Томос любові чи ненависті?
Християнство не може містити в собі ненависть до іншої людини
В медійному просторі України тема Томосу та автокефалії вже давно входить в топові теми. ЗМІ рясніють радісними повідомленнями про те, що ще трохи, ще трохи, і буде здобута епохальна «перемога» – «патріотичні» розкольницькі церковні структури відразу визнають в якості канонічних, а москалів з УПЦ негайно «порвуть на клапті».
І добре, коли так поводяться невіруючі люди, напхані ЗМІ-пропагандою. Але якщо людина називає себе християнином, молиться, читає Євангеліє – і при цьому виявляється наповненою страшною ненавистю до кого б то не було – це викликає подив. Як може християнство поєднуватися з ненавистю?
«Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в темряві» (1Ін. 2,9) – писав Іоанн Богослов. Про яке християнство може йти мова, якщо в людях живе така ненависть, що вони її навіть не вміють стримати? Ненависть і злоба є духовна темрява, і заражена ними людина живе у пітьмі, в якій немає Бога. Хіба це незрозуміло?
Як страшно, що в цьому стані вони і не думають каятися. Говорять про злуку православних християн України, в той же час мають злобу до вірян канонічної Церкви. І стає зрозумілим, що тут немає справжньої віри і бажання врятуватися – тому що другорядне ставиться вище першорядного. Україна виявляється вище Бога, Церкви, любові, істини. І ненависть – плід цієї страшної духовної помилки.
Коли дивишся відео захоплень православних храмів з побиттям жінок похилого віку, виломлюванням дверей, вигнанням парафіян – розумієш, що якщо ці люди якимось шляхом отримають церковне визнання і горезвісний Томос, відбудеться найбільша катастрофа в Україні з усіх, які в неї були. Якщо зло буде названо добром, і брехня названа істиною вже не тільки в світі, але і в Церкві – це буде духовний Содом, за який Бог може покарати швидко й нещадно. «Церква» ненависті не може увійти в спілкування з Церквою любові!
Коли дивишся відео захоплень православних храмів з побиттям жінок похилого віку, виломлюванням дверей, вигнанням парафіян – розумієш, що якщо ці люди якимось шляхом отримають церковне визнання і горезвісний Томос, відбудеться найбільша катастрофа в Україні з усіх, які в неї були.
Ще вражає одна річ. Вхід у Церкву завжди був можливий тільки через одні ворота: покаяння. «Покайтеся, і хай хреститься кожен із вас в ім'я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа» (Діян. 2,38) – ось формула входження в Церкву на всі часи. Як же люди хочуть прийти в Церкву з розколу… просто так, без покаяння? Якийсь абсурд!
Адже і ми, парафіяни УПЦ, впавши у гріх, розуміємо, що гріхами відриваємо себе від Церкви, від її любові – і йдемо на сповідь. І там священик звертає до Бога молитовне прохання про нас: «Примири і з'єднай його святої Твоєї Церкви». І тільки після цього ми підходимо до Чаші. Як же розкольники бажають потрапити на Трапезу Господню просто так, зайшовши з вулиці? Дійсно – у темряві перебувають. Бідні, нещасні люди…
В Церкву не можна увійти без покаяння, і християнство не може містити в собі ненависть до іншої людини. Поки ці прості істини не стануть зрозумілі тим, хто зараз потирає руки в очікуванні Томосу – вони вже можуть вважатися такими, що програли. Не перед людьми – але перед Христом, одяг Якого в черговий раз намагаються нині розірвати.
Але Всевидячий все бачить, і Любов не дасть ненависті восторжествувати назавжди. Поки ще звучить заклик істинної Церкви: покайтеся! Віряни УПЦ моляться, щоб цей заклик був прийнятий тими, хто ще здатний його вмістити, і хто бажає позбавитися від страшної ненависті до своїх братів по крові і вірі. Покаяння в нашій ситуації – це не тільки шлях у Царство Боже, але й єдина дорога до церковної і цивільної єдності.
«Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що ніякий людиновбивця не має життя вічного» (1Ін. 3,15) - попереджає Іоанн Богослов. Дай Бог, щоб цей заклик був вчасно почутий і щоб церковну ситуацію в Україні вирішувало тільки покаяння – а не насильницьке втручання зовнішніх політичних сил.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.