Томос допоміг? Чому Церкву женуть, а вона зміцнюється

Блаженніший Онуфрій: Ми йдемо за Христом

11 жовтня 2018 року Синод Фанару представив ряд скандальних рішень, які практично підірвали православний світ. Найбільшу увагу тоді привернули пункти про відновлення Константинополем в Україні давньої Київської Митрополії та скасування Фанаром всіх заборон, накладених на Філарета і Макарія.

ТСН: «Це формулювання звучить, як визнання канонічними і патріарха Філарета, і митрополита... Макарія».

І за цими скандальними рішеннями якось зовсім непоміченим залишився останній пункт документа, який свідчив:

«закликати всі залучені сторони уникати присвоєння церков, монастирів та іншого майна, а також будь-яких інших актів насильства і відплати, щоб мир і любов Христові перемогли».

Практично у всіх заявах патріарха Варфоломія та інших ієрархів Фанару по Україні впевнено говорилося про те, що Константинополь несе українському Православ'ю лише мир і єднання.

Данило Зелінський, екзарх в Україні, архієпископ Константинопольського патріархату:

«Ми приїхали сюди не для того, щоб розділити українське Православ'я, а навпаки – зробити ще більше кроків, щоб принести ще більше єднання для Української Православної Церкви».

Митрополит Гальський Еммануїл, глава «об'єднавчого Собору», читає вітальне слово патріарха Варфоломія «Собору»: «Наша мета і наш критерій, Константинопольської Церкви, здійснення того, що може об'єднати священних дітей».

Але тоді навіщо потрібен був такий дивний пункт? Адже які можуть бути «присвоєння церков і акти насильства» в Церкві, що стала єдиною і щасливою під патронатом Фанару?

Однак цей пункт існує, і вписаний він був не випадково. І його корисно згадувати тим, хто вважає, що в Константинополі просто не знали про реальний стан речей в Україні і щиро вважали, що видача Томосу розкольникам принесе всім православним України мир і благоденство. Знали. І він був написаний саме для того, щоб зняти з себе відповідальність. І цей пункт до болю нагадує відомий епізод в євангельській історії, коли Понтій Пілат символічно вмив свої руки.

Томос як сигнал до захоплень

Ворожість до вірян Української Православної Церкви з боку розкольників і «патріотично» налаштованих громадян існувала у нас давно. Але те, що коїться зараз по селах Західної і Центральної України, інакше, ніж цькуванням, бандитизмом і рейдерством назвати не можна.

Буквально щодня ЗМІ, центральна і місцева влада бадьоро рапортують про «добровільний перехід» в нову структуру того чи іншого приходу УПЦ.

Сценарій таких «переходів» зазвичай один і той же: церковна громада згідно з прийнятим Законом України 4128-д проводить свої збори і голосує за вірність Українській Православній Церкві. Однак паралельно активісти Київського патріархату, місцева влада і радикали проводять інші збори, які також називають зборами церковної громади. Їхні рішення протилежні – про перехід в ПЦУ. І хоча там голосують люди, які в храм не ходять і часто навіть не є православними, влада приймає саме їхню сторону і бадьоро рапортує про перехід, що відбувся.

Однак, що ж відбувається з вірянами, які абсолютно законно голосують за вірність УПЦ? І що відбувається з їхнім храмом?

Все просто – вірян виганяють. Хто не згоден – б'ють і викидають.

Двері храмів зрізають болгаркою.

Іноді пиляють бензопилою.

Іноді – просто ламають ломом.

І таких випадків так багато, що в рамках однієї програми все показати неможливо.

Як бачимо, втручання Фанару не тільки не принесло мир і єдність православним України, а навпаки – поставило країну на грань релігійної війни. Священики і єпископи, повідомляючи в соцмережах про чергове захоплення, часто супроводжують це хештегом – Варфоломій, дивись!

Однак виникає запитання – а куди ж переводять всі ці захоплені храми?

Здавалося б, дивне запитання – звичайно ж в ПЦУ.

Однак навіть при поверхневому аналізі цієї структури неминуче виникає безліч запитань. І головні з них: чому туди не приймають громади з УПЦ КП і УАПЦ, і чи існує ПЦУ взагалі?

Чому громади розкольників не переходять в ПЦУ

Структура кожної Помісної Церкви в цілому скрізь одна і та ж. Громада парафії входить в структуру місцевої єпархії і підпорядковується її правлячому архієрею. У свою чергу, всі єпархії Церкви підпорядковуються релігійному центру – митрополії або патріархії, якою управляє Предстоятель.

Київський патріархат і УАПЦ повністю скопіювали таку структуру.

Прийнято вважати, що ПЦУ виникла 15 грудня 2018 року на «об'єднавчому Соборі». Тоді, нагадаємо, Фанар, який ніколи не визнавав Київський патріархат і УАПЦ, наполіг, щоб ці структури були розпущені. І розкольники заявили, що дана вимога була виконана.

Епіфаній: «Було поставлене запитання і умова, що поки не буде підписаного рішення про розпуск Київського патріархату, представники Вселенського патріарха не починають роботу Помісного Собору».

Тобто, 15 грудня припинили своє існування і Київський патріархат, і автокефали. Що це означає? А означає, що структури обох розкольницьких церков повністю ліквідуються. Скасовуються їхні єпархії, а всі парафії, що їм належать, близько 6000, з цього моменту не підпорядковані нікому.

Наступним кроком вже в новій церкві, ПЦУ, повинно було стати створення нових єпархій, призначення єпархіальних архієреїв, а потім проведення в кожному приході колишніх УПЦ КП і УАПЦ зборів з метою увійти у нову структуру.

Екс-митрополит Олександр (Драбинко): «Як колишні УПЦ КП і УАПЦ вони ж теж повинні переходити у нову структуру. Ми чомусь це випускаємо з уваги. Вони ж не автоматично, вони ж не перереєструвалися. Вони теж мають свій статут і їм теж потрібно проводити такі ж збори, які проводяться (по переходу з УПЦ, – прим. ред.) на сьогоднішній день. Вони не автоматично злилися і включилися, ні»!

Протоієрей Олександр Бахов, голова Юридичного відділу УПЦ: «Всі релігійні громади Київського патріархату і УАПЦ, враховуючи те, що їхнє керівництво вирішило припинити діяльність і увійти до складу так званої Православної Церкви України, вони повинні прийняти відповідне рішення у відповідності зі своїми статутами, у протокольній формі, про те, що вони змінюють своє підпорядкування і переходять у так звану Православну Церкву України».

Рішення про створення єпархій повинні були прийняти на засіданні Синоду ПЦУ. І таке рішення було прийнято.

4 березня 2019 Синод ПЦУ створив Переяславсько-Вишневську єпархію. Одну. З коментарем «як виняток». І ця єпархія була створена для екс-митрополита Олександра (Драбинка) і призначена виключно для переходів з Української Православної Церкви. І все. Більше жодної єпархії в ПЦУ не створювали.

Екс-митрополит Олександр (Драбинко): «Я б сказав, що сьогодні Православна Церква України складається виключно з парафій Української Православної Церкви».

Парадоксальна ситуація – УПЦ КП та УАПЦ, які нібито розпущені, з реєстрації Мін'юсту не зняті і досі функціонують. Їхні єпархії не об'єднуються в одну структуру, дублюють одна одну і, змінивши назву на ПЦУ, всі так само існують окремо. Наприклад, у Тернополі є єпархія ПЦУ (яка УПЦ КП) і єпархія ПЦУ (яка УАПЦ), і у кожної – свій архієрей. Така ж ситуація на Волині, а у Вінниці – взагалі три єпархії і три архієреї.

Але головне – парафії УПЦ КП і УАПЦ не проводять своїх зібрань для переходу в ПЦУ, туди заганяють тільки громади канонічної Церкви.

Протоієрей Олександр Бахов, глава Юридичного відділу УПЦ: «Жодна парафія УАПЦ не перейшла до ПЦУ. Точно так само можна сказати і про Київський патріархат, релігійний центр якого зареєстрований, не ліквідований, у них є свої центри, єпархії по всіх регіонах. А також жоден прихід з УПЦ КП не перейшов до ПЦУ. Але чомусь всі намагаються насильницьким способом, за участю представників місцевої влади, правоохоронних органів "допомогти" перевести парафії Української Православної Церкви в так звану Православну Церкву України».

І за ті храми, які вдається відібрати в УПЦ, розкольники б'ються між собою.

Так, в селі Шклинь на Волині громаду Борисо-Глібського храму УПЦ 4 березня перевели в ту єпархію ПЦУ, яка УАПЦ. Однак незабаром прийшли інші рейдери, з тієї ПЦУ, яка Київський патріархат, і зі скандалом перевели храм до себе.

Чому віряни УПЦ моляться, а рейдери ПЦУ співають гімн

Отримавши Томос, розкольники внутрішньо ніяк не змінилися. І це можна легко простежити по тому, як поводяться активісти ПЦУ, які приходять захоплювати храми Української Православної Церкви. У кожному такому випадку впадає в очі контраст – віряни УПЦ співають молитви, активісти ПЦУ – співають гімн.

І навіть у тих випадках, коли патріотичним рейдерам вдалося захопити церковну будівлю, громада церкви нікуди не зникає. Насправді з сотень переходів у віртуальну ПЦУ, які озвучує влада, в реальності на кінець березня перейшло 43 громади.

Протоієрей Олександр Бахов, голова Юридичного відділу УПЦ: «У так зване релігійне угруповання "Православна Церква України" перейшло 43 громади УПЦ».

А що ж інші сотні громад?

Інші нікуди не переходять і ні з ким не об'єднуються. Вони служать Христу.

Блаженніший Онуфрій: «Христос був на землі, і то не було єдності. Одні йшли за Христом, інші йшли проти Христа. І так історія триває до наших днів. Одні йдуть за Христом, інші йдуть від Христа. А ми йдемо за Христом і хочемо бути із Христом».

Чому Церкву женуть, а вона зміцнюється?

Віряни УПЦ служать по хатах, гаражах, сараях, а то й просто перед своїми захопленими храмами. Вони вибирають такий шлях. І складається парадоксальна ситуація, коли, незважаючи на масову пропаганду ненависті до УПЦ, все більше людей публічно заявляє про свою належність до канонічної Церкви.

У свято Торжества Православ'я десятки тисяч людей вийшли на хресні ходи УПЦ по всій Україні. І священики відзначають, що хрестоходців стало значно більше, ніж у попередні роки. Особливо багатолюдним був хресний хід в Рівному – регіоні, де за сприяння влади відбуваються десятки захоплень, а проти священиків СБУ відкриває кримінальні справи. Самі люди на такі парадокси іронічно говорять: Томос допоміг.

І Томос дійсно допоміг, життя Церкви змінюється на очах – священики стали усвідомлювати, що в парафії цінний кожен ввірений їй парафіянин, віряни стали цінувати свій храм і розуміти, що це не просто місце, куди вони за звичкою приходили щонеділі, що це їхня родина, місце зустрічі з Богом, якого вони можуть втратити.

Коли вся державна машина та ЗМІ кинуті на пропаганду кишенькової політичної церкви і на знищення Церкви істинної, ефект виходить зворотній. Гоніння на Церкву завжди приводили до її зміцнення і звеличування. І слова святого князя Олександра Невського: «Бог не в силі, а в правді» і в наш час отримують своє чергове підтвердження.

Читайте також