Блаженства поза політикою: покірні успадковують землю

В. М. Васнєцов. Христос Вседержитель. Ескіз розпису плафона головного шатра Володимирського собору в Києві

Українська Православна Церква переживає важкий час гонінь і нападок – проти її волі її намагаються втягнути в політичний конфлікт, призначити винуватою за чужі гріхи, використовувати в якості громовідводу для гніву людей, збентежених і розчарованих станом справ у країні.

Політичні коментатори міркують про те, як це вплине на вислизаючі шанси Президента Петра Порошенка бути обраним на другий термін; які інтереси переслідують США, які гаряче підтримують весь проект, в ході якого держава вибудовує під себе церковну структуру і намагається загнати в неї вірян за допомогою СБУ; які політичні наслідки це буде мати.

Але православні християни бачать інший і набагато важливіший вимір реальності – набагато глибший конфлікт, який стоїть за сьогоднішніми випробуваннями. Це конфлікт між Церквою і світом цим, між Небесним Єрусалимом і Вавилоном Великим.

Це дивні і лякаючі слова – блаженні, у справжньому й остаточному розумінні, не ті, хто добре влаштувався, хто насолоджується загальним схваленням і пошаною, а ті, хто вважаються, за земними мірками, такими, що програли – гнаними і яких ненавидять. Як Сам Господь Іісус. Як Його апостоли. Як мученики і сповідники минулих століть. 

За кожною православною літургією ми чуємо заповіді блаженств; слова, які Господь Іісус сказав учням: «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гонитимуть і зводитимуть на вас усяке лихослів'я та наклепи через Мене» (Мф. 5:11).

Це дивні і лякаючі слова – блаженні, у справжньому й остаточному розумінні, не ті, хто добре влаштувався, хто насолоджується загальним схваленням і пошаною, а ті, хто вважаються, за земними мірками, такими,що програли – гнаними і яких ненавидять. Як Сам Господь Іісус. Як Його апостоли. Як мученики і сповідники минулих століть. 

Новий Завіт багато разів говорить про те, що «… всі, що бажають жити побожно у Христі Іісусі, будуть гнані. Лихі ж люди і обманщики матимуть успіх у злому, зводячи інших і себе зводячи» (2 Тим. 3:12, 13).

Але нині на наших очах біблійні рядки оживають – в житті Української Православної Церкви.

 

Ми звикли до того, що ці слова – про християн минулого, про тих, хто стикався з ворожістю, наклепом і переслідуваннями колись давно, у часи апостолів, в часи древніх мучеників, можливо, не так давно – за часів більшовиків, але, так чи інакше, колись у безповоротному минулому, і ці слова про блаженство гнаних і обмовлених – якийсь гарний стародавній артефакт.

Але нині на наших очах ці біблійні рядки оживають – в житті Української Православної Церкви. Сьогодні правителі і царі дихають погрозами на Церкву Божу, зараз наклеп і лихослів'я на адресу вірних заповнює інформаційний простір, нині «…горе законодавцям несправедливим, та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого» (Іс.10:1-2).

Нині на благочестивих християн зводять найдикіші і найбезглуздіші звинувачення, їх мотиви перебріхують найгрубішим чином, так що збуваються слова псалмоспівця «Цілий день біль приносять слова мої, усі їхні думки проти мене на зло» (Пс. 55:6).

У давні часи християни терпіли гоніння від глобальної імперії тієї епохи – Риму – а нині інша глобальна імперія заохочує нинішню владу країни до гонінь на Церкву.

Люди, які йдуть із Церкви в створену владою структуру, як колись це робили обновленці, проявляють людську слабкість. Не всі можуть понести це блаженство гнаних і гноблених. Дивовижним свідченням благодаті Божої є те, що таких людей небагато.  

Але є й інший прояв людської слабкості перед обличчям несправедливості і нападок – образа, злість, гнів. Бажання відплатити кривдникам тією ж монетою. Але це – нецерковна відповідь.

Церква шукає блага і спасіння всіх – включаючи своїх гонителів. Християнська відповідь на брехню і наклеп – не лють і гнів, а завзяте і лагідне свідчення про істину.

Важливо зберегти ту духовну і моральну висоту, на якій опинилася Українська Церква. Тут доречно згадати повчання псалмопівця: «Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло, бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа – землю вспадкують! А ще трохи – й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його – і не буде його, а покірні вспадкують землю, – і зарозкошують миром великим! Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами, та Господь посміється із нього, – бачить бо Він, що наближується його день!» (Пс. 36:8-13).

Християнин – це завжди свідок іншої, більш важливої реальності, яка не відноситься до світу політичних перепалок. І це має надавати йому певного роду стійкості, силу залишатися людиною в нелюдських умовах.

Саме в умовах конфлікту, запеклих і несправедливих нападок і проявляється відмінність людей Церкви від людей цього світу. Світ цей говорить: «Будьте як ми! Віддавайтесь люті, ненависті і злослів'ю! Погрожуйте і проклинайте!» Але Христос, Його апостоли і всі святі кажуть: «Будьте, як ми!» «Не платіть злом за зло або лихослів'ям за лихослів'я; а, навпаки, благословляйте, знаючи, щоб успадкувати благословіння» (1 Пет. 3:9).

Християнин – це завжди свідок іншої, більш важливої реальності, яка не відноситься до світу політичних перепалок. І це має надавати йому певного роду стійкості, силу залишатися людиною в нелюдських умовах.

Євангеліє – це добра звістка про прощення гріхів. Святий апостол Павло до свого звернення був жорстоким гонителем Церкви. Святий апостол Петро тричі відрікся від Спасителя. Навіть про Іуду Церква підкреслює, що Господь постійно «кликав його на покаяння», і, якби Іуда приніс таке покаяння, він був би прощений і прийнятий.

Світ цей намагається втягнути християн у свою ворожнечу і злість, а потім ще й звинувачувати їх у цьому. Ненависники хочуть домогтися від православних ненависті, щоб витягнути їх на своє поле, де у них величезна перевага.

 

Церква не має ненависті ні до кого, але шукає спасіння всіх. Навіть анафема, що накладається Церквою – це не прояв ворожості, це останнє зауваження до відпавшого, щоб він усвідомив страшну біду свого становища і повернувся на шлях спасіння.

Світ намагається втягнути християн у свою ворожнечу і злість, а потім ще й звинувачувати їх у цьому. Ненависники хочуть домогтися від православних ненависті, щоб витягнути їх на своє поле, де у них величезна перевага.

Але християни покликані стояти в послуху Господу і послуху законному священноначаллю. Ми бачимо з яким глибоким спокоєм, гідністю і терпінням Блаженніший Митрополит Київський Онуфрій переносить нинішню бурю і, в тому числі, – особисті образи і нападки. 

У ці важкі дні у християн є гідний Пастир, за яким вони покликані слідувати і якого наслідувати. Як він сам наслідує Христа.

Читайте також