Потопельники світового океану

Фото: philenews.com

Апостол Павло розповідає про характеристики духовних будматеріалів: золото, срібло, дорогоцінні камені, дерево або ж солому (1 Кор. 3:9-17). А в Євангельському читанні йдеться про те, як апостол Петро став тонути, йдучи до Христа по водах Генесаретського озера, злякавшись шторму (Мф. 14:22-34). Тонув він тому, що в той момент його душі ще не вистачало тих «правильних» будматеріалів, які давали б їй можливість утриматися на поверхні бурхливого озера. Пробоїни страху тягнули його на дно.

Ми ж з вами вже давно стали потопельниками, навіть не помітивши цього. Координати життя людини в задумі Божому – це коли її ноги (тіло) перебувають на землі, а голова (розум) – на небі. Ми ж занурилися у води землі настільки глибоко, що навіть не розрізняємо облич один одного. У своїй уяві ми домальовуємо риси інших людей, і то, як правило, темними фарбами. Так, домислюючи, додумуючи, переживаючи і сумуючи, ми тягнемо своє глибоководне існування, поки не випадемо в осад на цьому самому дні.

У своїй уяві ми силимося уявити собі, як виглядає схід сонця, світло зірок, політ птахів, місячна доріжка на тихій водної гладі, але продовжуємо вести життя потопельників, блідих від гріхів.

Так, звичайно, ми часто говоримо і думаємо про Бога, читаємо іноді щось духовне, ходимо в храм, але продовжуємо жити на мулистому дні глибоководних западин. Звичайно, у своїй уяві ми якось силимося уявити собі, як виглядає схід сонця, світло зірок, політ птахів, місячна доріжка на тихій водної гладі, але продовжуємо вести життя потопельників, блідих від гріхів. А ще ми сподіваємося, що коли-небудь, потім, коли ми помремо, якась невідома сила винесе нас на поверхню води, і хоча б тоді на наше обличчя зможе впасти світло сонячних променів. Але свинцеві, обважнілі від каламутних вод душі, йдуть в похмурі глибини, так і не побачивши ні світла сонця, ні краси веселки.

Для того, щоб піднятися на поверхню цього житейського моря, необхідно скинути з душі баласт свинцевої тяжкості, яка утримує нас на дні. І річ не тільки в тому, що потрібно покаятися, переосмислити життєві цінності і пріоритети, почати ловити хоча б проблиски світла над своєю головою. Це само собою.

Найскладніше в духовному житті – це відформатувати свою хибну свідомість і з'єднати розум із серцем, вирвавши його з зовнішнього світу.

Але що нам по-справжньому не дає можливості піднятися на поверхню, так це тягар наших думок. Наші думки імпульсивні, сплутані, безладні, наповнені пристрастями і помилковими оціночними судженнями. Як потужними магнітами, своїми помислами ми притягуємося до дна океану, розглядаючи повзаючих там восьминогих політиків, що міняють забарвлення залежно від грунту, слухаючи новини морських їжаків, з головою поринаючи в подієвий ряд життя океанського дна і бажаючи завжди бути в курсі всіх подій.

В особистому житті у нас справи йдуть ще гірше. Страхи, переживання за майбутнє, боязнь того, чого ще немає, а можливо ніколи і не буде. Навіть коли ми і намагаємося переключити своє пустодумство на якісь світлі тони, то все-одно зустрічаємося з порожнечею оманливого фосфорного світла, думаючи, що це і є те саме сонячне світло, якого нам так не вистачає.

Доти, поки наш розум перебуває зовні, ми не можемо сподіватися на те, що знайдемо Бога, який чекає нас всередині.

Найскладніше в духовному житті – це відформатувати свою хибну свідомість і з'єднати розум із серцем, вирвавши його з зовнішнього світу. До тих пір, поки наш розум перебуває зовні, ми не можемо сподіватися на те, що знайдемо Бога, який чекає нас всередині. Наскільки ми помремо для світу, настільки і оживемо для Бога. Це давній закон. Спасіння – це стан всецілої зануреності розуму в серце, а серця – в Бога. Мало каятися, визнавати свої помилки, читати Євангеліє і причащатися.

Треба потихеньку, щодня, думка за думкою вмирати для гріховного життя цього світу, витончувати свою присутність у ньому, робитися прозорим для будь-яких його грайливих фарб. Пропускати світло цього світу крізь себе так, щоб він не знайшов у нас поверхні, на якій зміг би відбитися. Поки вітер життя світу грає на струнах наших думок ту чи іншу мелодію, доти ми не зможемо розчути спів ангелів у душі. Щоб почути Бога, необхідна глибока тиша в серці.

Поки людина вичавлює зі світу гроші і насолоди, світ вичавлює з нього кров і життя.

Нам потрібно зрозуміти просту річ – поки людина вичавлює зі світу гроші і насолоди, світ вичавлює з нього кров і життя. Неможливо зробити так, щоб свічка горіла з двох сторін. Якщо тілесний вогонь горить внизу, то серце мертве і порожнє, а розум божевільний. Той, хто заспокоїв своє серце, позбувся нав'язливих думок, які вкорочують життя.

«Мрія людей зупинити прекрасну мить завершується лише в чистоті й красі Божественного Духу, в Якому мить стає вічністю, не має ніякої протяжності, бо їй нікуди прямувати. Свобода духу прагне до того, щоб кожна дія людини мала певну моральну мету, а кожне слово – глибокий спасительний зміст. Необхідно зробити так, щоб у духовному житті дії перебували у згоді з серцем, а розум – з духовним міркуванням, а саме серце виключило б усякі імпульси і емоційні зриви» (Старець Симеон Афонський).

Поки ми живемо виключно в обрядовій парадигмі православ'я, ми ще далекі від спасіння. Обряд, традиція – це чаша, але головне не вона сама, а те, що вона в собі містить. Нектар благодаті – ось що має бути сенсом і метою всіх наших духовних здобутків і молитовних практик. Багатомовні дари благодаті і є те золото і коштовності, з яких апостол Павло закликає будувати храм нашої душі.

І дай Бог, щоб під час перевірки вогнем, вона не виявилася зробленою з соломи.

Читайте також