«Молитва – це дихання душі»: 20 цитат Митрополита Онуфрія про віру та любов

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій

Про любов

«Любов – це потреба людини творити добро, не чекаючи нічого взамін».

«Тільки безкорисливе бажання творити добро може бути ознакою того, що людина навчилася любити. Хто любить Бога, той робить добрі справи і не чекає ніякої віддачі. І поки буде це жертовне творіння добра, доти буде існувати світ».

«Духовна любов – вічна, вона не може похитнутися, її ніщо не здатне знищити».

«Ті люди, які Бога не люблять, не люблять своїх дітей. А для того, щоб ми мали любов до Бога, ми повинні жити за Заповідями Божими. Від життя за Заповідями народжується благоговіння перед Господом. Від виконання цих законів людина отримує задоволення, мир, радість та спокій, так вона пізнає, що Бог є джерелом усякого блага і починає Його любити. А від цієї любові народжується правильна любов до ближнього, особливо до дітей».

«Людині властиво любити саму себе. Ніхто не бажає собі зла. Питання полягає в спрямованості нашої любові. Можна любити себе, догоджаючи своїм егоїстичним бажанням, а можна любити себе, щоб здобути Царство Небесне». 

«Всі ми хочемо бачити Україну сильною, могутньою і процвітаючою, але для цього мало просто говорити про любов до своєї Батьківщини, треба своїми добрими справами свідчити про цю любов».

Про виконання Божої волі та смирення

«Людина повинна не лише вірити в Бога, вона повинна довірити себе Богові. Коли людина ввіряє себе Богу, вона стає на шлях, що веде до істини, на шлях пізнання Бога. Тоді людина починає підкорювати свій розум, свої почуття волі Божій. Так робив преподобний Онуфрій Великий, він упокорював себе перед Богом і саме в цьому полягає найцінніша духовна спадщина святого».

«Є віра розуму, а є віра серця. Віра розуму – коли людина визнає Бога, але робить, що вона хоче. А віра серця – коли людина вірить в Бога, визнає Бога і підпорядковує своє життя, свої вчинки божественним законам. Якщо людина є таким християнином, який не лише вірить в Бога, але довіряє себе Богу, то ця людина силою благодаті Духа Святого перетворюється на гарну, шляхетну, духовну істоту, через яку прославляється Бог і яку Бог прославляє ще в цьому світі».

«Вірити в Бога – добре, але цього ще недостатньо для того, щоб бути з Христом. Для того, щоб бути зі Спасителем, треба Богу вірити! Тобто довіряти себе волі Божій, довіряти себе Його Законам».

«Спасительною віра буде тоді, коли людина все своє життя підкорить Тому, в Кого увірувала, своєму Творцю і Богу. Вона буде робити не те, чого їй хочеться, а буде виконувати те, що наказав Господь».

«Сьогодні ми особливо повинні жити за християнськими законами, а не за законами цього світу. Не потрібно дивитися, як живе світ, в ньому панують трохи інші правила».

«Духовне вдосконалення має початок, але не має кінця. Вершиною чеснот є любов, але вона нескінченна, як і Сам Бог. Початок же і шлях вдосконалення подібні сходам, духовне сходження якими зобразив Іісус Христос у заповідях блаженства. Саме в заповідях зображена та духовна лествиця, яку людина повинна пройти за час свого земного життя, а звершити сходження людина здатна за допомогою посту, молитви та прагнення зрозуміти і виконати Божественну волю».

«Своя правда може здатися дуже красивою, дуже перспективною, але вона за своєю суттю несе смерть. А воля Божа – вона іноді буває неприємна для нас, буває гірка, важка – у своїй суті несе з собою життя. Тому людина, яка почала духовне життя, яка досягла стану лагідності, шукає не своєї волі, а волі Божої».

«Догодити Богові можна лише тоді, коли ми знаємо, Хто Він, коли розуміємо Його волю щодо нас і виконуємо Його волю. Живучи по вірі Православній, ми готуємо себе до блаженної вічності. Тому в питаннях віросповідання ніяких компромісів бути не може». 

«Є багато засобів, які приводять людину до святості: молитва, покаяння, але більше за все духовну користь приносить їй терпіння, коли її ображають несправедливо. Паплюження можуть привести нас у стан смирення, коли людина каже в собі: “Бог це попускає, чому я маю відкидати ці гіркі ліки, які лікують мою гординю?”».

Про молитву

«Молитва є диханням душі. Ми знаємо, що якщо припиняється дихання, то людина вмирає. Так і душа, якщо вона втрачає молитву, то стає мертвою, байдужою, холодною».

«Молитва є найбільшим благодіянням, великим добрим ділом, яке ми повинні звершувати у святковий недільний день. І одна з самих великих молитов – це молитва церковна, коли ми збираємося, як сьогодні, збираємося в храмі і разом, кожен як уміє, звертаємося до Бога єдиним гласом. Це і є велика, сильна церковна молитва, яка й тримає світ».

«Молитва є помічником для людини в подоланні тих труднощів, які зустрічаються на шляху виконання заповідей Божих. Молитва дає людині відчуття істини».

«Молитва притягує в душу священика Божу благодать, яка постійно оновлює пастиря, дає йому силу з вдячністю Богу нести свій хрест. Благодать, яку Господь дає священику через ревну молитву, втішає його в горі і випробуванні, що зустрічаються на шляху його служіння і життя. Якщо молитва слабшає або зовсім відсутня, то священик стає духовно холодним, або як ще кажуть – священик без молитви вигорає».

Читайте також