«Не тужи, дорогий друже. Розколи постійно супроводжують життя Церкви...»

Архієпископ Онуфрій (Гагалюк)

Архієпископ Онуфрій (в миру Антон Максимович Гагалюк; 2 квітня 1889 – 1 червня 1938) був старшим із шести дітей у родині лісничого. Будучи ще зовсім юним, він відчув у собі прагнення до чернецтва і навіть сказав своїй матері пророчі слова про власне єпископство.

Його пастирське становлення відбувалося в умовах бурхливого розквіту обновленства.

Коли на початку 1923 року було прийнято рішення про хіротонію архімандрита Онуфрія у єпископи, обновленці вжили низку заходів, щоб переманити його на свій бік і перешкодити хіротонії. Однак, владиці вдалося обдурити переслідувачів і таємно прибути в Київ.  

24 лютого 1923 року архімандрит Онуфрій (Гагалюк) в Києво-Печерській лаврі був хіротонізований на єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії. Хіротонію звершили митрополит Михаїл (Єрмаков) і єпископ Димитрій, перший вікарій Київської єпархії.

Він послідовно обіймав єпископські кафедри – в Єлисаветграді, Одесі, Херсоні, Миколаєві та інших містах і єпархіях.

По прибутті на Єлисаветградську кафедру його відразу ж відвідав уповноважений у справах релігії. На питання уповноваженого, якої церковної орієнтації він дотримується, єпископ Онуфрія відповів: «Я не визнаю і ніколи не визнаю ВЦУ і його «архієреїв», і «єреїв» і підкоряюся тільки безпосереднім канонічним начальникам – митрополиту Михаїлу і єпископу Прокопу». Наступного ж дня владика був заарештований.

У мирний для Церкви Божої час розколи виникають із самолюбства, гордості інших християн, навіть єпископів: не хочу жити за статутами Церкви, буду діяти по-своєму, – ось і відпадіння від Церкви.

Це був час гонінь і усіляких утисків Церкви Христової. Оновленці користувалися безмежною підтримкою влади і єпископу Онуфрію багато довелося потерпіти від їх мстивості і злості.

Однак це не змусило твердого у вірі єпископа впасти в роздратування або нарікання. Ось що він пише на розраду і пояснення: 

«Не тужи, дорогий друже. Розколи постійно супроводжують життя Церкви. У чому причина розколів? – У злій волі людини. У мирний для Церкви Божої час розколи виникають із самолюбства, гордості інших християн, навіть єпископів: не хочу жити за статутами Церкви, буду діяти по-своєму, – ось і відпадіння від Церкви. У дні зовнішніх страждань Церкви, коли вірність святому православ'ю несе страждання, а зрада дає земні блага, у розкол переходять ті, кому набридло самозречення і подвижництво, і хто захотів спокою, вольготного життя. Розколи наповнені любителями нинішнього століття. А їхні духовні отці байдужі до святої віри: істина чи помилка – аби зовні було пристойно і походило на православ'я».
[Церква і розколи // Священномученик Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Курський. Творіння: в 2 томах. Том I. – Твер: «Булат», 2005. – С. 471]

Цитуючи і приводячи в приклад слова святителя Іоанна Златоуста, владика Онуфрій строго звертається до самих розкольників:

«Ви – супротивники Божі, богоборці. І якщо порядні зовні, тим більше зла робите, більше, ніж відкрите невіра. Від вовка біжать вівці, а якщо він одягне овечу шкуру, вівці його не цураються. Розкол нічим не можна виправдати.

Святий Іоанн Златоуст: «Ніщо так не ображає Бога, як розділення в Церкві. Один святий чоловік сказав щось таке, що могло б здатися зухвалим, якби не ним було сказано. Він сказав, що такого гріха не може загладити навіть кров мученицька».

Ці пошматовувачі церковного хітона відмінно знають, що роблять. Сіючи церковну смуту і захоплюючи в свої розколи душі православних, вони зміцнюють позиції свого таємного друга – безбожництва. Бачачи смути в християнстві, невіруючі вагаються перейти в християнство.

Святитель Іоанн Златоуст: «Сказане мною спрямоване проти тих, які без розбору чіпляються до людей, відокремлюються від Церкви. Якщо ж вони мислять однаково з нами, то ще більше слід уникати їх. Невже ви вважаєте гідним те, що їх називають православними, тоді як у них зменшилась і загинула благодать висвячення? Треба однаково стояти як за віру, так і за благодать священства. А якщо кожному дозволено бути священиком, то нехай приступлять всі, і марно влаштований цей жертовник, церковний чин, звання ієреїв, скинемо і знищимо його».
[Святий Іоанн Златоуст про розколи // Священномученик Онуфрій (Гагалюк), архієпископ Курський. Творіння: в 2 томах. Том I. – Тверь: «Булат», 2005. – С. 490-491].

Будучи за своєю богословською освітою фахівцем саме з розколів, єресей і сект, в збережених працях владика залишив нам точний і ясний виклад особливостей і природи розколів.

У листі з заслання святитель пише: «Я не наполягаю на тому, щоб оновленців називати єретиками... Разом з іншими православними і я вважаю обновленців розкольниками. Але на мою думку, зовсім не погрішають ті православні, які називають обновленців єретиками, посилаючись на 6 правило II Всел. Собору. Ось з цього правила, з цього питання: "Єретиками іменуємо як тих, які після того нами анафемі віддані; крім того, і тих, які хоча прикидаються, ніби нашу віру сповідують розсудливо, але які відокремилися і збирають збори проти наших, правильно поставлених єпископів"».

Багато, багато людей задихаються в атмосфері зневіри і розпусти, готових захопити весь світ...

У тому ж листі, написаному в серпні 1927 року з села Кудимкар, куди він був висланий роком раніше, владика закликає до повернення в лоно Церкви через щире покаяння: «Своїм обов'язком вважаємо – молити Господа Бога, щоб Він пом'якшив і просвітив ваше серце, і ви повернулися на шлях істини і, ставши разом з нами дітьми і служителями Христової Церкви – терпляче і радісно, хоч і з багатьма скорботами, працювали над найбільшою справою у світі – приведення всіх людей через Церкву Православну до істинного Бога, Вічного і Блаженного, і прекрасного життя з Богом... бо багато, багато людей задихаються в атмосфері зневіри і розпусти, готових захопити весь світ...»

У липні 1935 року владику арештували в черговий раз, за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. 1 червня 1938 архієпископ Онуфрій (Гагалюк) разом із іншими ув'язненими святителями і священством були розстріляні і поховані в невідомій загальній могилі.

У серпні 2000 року на ювілейному Архієрейському Соборі був канонізований в сонмі новомучеників і сповідників Руських для загальноцерковного шанування.

Читайте також