Про те, що було, що є і що буде

Пізнання Істини починається з самого себе

Яке запитання вдумливу людину мучить найбільше? Безглуздість метушні, неминучість страждань і смерті. Християнство дає нам можливість звільниться від цієї метушні через осмислення прикордонних зон смерті і життя. Христос пропонує нам свободу від рабства світу. Адже, що насправді шукає людина? Любові, істини, світла, добра, спокою, краси, тобто того, що ми називаємо в побуті щастям. Всі це дає нам Православна Віра.

Причина всіх наших страждань від того, що ми так і не зрозуміли, як потрібно правильно жити згідно з нашою вірою. Ми хрестимо своїх дітей, відспівуємо померлих, укладаємо церковні шлюби, ходимо до храму, але так і не наближаємося до живоносного джерела – до істинного богоспілкування, до внурішньої молитви, до таїнобачення, обОження, Нетварного Світла. Диявол вселив нам, що Ісусова молитва це те, що нам не по зубах, що справжнє обОження – доля обраних, що тверезість, подвиг молитви і аскези – це в кращому разі чернечі діяння.

Можна прочитати тисячі богословських книг, знати догматику, оперувати фактами церковної історії, але завжди знайдуться ті, хто надасть сотні заперечень і сумнівів на противагу розумової апології. Насправді наша віра не потребує жодних доказів. Істинність Православ'я можна тільки показати в самому собі. Тому що справжня віра – це Одкровення Бога про Самого Себе. Однак виявляється воно тільки в живих подобах Бога, якими ми і покликані стати. Свідоцтво про свою віру через своє власне життя – єдиний шлях доказу її істинності.

Це зовсім не означає, що ми повинні бути чудотворцями, відлюдниками, ченцями або відокремленими подвижниками. Святі люди – це тихі, мирні, смиренні та молитовні острівці небесного світу серед сірих буднів повсякденності, які своєю лагідністю, незлобливістю і молитвою несуть в собі Небесне Світло. Коли бачиш таких людей, вже не потрібно слів, логічних доказів і сотень прочитаних книг. Святий бачить Бога, ми бачимо святого і знаходимо віру.

Православ'я – це Христос, Христос – це Світло, а Світло неосяжне лише в стані обоження, шлях до якого – смиренне життя і безперервна молитва. Святість купується через очищення розуму від помислів, постійним призиванням Імені Божого, в осмисленому терпінні скорбот і життям у згоді з волею Божою. У цьому – сутність духовного життя. Поза цим християнство перетворюється в ідеологію. Воно важчає, опускається до землі, політизується і в кінцевому підсумку стає слугою «сильних» світу цього. Якщо з церковного життя йде розумне бдіння, священна безмовність, особистий подвиг кожного її члена – то Церква вмирає. Цей труп церкви можна одягнути в пишне політичне вбрання, поставити на службу тієї чи тієї державної ідеології, політики тощо, але від цього труп не стане живим. Тому що у нього було відібрано серце. А серце Церкви – це молитва.

Християнин, який має в серці розумне молитовне бдіння, знає точний шлях в Царство Боже. Він не шукає цього Царства серед міражів земного світу, не спокушається обіцянками землі, що не прив'язується серцем до жодного із земних царств, тому що знає – Царство Боже всередині нас. Він йде в це Царство шляхом щирої молитви, шляхом Православ'я. Життя по вірі – це не відхід від реальності, а, навпаки, – повернення до істинного духовного реалізму, відмова від всіх підробок і прорив до Неба, що живе всередині нас.

Ми грішники, що каються, подібні до воїнів Світлого Царя, які перебувають в оточенні військ царя темного. Ми – піддані Христа, але зараз оточені воїнством сатани, нам тільки належить вийти з оточення.

Православ'я перейнято духовним реалізмом, а царство світу цього просякнуте духом брехні, абстракції, духом штучної реальності. Тому віра відкриває духовному діячу сердечні очі, і він починає бачити світ таким, яким він є насправді, без прикрас. Це пізнання Істини починається з самого себе. Перше, що ми бачимо, це свій власний плачевний і жалюгідний стан, свої гріхи, свою зіпсованість. Тоді ми починаємо розуміти, що гостро потребуємо невідкладного порятунку. Це і є початок шляху.

Царство світу цього навпаки закриває всім очі, вводить до сфери мрій, нездійсненних надій, ілюзій володіння щастям через придбання тих товарів, які нам пропонує світ. Це і є те, що в Церкві називається «оманою» – самозакоханністю. Земне царство прикривається абстрактної релігійністю і моралізмом. Найбільший абстракціоніст – це диявол. Ілюзорна, придумана їм реальність і є сутність цього світу. Його воїни ведуть війну за цей ілюзорний світ. Воюють вони проти Церкви, яка несе в собі Істину і живе Нею.

Врятуватися, рухаючись двомірною земною поверхнею неможливо. Піднімемо погляд вгору. Серед сірих силуетів міст темного світу лежить шлях до Неба. Підемо ним. Це і є Шлях порятунку. Цією дорогою зійшли на небо святі.

Зверніть увагу на те, що не Бог воює проти сатани, це сатана воює проти Бога. Не добро воює проти зла, а зло проти добра. Божественне добро – абсолютне, і його перемога у вічності – також абсолютна. Та в часі зло ще бореться проти Божественного добра, антихристияни – проти християн. Нам дуже важливо осмислити абсолютність Бога і Його перемоги. Необхідно для того, щоб ми, як прихильники абсолютного Добра, не витрачали своє життя тільки на боротьбу з нереальною реальністю, на суперечки зі злом, на дослідження глибин сатани. Краще присвятити своє життя найважливішому – набуття порятунку і освячення.

Ми грішники, що каються, подібні до воїнів Світлого Царя, які перебувають в оточенні військ царя темного. Ми – піддані Христа, але зараз оточені воїнством сатани, нам тільки належить вийти з оточення. Ніч землі темна, царство світу підступне, вороги нещадні. Врятуватися, рухаючись двомірною земною поверхнею неможливо. Піднімемо погляд вгору. Серед сірих силуетів міст темного світу лежить шлях до Неба. Підемо ним. Це і є Шлях порятунку. Цією дорогою зійшли на небо святі. Цим же шляхом вони сходять до нас, коли ми благаємо їх про допомогу. Вони приходять до нас і вчать нас як перемагати, та не змушувати, бачити, та не руйнувати, переконувати, та не докучати, зігрівати, та не обпалювати, співчутливо вмовляти, жити і любити.

Пройшли сторіччя, впали величні імперії, загинули герої, зруйнувалися неприступні фортеці і витончені палаци, залишилося незмінним одне – православне християнство. Пройдуть роки, помруть тирани, порветься брехлива вуаль демократій, але залишиться, як і раніше, Церква Христова. Така реальність – один Бог, одна Права Віра, один шлях в Царство Боже.

І після всього цього прийде духовна весна, зло світу розтане, як сніг за вікном. Як йде тала вода під землю, так все нечисте і гріховне зійде до аду. А Фаворське Світло Божества, подібно до сонячного, засяє над Новим Вічним Світом...

Читайте також