В УПЦ немає любові, або Нова правда митрополита Симеона

Митрополит Симеон (Шостацький)

Піти можна по-різному. Можна грюкнути дверима, нічого не пояснюючи. Можна зберегти теплі стосунки, залишивши по собі добру пам'ять. А можна різко «змінити курс» і почати поливати брудом всіх, з ким ще вчора був близький і хто тобі довіряв. На жаль, саме так пішов із Церкви митрополит Симеон (Шостацький).

Переглядаючи інтерв'ю і висловлювання колишнього правлячого архієрея УПЦ за останні дні, думається: всі ці слова не гідні не тільки архієрея, а й простого християнина.

Кожна людина робить свій вибір, і суддя йому – один Бог. Митрополит Симеон зробив свій вибір, на який має право. Але навіщо виливати цебра брехні на тих, з ким ще вчора він причащався з однієї Чаші і кого називав братами? Це дуже схоже на банальну спробу виправдати свою зраду і переконати у своїй правоті власну совість.

Як правило, зрадник найбільше ненавидить того, кого зрадив. Обдурений наче заважає жити обманщику, і обманщик поступово переймається злістю на обдуреного.

На жаль, у випадку з Симеоном, що пішов із Церкви, виходить щось подібне. Поведінка колишнього архієрея УПЦ доводить вже давно відому істину: обмовити і очорнити тих, кого ти обдурив, – значить спробувати приховати сліди своєї зради. І чим мерзенніша зрада, тим страшніша брехня.

Тож клірик Константинополя чи представник УПЦ?

Ось телепрограма «На часі». Гість в студії – «митрополит Вінницький і Барський ПЦУ» Симеон. Чим далі просувається бесіда, тим більше виникає… м'яко кажучи, здивування.

Владика каже, що на засіданні Собору єпископів УПЦ 13 листопада 2018 року в Києво-Печерській лаврі багато єпископів покривили душею, поставивши підписи під документом, що засуджує дії Константинопольського патріархату в Україні. Виявляється, вони просто «взяли під картуз» і виконали волю Митрополита Онуфрія. Один тільки Симеон, бачте, виявився чесним і підпис не поставив.Зауважимо, що сам «чесний» владика обдурив свою паству. Він провів 20 листопада засідання Єпархіальної ради Вінницької єпархії, на якому затвердив таке положення: «Єпархіальна рада констатувала, що постанова Собору єпископів Української Православної Церкви, яка була прийнята 13 листопада 2018 року, є документом, обов'язковим до виконання усіма єпископами, кліриками і мирянами Української Православної Церкви». Тим самим владика, як Вінницький митрополит, підтвердив свою готовність виконувати постанову Собору УПЦ про неучасть в «об'єднавчому Соборі».

Однак на «Собор» архієрей все ж приїхав...

Дивний погляд виявляє митрополит і щодо свого статусу як учасника «об'єднавчого Собору». З одного боку, він каже, що цей захід став можливим тільки завдяки участі в ньому двох представників УПЦ: його самого і митрополита Олександра (Драбинка). Але водночас владика не приховує, що за день до цього він перейшов до кліру Константинопольського патріархату. Виходить, на «об'єднавчому Соборі» він вже не міг представляти УПЦ.

Причому єпископ визнає також, що Фанар своїм рішенням 11 жовтня 2018 року перевів все духовенство УПЦ до кліру Константинопольської церкви. Тоді навіщо потрібен був особливий документ про перехід архієрея в КПЦ? І знову ж таки, чому Симеон позиціонував себе єпископом УПЦ на «об'єднавчому Соборі»?

Що ж це за подвійні стандарти? Коли справа стосується заборони в служінні з боку УПЦ, то владика – клірик Константинополя. А на «Соборі» він же – представник УПЦ. Згадується анекдот: «Ти в якого бога віруєш? – А в якого треба?»

Служіння Богу чи зомбування?

Приголомшив митрополит-ренегат і своїми словами про те, що він впродовж 22 років свого служіння в УПЦ… зомбував людей! Виявляється, духовенство УПЦ тільки «зомбуванням» мас і займається – поширює «руськоміровські» ідеї і проповідує «московщину», а не християнство.

Ось слова владики з інтерв'ю порталу Depo.Вінниця: «Ми їх так, можна сказати, зазомбували "руськомірним", московщиною, що вони вірять: "Москва – це порятунок, а все інше – погибель". Так ми їх вчили, і в тому числі і я, і я вже просив за це вибачення у пастви».

Отже, 22 роки свого служіння єпископ брехав своїм пасомим. Але хто після цього повірить вам тепер, владико, якщо ви так легко змінюєте свої переконання – за одним подувом вітру змін?

Про те, в яких же таких наших храмах говорять подібні проповіді, владика промовчав. Промовчав тому, що таких проповідей насправді немає. Так, у храмах УПЦ можна почути слова про те, що ми перебуваємо в духовній єдності з православними Росії і не можемо з якихось політичних причин ненавидіти наших братів по вірі, тому що ненависть взагалі осоружна духу християнської любові. Але висловлювання владики про проповіді якихось мирських ідеологій у храмах УПЦ – це просто неправда.

«Ми їх так, можна сказати, зазомбували "руськомірним", московщиною».

Митрополит Симеон (після переходу в розкол)

Ще цитата з недавніх розмов владики про УПЦ: «Замість того, щоб проповідувати Христа, постійно вели полеміку: хто канонічний, хто благодатний, хто вірний, а хто розкольник». Можливо, владика Симеон здивується, але проблема розколу мучить Церкву всю історію її існування. І дуже багато святих Церкви – святителі Іоанн Златоуст, Кіпріан Карфагенський, Ігнатій Брянчанінов, священномученик Ігнатій Богоносець та інші – залишили нам цілком конкретні вказівки про те, «хто канонічний, хто благодатний, хто вірний, а хто розкольник». І ці попередження про гріх розколу зовсім не заважали отцям Церкви проповідувати Христа.

Парадоксально, але чомусь саме УПЦ, яка тільки тим і займається, що насаджує вірянам неправильні, на думку владики Симеона, тези, має більше за всіх пастви на території України.

У зв'язку з такими ось «викривальними» словами єпископа виникає асоціація з нашого мирського життя. Коли хто-небудь влаштовується на нове місце роботи, його можуть запитати, чому його звільнили з колишньої посади. Якщо він почне звинувачувати попередній колектив і начальство, то будь-якому роботодавцю стане ясно, що перед ним – людина ненадійна. Якщо на минулій роботі всі були «неправі», крім нього, то, швидше за все, та ж ситуація складеться і в новому колективі. Кут зору суб'єкта свідчить насамперед про нього самого, а не про дійсні якості обговорюваного об'єкта.

«Переходи» громад УПЦ в нову Церкву будуть такими ж «мирними», як у 90-ті?

А ось і одне з найбільш приголомшливих висловлювань владики за останній час. Його запитують, як відбуватиметься перехід громад УПЦ в ПЦУ. Відповідь: «Має бути голосування всієї громади. Священик може не підтримати її рішення. Але тоді буде так, як було в 90-х роках на Західній Україні, коли почався автокефальний рух і вийшли з підпілля греко-католики. І люди сказали священикам: "Отче, ми до вас добре ставимося, але ми будемо в автокефальній Церкві або греко-католиками, так що вибирайте, чи з нами ви. Якщо ні – просимо залишити нас". Так було в трьох великих єпархіях: Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській, і подібний процес, напевно, буде і тут».

Відповідь за своїм цинізмом настільки «зашкалює», що, як кажуть, «слів немає». Так миролюбно відбувався «перехід» православних громад на Західній Україні на початку 90-х? Ніби не було погромів православних храмів, побиття вірян і духовенства, вигнання священиків із сіл групами радикалів? Так значить, і сьогодні очікується щось подібне? Невже владика прозоро натякає на те, що і сьогодні «перехід» громад УПЦ в ПЦУ відбуватиметься точно так само?

Куди зникла любов в УПЦ?

Одна з найпопулярніших тез «нинішнього» митрополита Симеона – що в УПЦ «немає любові» і що за нього тепер моляться тільки колишні представники УПЦ КП і УАПЦ. Немає любові, владико? А які тоді мотиви поведінки Блаженнішого Митрополита Онуфрія, який терпів екстравагантні вчинки і Ваші, і митрополита Олександра (Драбинка) до останнього, хоча прекрасно знав, що перед ним – потенційні зрадники? А як же заклик молитися за вас і вл. Олександра з недавнього «Звернення Священного Синоду УПЦ до архіпастирів, пастирів, чернецтва та вірних»? Там сказано: «Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, брати і сестри, молитися за напоумлення і повернення в лоно Церкви згаданих владик та інших, хто ухилився в розкол. Наша Церква, як любляча мати, з надією чекає їх повернення».

І коли вл. Симеон каже, що в УПЦ він не знайшов любові, і холоднокровно повідомляє, що Київський Митрополит Онуфрій, який по-батьківськи терпів його беззаконня, вже не має статусу «Блаженіший», – що тут сказати? Час плакати про християнську совість, що раптово покинула людину.

Владико, кого-кого, але вас любили і жаліли. І ви зневажили цю любов, відмовилися від неї. Ви пішли «на страну далечу», де вас замість любові чекатимуть політичні інтриги, лицемірство, боротьба за гроші і церковну владу. І якщо у Блаженнішого Онуфрія і його пастви ви не знайшли любові – куди ж ви відправляєтеся її шукати? До Михайла Денисенка та його ставленика?

«Закликаємо всіх вас, дорогі владики, отці, брати і сестри, молитися за напоумлення і повернення в лоно Церкви згаданих владик і інших, хто ухилився в розкол. Наша Церква, як любляча мати, з надією чекає їх повернення».

 

Зі Звернення Священного Синоду УПЦ до архіпастирів, пастирів, чернецтва і вірян

Кожна людина може зробити помилку. Випробування мідними трубами дано витримати не всім. У світському світі популярне прислів'я: «Поганий той солдат, який не мріє стати генералом». І занадто багато вказівок було на те, що владика Симеон пішов на «об'єднавчий Собор», піддавшись обіцянкам Президента зробити його главою нової церкви. Що ж, не вийшло. Філарет виявився хитрішим і досвідченішим (що й не дивно).

Але Церква – це не політика, це Тіло Христове. І Бог приймає покаяння кожного, незалежно від того, наскільки високе становище людини, яка зробила помилку. Владико, тисячі людей моляться за вас і чекають вашого повернення. Ми віримо, що у вашій душі ще жевріє світло віри і правди. Адже ви все життя присвятили служінню Церкви. Так невже підсумок цього життя буде таким безславним? Щиро бажаємо, щоб ваш гріх був покритий покаянням, здоровий розум переміг, совість прокинулася і бажання послужити Христу перемогло особисті амбіції.

Дай Бог, щоб ви коли-небудь знову сказали вашим колишнім братам і сослужителям: «Христос посеред нас!» І вони, безсумнівно, з радістю дадуть відповідь вам: «І є, і буде!»

Читайте також