Томос і воєнний стан

Петро Порошенко підписав Указ про введення в Україні воєнного стану

У відповідь на захоплення російськими прикордонниками трьох українських військових катерів, Рада національної безпеки України прийняла рішення про введення воєнного стану в країні. Протягом 48 годин його має затвердити Верховна Рада. Що це: план «Б» по утриманню П. Порошенка при владі чи адекватна відповідь на дії Росії – надамо вирішувати політологам. Але як це може позначитися на ситуації навколо Української Православної Церкви? Розберімося.

Для початку відповімо на запитання, пам'ятаючи, що правильно поставлене запитання – вже половина відповіді: воєнний стан робить надання Томосу патріархом Варфоломієм більш імовірним чи менш імовірним? Цілком очевидно, що менш імовірним. Країні, яка перебуває у воєнному стані не те що Томоси, але і кредити з інвестиціями не видаються. Це, до речі, впродовж чотирьох з гаком років було постійним аргументом Петра Порошенка на пропозиції ввести воєнний стан. «Країнам у стані війни МВФ не дає грошей ... < ... > у воєнному стані заборонені поставки зброї, продукції подвійного призначення ... < ... > закликаючи владу до прийняття рішення про введення воєнного стану, народні депутати повинні усвідомлювати наслідки для країни такого рішення. Сьогодні навіть одне необережне слово здатне спричинити великі наслідки...» (з виступу П. Порошенка перед керівниками парламентських фракцій і груп 22.07.2014 р.).

Патріарх Варфоломій з дуже великою часткою ймовірності не дасть Петру Порошенку Томос з цілого ряду причин.

По-перше, всі обіцянки дати Томос Фанар робив, грунтуючись на запевненнях української влади, що їм вдасться загнати в ЄППУЦ значну частину архієреїв з УПЦ. Однак Архієрейський Собор 13.11.2018 р. показав не тільки єдність єпископату в питанні ЄППУЦ і не тільки відмову брати участь в «об'єднавчому Соборі», але і категоричне неприйняття канонічною Церквою фанарских авантюр в Україні. З Константинополем було розірвано Євхаристійне спілкування. В цих умовах дарування Томосу «об'єднаним розкольникам» (що ще теж під питанням) виставляє патріарха Варфоломія в очах всього Православного Світу абсолютно відвертим прихильником розколу. Тим більше архієпископ Іов (Геча) не так давно заявив, що визнання панів Денисенка і Малетича разом з їхніми прихильниками «возз'єднаними з церквою» не означає визнання самих структур УПЦ КП і УАПЦ.

По-друге, дарування Томосу країні, що перебуває у воєнному стані, з усією очевидністю, покаже, що патріарх Варфоломій – ієрарх зовсім не мудрий та далекоглядний, яким його намагаються представити, а навпаки – заангажований і не вільний у прийнятті своїх рішень.

По-третє, в умовах, коли практично ніхто з єпископату і духовенства УПЦ ідею Помісної не підтримує, ставлення ієрархів Помісних Церков до цього проекту буде в переважній більшості негативне. У своїй реакції на можливе надання Томосу вони будуть виходити з того, що це абсолютно очевидний політичний і, більш того, передвиборний проект Петра Порошенка. Участь Його Всесвятості у передвиборній кампанії в Україні на боці Президента (з мізерною підтримкою електорату) дискредитує патріарха Варфоломія якнайбільше.

По-четверте, і це найголовніше, патріарх Варфоломій і сам не дуже-то бажає дарувати Томос. Він бажає, щоб його власна канонічна територія приросла Україною, а не того, щоб в Україні з'явилася ще одна Помісна Церква. І для того, щоб поставити процес надання Томосу на паузу, воєнний стан в Україні є якнайкращим приводом. І Петру Порошенку, і американським лобістам Томосу можна буде вказати на цю обставину і сказати, що, мовляв, я б з радістю, але ось воєнний стан заважає.

Але при цьому жоден воєнний стан не може перешкодити патріарху Варфоломію продовжити формувати в Україні свої власні церковні структури. У вигляді ставропігій, екзархату, митрополії або ще чого-небудь. І все це, звичайно, під вивіскою: «Матір-Церква збирає всіх своїх українських чад під свій омофор».

Але оскільки воєнний стан робить надання Томосу майже нереальним (принаймні, дуже ризикованим для патріарха Варфоломія), то тоді наступне запитання: а чому Петро Порошенко його вводить, знаючи, що це зірве проект, розкручуванню якого він присвятив останні півроку?

Відповідь очевидна: Президент вже зрозумів, що Томосу в тому вигляді, в якому він його обіцяв країні, не буде. І треба робити щось інше для мобілізації електорату перед самими виборами. Так, ми не будемо стверджувати, що воєнний стан вводиться виключно заради того, щоб скасувати вибори. Але будь-яка розсудлива людина не може не задаватися елементарним питанням: чому воєнний стан вводиться саме зараз через захоплення трьох броньованих катерів (навіть неповноцінних бойових кораблів) при тому, що він не був введений після трагедій Іловайська та Дебальцеве.

Виходить, що всі церковні справи будуть пущені на самоплив, а адміністрація займеться іншим мейнстримним проектом. І це дуже вигідно багатьом учасникам проекту ЄППУЦ. Патріарх Варфоломій, прикриваючись воєнним станом, гальмує Томос. Але при цьому у нього розв'язані руки в питанні придбання церковного майна та української пастви. Тим більше, що рішення про передачу йому такого майна вже прийняті Президентом і Верховною Радою. Пан Денисенко може знову включиться в гру «Залишитися патріархом» без огляду на Фанар. Ну і що, що писав лист з відмовою від висунення своєї кандидатури на пост глави ЄППУЦ – обставини змінилися, воєнний стан надворі. Радикали, яких хлібом не годуй, дай захопити православний храм, вже щосили зможуть проводити свої акції на хвилі псевдопатріотизму в умовах воєнного стану.

При цьому Церква виявляється абсолютно беззахисною. По-перше, вороги Церкви отримують в боротьбі з нею дуже потужний ідеологічний привід. «Воєнний стан», «агресія», «УПЦ – агенти Кремля», а значить, боротьба з ними – це борг кожного «патріота». Будь-яка ворожість, будь-яке насильство по відношенню до вірних і духовенства УПЦ в очах суспільства виправдовуватися воєнним станом. Якщо навіть правоохоронні органи і будуть намагатися зупинити безчинства – це буде підноситися як насильство над «героями». А по-друге, законодавство про воєнний стан (Закон України «Про правовий режим воєнного стану») надає найширші можливості вже «законних» репресій проти Церкви.

Так ст. 8 Закону передбачає таке: п. 1. «Військове командування <...> може вводити і здійснювати в рамках тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина...».

По-перше: «встановлювати посилену охорону <...> об'єктів, які забезпечують життєдіяльність населення, і вводити особливий режим їх роботи». Під цими об'єктами маються на увазі електростанції, системи тепло - і водопостачання і т. д. Але чому, знаючи настрій нашої влади, такими об'єктами не можуть бути, скажімо, лаври?

По-друге: «... вводити трудову повинність для працездатних осіб < ... > для суспільно-корисних робіт». Чим не привід залучити до цих робіт незговірливе духовенство і вірних чад УПЦ?

По-третє: «...примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності». Коментарі зайві…

В-четверте: «...проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень і житла громадян...».

По-п'яте: «забороняти проведення мирних зібрань, мітингів, походів і демонстрацій». Це означає, що Церква не зможе організувати ні хресні ходи, ні молитовні стояння, ні інші акції протесту. Не можна буде протестувати проти антицерковних законопроектів, проти захоплень храмів і так далі.

По-шосте: «ставити <...> питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об'єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, <...> розпалювання <...> релігійної ворожнечі...». Тобто будь-яка правозахисна організація, яка сьогодні говорить що-небудь на захист УПЦ, може бути заборонена. Якщо хтось проти ЄППУЦ, яка оголошена основою державної незалежності України, то це можна розцінити як «діяльність, спрямовану на ліквідацію незалежності України». А якщо хтось скаже, що ЄППУЦ – це неканонічна релігійна організація, то дані тези можна класифікувати як «розпалювання релігійної ворожнечі».

По-сьоме: «встановлювати заборону або обмеження на вибір місця перебування або проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан». Якщо раптом православний священик надто завзято відстоює свою належність до Церкви, можна обмежити його право на вибір місця перебування.

По-восьме: «регулювати роботу поліграфічних підприємств, видавництв, <...> засобів масової інформації, <...> забороняти <...> передачу інформації через комп'ютерні мережі». Будь-яке церковне видавництво може бути заблоковано. Друк церковних газет, журналів і брошур може бути заборонено. Можуть бути заблоковані всі церковні групи в Вайбері, Фейсбуці і так далі. Будь-яке церковне ЗМІ може бути закрите за рішенням військової адміністрації. Віряни просто будуть позбавлені можливості дізнаватися точку зору Церкви, вони не зможуть дізнаватися, що відбувається в Церкві. А в «разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати (відбирати – ред.) у <...> організацій всіх форм власності, окремих громадян <...> комп'ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв'язку (смартфони – ред.)».

По-дев'яте: «встановлювати для фізичних та юридичних осіб військово-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців». А чи не розквартирувати нам у православних монастирях, скажімо «Правий сектор»?

По-десяте: «усувати від посад керівників підприємств, установ і організацій за неналежне виконання визначених цим Законом обов'язків і призначати виконувачів обов'язків керівників...». Не виконує настоятель монастиря військово-квартирну повинність – його можна усунути. І все по закону.

Загалом, воєнний стан відкриває найширші можливості для тиску на Церкву, розв'язує руки всім, хто хотів би кинути в неї камінь або пляшку із запальною сумішшю. Але Церква може всьому цьому протиставити свою віру, мужність і єдність. Зараз саме той час, коли ходити в православний храм «просто так» вже не вийде. Зараз будь-яка людина, яка йде до Христа, яка переступає поріг Церкви, усвідомлює, що цим вона себе піддає ризику опинитися «неблагонадійною» в очах держави й суспільства, накликати на себе нерозуміння близьких, гнів радикалів і можливі репресії. Що може в таких умовах змусити людину все-таки залишитися вірною Церкві? Тільки рішучість йти за Христом, взявши свій хрест.

«Тоді Іісус сказав учням Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, зречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною, бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, той знайде її; яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? або який дасть викуп людина за душу свою? бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з Ангелами Своїми і тоді воздасть кожному по ділах його» (Мф. 16, 24-27).

Читайте також