Фанар, Ватикан або Держдеп: хто стоїть за Томосом ПЦУ

Цілі патріарха Варфоломія, папи римського Франциска і президента США Дональда Трампа по Україні сходяться. Фото: СПЖ

З самого початку існування проекту «Помісна» було очевидно, що «автокефалія української Церкви» – спільне дітище кількох політичних і церковних структур, серед яких значне місце слід відвести Державному департаменту Сполучених Штатів Америки.

Союз Константинопольської Церкви і Держдепу, який його учасники не вважають за потрібне приховувати, має загальну конкретну мету – послабити Руську Православну Церкву. Кожен з учасників цього союзу сподівається отримати свої дивіденди. І якщо Фанар за допомогою Томосу ПЦУ сподівається затвердити в світовому Православ'ї свою позицію «першого без рівних», то для Держдепу Томос – всього лише засіб досягнення певних цілей по твердженню світової гегемонії США.

Гучна заява? Ні в якому разі. Пропонуємо вам невеликий аналіз дій цієї структури американської держави.

Релігійні важелі политики Держдепу

17 липня в Вашингтоні відкрилася виставка, присвячена 35-річчю офіційного встановлення дипломатичних відносин між США і Ватиканом. На заході, який зібрав колишніх і нинішніх послів обох країн, міністр закордонних справ Ватикану Архієпископ Пол Галлахер заявив, що відносини між США і Святим Престолом – «міцні і сильні». У свою чергу колишній посол США у Ватикані Джим Ніколсон сказав, що найкращим доказом ефективності співпраці між державами можна назвати розвал Радянського Союзу.

Ці та подібні заяви чітко і недвозначно свідчать – Америка завжди використовувала релігійний фактор для досягнення своїх цілей в світовій политиці. І мова не тільки про співпрацю з Римо-католицькою церквою, але і з православними ієрархами, в першу чергу Константинопольського патріархату.

Півстоліття тому, під час одного з перших інтерв'ю журналу Evening Independent, новообраний Константинопольський патріарх Афінагор сказав: «Я завжди буду просувати Америку і американські інтереси, жити американськими ідеалами і проповідувати їх».

Тісну співпрацю з Держдепом не приховують і сучасні представники Константинопольського патріархату. Ось, наприклад, що говорить протоієрей Олександр Карлуцос, виконавчий радник фонду «Faith: An Endowment for Orthodoxy and Hellenism» (мета фонду – фінансування інститутів Грецької Православної Архиєпископії США): «Наші політичні зв'язки з Овальним кабінетом почалися, коли тодішній архієпископ Афінагор був покликаний в листопаді 1948 року очолити Священний Престол Святого Андрія в якості елемента доктрини Трумена і плану Маршалла, щоб не дати Першому престолу Православ'я потрапити в комуністичні руки сталінського СРСР».

У дипломатії не прийнято робити відверті заяви, хіба що постфактум. Тому про спільні дії Держдепу і Фанара з просування їх спільних інтересів можна зробити висновок на підставі загальнодоступних фактів. А їх, м'яко кажучи, чимало.

Відношення Держдепа і структури Фанара в США

Коли 11 травня 2019 року новим архієпископом всіх грецьких парафій в США обрали митрополита Прусського Елпідофора (Ламбриніадіса), багато церковних діячів і аналітики зробили висновок, що це обрання не випадкове.

Глава Відділу зовнішніх церковних зв'язків Руської Православної Церкви митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв) в своєму Twitter прокоментував призначення Елпідофора так: «Митрополит Елпідофор, головний ідеолог легалізації українського розколу і головний ненависник Руської Церкви в Константинопольському Патріархаті, став главою Американської Архиєпископії. А це прямий шлях до патріаршества. Відновлення єдності схоже відкладається надовго».

«Я завжди буду просувати Америку і американські інтереси, жити американськими ідеалами і проповідувати їх. Я ніколи не забуду цю велику країну».

Константинопольський патріарх Афінагор

Слова владики Іларіона викликали незадоволену реакцію деяких світських оглядачів, які поставили здивоване запитання, мовляв, з якого дива кафедру США можна називати прямим шляхом до патріаршества? Адже, наприклад, той же патріарх Варфоломій ніколи архієпископом Америки не був, але патріархом став.

Однак, з огляду на неймовірну боротьбу за визнання Помісними Церквами українського Томосу, призначення Елпідофора вписується в контекст майбутнього патріаршества якнайкраще.

Елпідофор, який отримав також звання «екзарха Атлантичного і Тихого океанів» є одним з ідеологів української автокефалії і найбільш активним проповідником безмежної влади Константинопольського патріарха. Можна припустити, що саме він стане людиною, через яку Держдеп допомагатиме Фанару здійснювати тиск на представників Помісних Православних Церков в питанні визнання ПЦУ. І це припущення аж ніяк не голослівне.

14 червня спікера ПЦУ Євстратія Зорю і ще одного «ієрарха» цієї структури Климента Куща помітили в компанії Елпідофора на заході Держдепу США, організованому з метою захисту релігійної свободи в світі.

У той же день митрополит Елпідофор зустрівся з президентом США Дональдом Трампом, а вже наступного дня Сенат США прийняв резолюцію, в якій привітав створення Православної Церкви України і назвав її «важливою віхою в побудові Україною власного майбутнього, вільного від російського впливу».

Зустріч Елпідофора з Трампом проходила в присутності віце-президента Майкла Пенса, міністра охорони здоров'я і соціальних служб США Алекса Азара і найближчого помічника Елпідофора, протоієрея Олександра Карлуцоса, якого називають «міністром фінансів» Константинопольського патріархату і «сірим кардиналом» Американської архієпископії. Це дозволило деяким православним аналітикам зробити висновок, що Елпідофор в Білому домі проходив тест на придатність.

Трохи пізніше стало відомо, що митрополит Елпідофор зустрівся з міністром торгівлі США Вілбером Россом. На зустрічі, знову ж таки, був присутній отець Олександр Карлуцос. Враховуючи що його фонд фінансує архієпископію і відраховує гроші в скарбницю Константинопольського патріархату, міністр і архієпископ обговорювали питання фінансового характеру.

Згадаймо, що метою створення ПЦУ, за словами сенаторів США, було «уникнення російського впливу». Однак схоже, уникаючи «російського впливу», Фанар анітрохи не боїться впливу американського. Більш того – дякує за нього.

26 червня 2019 року, під час зустрічі з послом США з особливих доручень у питаннях міжнародної релігійної свободи Семом Браунбеком, митрополит Елпідофор сказав: «Ми особливо задоволені тим, що наш уряд у Вашингтоні підтримує нашого духовного отця Вселенського патріарха Варфоломія і наш духовний центр».

На думку Елпідофора, «Вселенський патріарх Варфоломій є духовним отцем не тільки грецької громади Константинополя, але і всіх віруючих нашого архієпископства тут, в Америці».

Сенат США назвав ПЦУ «важливою віхою в побудові Україною власного майбутнього, вільного від російського впливу».

Грецька діаспора США і Канади нараховує близько 2 млн чоловік. Православні християни США, переважна більшість яких ідентифікують себе з Константинопольським патріархатом, знаходяться на 6-му місці в списку найбагатших релігійних спільнот Америки.

Саме це дозволяє письменникові і публіцисту Аркадію Малеру стверджувати, що «фанаріотське лобі у Вашингтоні досі забезпечувало особливе заступництво Фанара з боку американських політиків. <...> Тісна співпраця Фанара і Вашингтона не в останню чергу зумовлена загальним протистоянням геополітичному відродженню Росії і посиленню Руської Православної Церкви на міжнародному рівні, а вже у всій афері з "українською автокефалією" участь офіційних американських осіб була безпрецедентно відвертою».

Елпідофор: шлях до патріаршества?

Довгий час Елпідіфор, який був ігуменом монастиря на острові Халки, нічим особливим не вирізнявся. Богословську академію, яку турецька влада закрила в 1971 році, а молодий архімандрит мав відродити, не відкрили досі. Подальше призначення на пост митрополита Прусського людини, яка відверто провалила роботу на терені відновлення знаменитої богословської академії, виглядає більш ніж дивно. Однак дивина зникає, як тільки ми звернемо увагу на інші аспекти діяльності архімандрита, а потім і митрополита Елпідофора.

Саме через митрополита Елпідофора Фанар багато років здійснював свої контакти з українськими розкольниками.

Ще в далекому 2008 році, коли вперше з усією серйозністю підняли питання про автокефалію УПЦ КП, митрополита раптом нагородили найвищою нагородою Української держави – орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

А 4 квітня 2019 року, після того, як Томос підписали, саме Елпідофору Президент України Петро Порошенко вручив той же орден, але вже IV ступеня.

Крім успіхів на ниві дарування неканонічного «документа» про автокефалію, митрополит Елпідофор відзначився як один з головних ідеологів невідомого досі вчення про абсолютну і непорушну першість Константинопольського патріарха в сім'ї Помісних Православних Церков.

У відповіді на «Позицію по проблемі першості у Вселенській Церкві», ухвалену 25 грудня 2013 Священним Синодом Руської Православної Церкви, Елпідофор написав:

«Тривалий період в історії Церкви пріоритетним ієрархом Вселенської Церкви був єпископ Рима. Коли євхаристійне спілкування з Римом було перервано, канонічним первоієрархом Православної Церкви став архієпископ Константинополя. У випадку архієпископа Константинополя ми виявляємо унікальне поєднання всіх трьох рівнів першості, а саме: на місцевому рівні (архієпископ Нового Риму – Константинополя), на регіональному (патріарх) і вселенському (Вселенський патріарх). Ця потрійна першість переходить в особливі привілеї, такі, як права на апеляцію і право надавати або віднімати автокефалію».

Митрополит Елпідофор відзначився як головний ідеолог невідомого досі вчення про абсолютну і непорушну першість Константинопольського патріарха в сім'ї Помісних Православних Церков.

В іншому місці тієї ж відповіді, що має назву, до речі, «Перший без рівних», митрополит Елпідофор написав:

«Першість архієпископа Константинополя не має нічого спільного з диптихами, які всього лише виражають ієрархічний порядок. Якщо ми будемо говорити про джерело першості, то таким джерелом є сама особистість архієпископа Константинополя, який як єпископ є першим "серед рівних", але як архієпископ Константинополя і, відповідно, Вселенський Патріарх є перший без рівних (primus sine paribus)».

Тобто сама особистість архієпископа Константинополя є джерелом першості. Напевно, зайве говорити, що таке твердження є нічим іншим, як «православною» версією єретичного вчення Римської церкви про примат (першість) папи.

Фанар і Ватикан

Під час недавнього візиту делегації Константинопольського патріархату до Риму на святкування дня пам'яті апостолів Петра і Павла, і фанаріоти, і католики неодноразово заявляли про велике бажання скоріше подолати розкол і з'єднатися в єдиному пориві євхаристійного сопричастя.

Зустрічаючи делегацію Фанара у Ватикані, Папа Римський Франциск заявив: «Як єпископ Рима, я хотів би ще раз підкреслити, що для нас, католиків, мета діалогу полягає в повній єдності у дозволених відмінностях, а не уніфікує вирівнювання, ні тим більше поглинання».

У відповідь архієпископ Тельмісській Іов (Геча), якого на Фанарі вважають головним спеціалістом по Україні, прочитав папі послання патріарха Варфоломія. У цьому тексті, зокрема, сказано: «Відновлення євхаристійного спілкування між нашими Церквами залишається нашою щирою надією, головним об'єктом наших молитов і метою діалогу істини, встановленого між нашими Церквами».

Папа в знак особливого благовоління до патріарха Варфоломія подарував делегації Фанара частину мощей святого апостола Петра. Архієпископ Іов висловив думку, що цей подарунок – «міцний знак єдності Церков – Рима і Константинополя».

До чого тут митрополит Елпідофор і Україна?

Тиск Томосом

Томос про автокефалію дали вже вісім місяців тому, але до цих пір жодна Помісна Православна Церква не визнала ПЦУ. Більш того, представники більшості Церков, в тому числі і з вищого керівництва, дали зрозуміти, що не збираються легалізувати українських розкольників в доступному для огляду майбутньому.

На цьому тлі проект «Томос для України» виглядає відвертим провалом для всіх, хто брав у ньому участь. Петро Порошенко програв вибори, «патріарх» Філарет повернувся до дотомосного стану, патріарх Варфоломій серйозно втратив свій авторитет, а у Епіфанія Думенка проблем більше, ніж способів їх вирішення.

Зате майже всі Православні Церкви висловили свою підтримку Предстоятелю УПЦ Митрополиту Онуфрію.

У цій ситуації, схоже, Фанар і Держдеп вирішили включити всі можливі важелі впливу, щоб вирішити проблему якомога швидше. З одного боку, використовують політичні важелі впливу на керівництво країн з переважаючим православним населенням, з іншого – церковні важелі впливу на ієрархів, які не хочуть визнавати ПЦУ. І тут мова в першу чергу про Елладську, Кіпрську, Румунську та Болгарську Церкви.

10 червня патріарх Варфоломій организував несподівану зустріч архієпископа Афінського Ієроніма з Епіфанієм, де передбачалося спільне служіння на літургії. Але Предстоятель Елладської Церкви відмовився залишатися на богослужінні і вилетів в Афіни.

Однак ні Фанар, ні самі розкольники не відмовилися від спроб домогтися визнання саме від Елладської Церкви.

8 липня 2019 року в інтерв'ю «Укрінформу» Євстратій Зоря підкреслив, що ПЦУ особливо «потрібно визнання від Грецької або Кіпрської Церкви». Журналіст поправив його: «Від усіх бажано». На що той відповів: «Від усіх. Але ці дві – виключно впливові в родині еллінських Церков».

І ось уже 15 липня патріарх Варфоломій в інтерв'ю ТСН заявив, що що першою Церквою, яка визнає ПЦУ, стане саме Церква Еллади.

Щоб вирішити проблему визнання ПЦУ, Фанар і Держдеп використовують політичні важелі впливу на керівництво країн з переважаючим православним населенням і церковні важелі впливу на ієрархів, які не хочуть визнавати розкольників.

Певні кроки роблять і США. 10 липня 2019 року Дональд Трамп, вітаючи нового прем'єра Греції Міцотакіса, сказав: «Греція – один з наших найближчих союзників». В яких саме областях проявляється це союзництво? Стабільність в регіоні і двостороння торгівля. Іншими словами, грецькому уряду дали чітко зрозуміти, що економічні та соціальні фактори безпосередньо залежать від правильного розуміння сигналів, які посилає Білий Дім.

Надає США демонстративну підтримку і Кіпру. Поки надає.

9 липня Держдепартамент закликав турецьку владу припинити операції геологорозвідувального буріння біля берегів Кіпру. Прес-секретар Держдепу заявила, що «цей провокаційний крок викликає напруженість в регіоні. Ми закликаємо турецьку владу припинити ці операції і закликаємо всі сторони вести себе стримано і утримуватися від дій, які посилюють напруженість у регіоні».

Турция відмовилась – і вже через тиждень проти неї ввели санкції.

Цілком ймовірно, що такі знаки уваги відзначаються урядом США не просто так. Держдеп своїми діями неодноразово давав зрозуміти, що визнання ПЦУ входить в його пріоритети, а тому Америка буде пробувати через владу Кіпру тиснути на Церкву в питанні визнання нової структури в Україні.

Висновки напрошуються самі собою.

Ватикан – безумовний центр католицького світу. Фанар претендує на безумовну першість у православному світі. США своїми діями заявляє претензії на безумовну гегемонію в політичному світі. І всі ці структури знаходяться в близьких відносинах між собою і лобіюють інтереси цього негласного тріумвірату. Питання визнання ПЦУ очевидно знаходиться в сфері інтересів і Фанара, і Держдепу, і Ватикану, оскільки послаблює Українську і Руську Православні Церкви.

Тому турбота про Томос навряд чи є предметом безкорисливої турботи про Україну наших заокеанських, стамбульських або ватиканських «друзів», як любили заявляти в минулій українській владі. ПЦУ – це геополітичний проект, який враховує інтереси дуже багатьох. Але чи входять в це число українці – велике питання.

Читайте також