однак тут не все так ясно, як у випадку з Константинопольською Церквою. Фанаріоти ревниво оберігають своє «ексклюзивне» право на обдарування автокефалій і не дуже вітають такі дії з боку інших Церков, зокрема – Руської.

Польська Церква отримала два Томоси про автокефалію: від Константинополя в 1924 р. і від РПЦ в 1948 р. Чехословацька теж два: від РПЦ в 1951 р. і від Фанара в 1998 р. Який з цих Актів був дійсним даруванням автокефалії каноністи різних Церков вирішують на свій розсуд. Автокефалія же Православної Церкви в Америці, яка була дарована РПЦ в 1970 р. визнається тільки РПЦ, а також Грузинською, Болгарською, Польською, і Чехословацькою Православними Церквами. Решта Помісних Церкви продовжують вважати Американську Церква частиною Руської та знаходяться з нею в євхаристійному спілкуванні.

Що ж стосується випадку з «наданням» автокефалії ПЦУ, то греки ніяк не могли визнати тут право надання автокефалії за Фанаром. Чому? Дивись пункт третій.

Третє. Про що ж написано в доповідях Синодальних комітетів ЕПЦ?

Про те, що міститься в доповідях Синодальних комітетів з догматичних і правових питань повідомило агентство «РИА Новости» з посиланням на власні джерела: «Обидві комісії мають заперечення, серйозні заперечення з питання, чи треба визнавати. І кожна пояснила причини» – сказав співрозмовник агентства. Тобто Синодальні комітети не тільки висловили своє негативне ставлення до ідеї визнання ПЦУ, а й привели вагомі аргументи для обґрунтування своєї думки. Подробиці нам не відомі, але з великою часткою ймовірності можна припустити, що перешкоджає визнанню ПЦУ наступне:

• відсутність покаяння при «возз'єднанні» з Церквою;
• відсутність канонічних хіротоній у більшості «єпископату» ПЦУ;
• категоричну незгоду Української Православної Церкви, яка визнається єдиною канонічною Церквою в Україні і є вдвічі більшою за кількістю парафій, ніж ПЦУ, брати участь в Фанарському проекті української автокефалії.

Цей список перешкод на шляху визнання ПЦУ, безумовно, не повний, але це те, що вже було озвучено в офіційних рішеннях з «українського питання» іншими Помісними Церквами.

Більш того, джерело «РІА Новини» повідомило, що в доповідях Синодальних комісій міститься критика керівництва Константинопольського патріархату і визнання того факту, що Фанар своїми незаконними рішеннями по Україні сам себе загнав у глухий кут: «...патріархія Константинополя, якщо вона хоче врятувати свій авторитет, свою гідність, повинна скликати всеправославний Синод з єдиного питання – Україна». А щодо настрою грецьких ієрархів джерело «РІА Новини» визнає: «Я думаю, однак, що знайдеться дуже мало грецьких митрополитів, які визнають таке розкольницьке хворе положення».

Ромфея передає наступні слова одного з ієрархів Елладської Церкви, які брали участь в роботі Синоду: «В інших випадках не було потрібно від усієї ієрархії визнання автокефалії так само, як це було з іншими автокефаліями на Балканах. Тут же ми маємо особливий випадок з нерукоположеними розкольниками, які були ще й відлученими».

Таким чином, немає ніяких підстав стверджувати, що Елладські архієреї одностайні в бажанні визнати ПЦУ, як це подається на багатьох українських «патріотичних» ресурсах.

А тому запитаємо: чи може жовтневий Архієрейський Собор ЕПЦ визнати ПЦУ при негативному висновку, що оприлюднили на засіданні Священного Синоду ЕПЦ Синодальні комісії під керівництвом авторитетних архієреїв і при відсутності єдності з цього питання серед більшості ієрархів?

Відповідь видається не такою очевидною. Той же співрозмовник, з яким спілкувалися кореспонденти «РІА Новини» визнав, що на Елладську Церква чиниться «дуже великий тиск» і при цьому висловив упевненість, що «архієпископ Ієронім є дипломатом, і я впевнений, що він знайде шляхи, як уникнути цього».

Хто саме здійснює це тиск не є секретом. Представники Держдепартаменту США, які відкрито і наполегливо лобіюють проект ПЦУ, регулярно проводять зустрічі з предстоятелями Помісних Церков з метою домогтися від них визнання нової структури. Поки безуспішно. Але в їх руках дуже вагомі аргументи для впливу на непокірних.

Примітним є той факт, що нинішнім послом США в Греції є Джеффрі Пайетт, який до 2016 року був послом в Україні і якого багато хто називає одним із співорганізаторів Майдану і наступних подій. Зараз Пайетт активно робить все можливе, щоб змусити грецьких ієрархів визнати ПЦУ. Наприклад, ще в 2018 році він зустрічався з настоятелем Афонського монастиря Ватопед архімандритом Єфремом, який хоч і підпорядковується Константинопольському патріархату, в той же час має величезний авторитет в грецькому православ'ї.

Як відомо, архімандрит Єфрем приїхав до Києва на «інтронізацію» Епіфанія, але зробив це настільки вимушено, що вважав за краще лягти в лікарню, але тільки не брати участь в цьому беззаконні.

Невідомо, який результат матиме нинішній «дуже великий тиск» на ієрархів Елладської Церкви і що вони вирішать з «українського питання» в жовтні на засіданні Архієрейського Собору. Однак нинішнє засідання Священного Синоду ЕПЦ зробило все більш очевидним те, що позицію прихильників визнання ПЦУ не можна обгрунтувати жодними догматичними, канонічними або іншими суто церковними аргументами.

Проект ПЦУ – це проект політичний і визнання його з боку кого б то не було можна спробувати досягти тільки політичними методами. Для будь-якої віруючої людини це повинно стати показником того, що ПЦУ не має до Церкви Христової ніякого відношення. Все більш очевидним стає вибір: або зберегти вірність Христу і його заповідям, або виконати волю Держдепартаменту США.

«Ніхто не може служити двом панам, або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6, 24).

А грецьким ієрархам, як і ієрархам всіх інших Помісних Церков, можна побажати тільки стійкості у відстоюванні Христової Істини перед сильними світу цього. Сподіваємося, що так воно і буде.

Читайте також