Великий канон Андрія Критського. День другий: туга про втрачений рай
«Хвилі, Спасителю, гріхів моїх, як у Червоному морі, повернувшись, раптово покрили мене, як колись єгиптян і їхніх вершників»
Як би нам не хотілося зручніше влаштуватися в цьому світі, але все одно, рано чи пізно, ми зрозуміємо, що він лише перевалочний пункт на шляху до істинної Вітчизни. У Марини Цвєтаєвої є чудовий вірш «Поїзд життя», який починається такими словами:
Розкладатися не варто.
Дійсно, адже нікому в голову не прийде думка про необхідність облаштування життя на вокзалі. Вокзал – це завжди проміжна точка на шляху до певної мети. Навіть люди відкидають Бога своїм мужнім прийняттям «року» і неминучості смерті, демонструють власне протиставлення і деяку інородність цього світу.
Людина втратила свою первісну святість, адже саме святість була тією точкою відліку, точкою з координатами 0,0, з якої починалося сходження людини до Бога. Гріх скинув людину в зону «від'ємних чисел» і тепер ми прагнемо хоча б вийти в нуль. «Пошив шкіряні ризи гріх і мені, знявши з мене перший Богом витканий одяг», – пише свт. Андрій Критський.
В таких словах канону як «Зазнав я пристрастей муку… Прикрасив я плоті ідол… Про одну зовнішню благоліпність подбав я старанно, у нехтуванні залишивши внутрішню богообразну скинію… Приховав я першого образу красу, Спасителю, пристрастями моїми», ми фактично бачимо зло, яке виходить з власного серця і прагне захопити нас з головою, як вода змикається над потопельником: «Хвилі, Спасителю, гріхів моїх, як у Червоному морі, повернувшись, раптово покрили мене, як колись єгиптян та їхніх вершників», – читаємо ми в 6 пісні канону.
У перші дні Великого посту дуже важливо згадати, що багато в чому покаяння починається з усвідомлення того, який мерзенний бруд я обрав замість небесної мудрості і чистоти.
Лише розуміння того, що наша справжня Батьківщина знаходиться не тут, що її досягнення пов'язане з покаянням і зверненням до Того, Хто заради нас пішов на хресні муки, дозволяє нам не просто триматися на плаву, але і дає надію на остаточне спасіння: «"Змилуйся", – як митар взиваю до Тебе, – "Змилуйся надо мною, Спасителю, бо ніхто з дітей Адама, як я, не согрішив перед Тобою!"».
У перші дні Великого посту дуже важливо згадати, що багато в чому покаяння починається з усвідомлення того, який мерзенний бруд я обрав замість небесної мудрості і чистоти. Свт. Андрій Критський для цього знаходить прекрасні аналогії в старозавітній історії Ізраїлю: «Безумний твій вибір, душе, як у Ізраїлю в давнину: бо замість божественної манни ти обрала нерозважливо сластолюбне пристрастями пересичення. Колодязі обрала ти, душе, хананейських помислів замість каменю з жилою води, з якого неначе премудрості чаша проливає струмені богослов'я. Свинячому м'ясу, і котлам, і єгипетській їжі віддала ти перевагу замість Небесної їжі, душе моя, як колись безрозсудний народ в пустелі».
Тлумачачи відомі слова Христа, святитель Лука Кримський писав: «Христос сказав, що Царство Боже всередині нас. Воно не прийде примітним чином, а тихо і непомітно прийде в людські серця, і воно вже в серцях праведників, в серцях святих Божих. Царство Боже почнеться для них ще за життя їх. Жити в Царстві Божому – це означає жити там, де царює Бог».
Дуже важливо пам'ятати, що всередині кожного з нас закладена частинка раю і саме вона може стати тим невеликим вогником, який не здатна здолати ніяка темрява. Тільки в порівнянні зі святістю цього вогника можна пізнати тяжкість власних злодіянь і це буде початком сходження до Бога, адже «А коли б несправедливий відвернувся від своєї несправедливости, яку він чинив, і чинив би право та справедливість, він душу свою при житті збереже. І коли б він побачив, і відвернувся від усіх своїх гріхів, які він чинив, то конче буде він жити, не помре!» (Єз. 18, 27-28).
Нехай ми і сотню років проживемо, але порівняно з майбутньою вічністю – це лише мить, тінь реальності, тоді як справжня реальність чекає нас ще попереду. Царство Небесне зароджується в сльозах покаяння, зароджується в нашому серці ще тут на землі:
Пізнаючи сяйво Божества…
– писав якось Володимир Соловйов.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.