Від теорії до практики: як семінаристи вчаться відстоювати свою віру

Професор богослов'я Віктор Чернишов

«Семінаристи – як воїни: спочатку опановують зброю, а потім йдуть на поле бою»

Нещодавно ми з групою студентів відвідали євангельських християн-баптистів у молитовному будинку по вул. Мічуріна, 64. Там само розташований їхній духовний центр разом із семінарією та готельним комплексом. Ми прийшли з наміром зав'язати апологетичну бесіду та вступити в діалог з сектантами, але не вийшло, бо вони якраз проводили обряд хліболамання (віддалений аналог нашої євхаристії, що не має благодатної повноти).  Семінаристи все ж побували там в ролі спостерігачів.

Такі добровільні походи у нас відбуваються нечасто, але вони необхідні для того, щоб на практиці набувати навики із вміння вести грамотний діалог з представниками інших релігійних конфесій та вибудовувати апологетичний захист. Ми не завжди ходимо до баптистів, трапляється, що відвідуємо  адвентистів  сьомого дня,  чи секту «Новоапостольська  церква». Коли йдемо до адвентистів, хлопці «заточують» себе на суботу, бо субота – це їхній основний віронавчальний догмат. Тому наші семінаристи пояснюють, як православні розуміють суботу, та звертають увагу адвентистів на те, у чому полягає їхня основна помилка. Розповідають про співвідношення Закону та Благодаті. Адвентисти, спираючись на старозавітну заповідь про суботу та Мойсеїв закон, насправді повністю їх не виконують. Також дискусії іноді ведуться навколо вчення про душу, яка, згідно з поглядами адвентистів, вмирає разом з тілом.

Екзегетика – тлумачення біблійних текстів – це виключно прерогатива канонічної Церкви. Тому те, що сектанти напрацювали поза Священним Переданням, ніякої цінності не представляє. І семінаристи, як правило, знають, про що піде мова з їхнього боку. Я б це назвав «польовими роботами». Теорія – це добре, але подібні візити дозволяють студентам закріплювати й поглиблювати свої знання через такі бесіди. Вони – як воїни. Спочатку опановують зброю, а потім йдуть на поле бою. В семінарії ми займаємося теоретичною підготовкою, і в цьому процесі накопичується багато апологетичного багажу, який необхідно використовувати. І ось тоді я вважаю доцільним відвідати якусь сектантську організацію, щоб студенти заразом ознайомилися з ходом богослужіння. До слова, ми одразу помічаємо, що богослужіння у православних набагато яскравіші та змістовніші, а, приміром, у баптистів вони досить похмурі та спрощені.

Іноді семінаристи приходять у підрясниках, чим одразу пригортають до себе увагу. І, коли трапляється полемічна зав'язка, вступають у діалог. Опоненти вважають, що розбити доводи православних досить легко, але й ми чудово знаємо, що у всіх сектантів одні й ті самі чергові аргументи. У них вибудовується одна й та сама модель, плюс додавання якоїсь особливої «родзинки», характерної для тієї чи іншої секти. Скажімо, адвентисти додають вчення про суботу, у п'ятидесятників це вчення про мови… Якщо це Свідки Єгови – ми, правда, до них не ходимо, бо у них й будинку молитовного немає – вони взагалі заперечують Св.Трійцю та спотворюють христологію…

«Баптисти можуть бути нашими попутниками в боротьбі з тоталітарними сектами»

У деяких сектах, наприклад, «новоапостольській», дуже доброзичливо до нас ставляться. Їхня молодь намагалась якось з нашою «побитися», але потім зрозуміла, що краще не варто, і тепер, коли ми приходимо, пресвітер дуже люб'язно ставиться до нашого візиту.

Але я завжди кажу, що баптисти – це не зовсім секта. В тому плані, що це люди, з якими все ж таки можна вступати в розумний діалог. І ще вони можуть бути нашими попутниками в боротьбі з тоталітарними сектами.  Зауважте, я не кажу «союзниками», але попутниками можуть бути… До певних меж, поки ми не торкнемося питання стосовно іконошанування, хрещення дітей, дієвості таїнств та інших.

Будь-яка тоталітарна секта використовує контроль свідомості. А контроль свідомості – це умисне насильницьке управління психікою і поведінкою людини для досягнення маніпулятором корисливих цілей без осмисленої згоди контрольованих людей. Це вичерпне визначення контролю свідомості. У баптистів, адвентистів та в інших раціоналістичних сектах контроль свідомості відсутній.

«Людині може бути якесь одкровення під час таких зустрічей з нами»

У нас одного разу була дуже хороша полеміка в Іллінській церкві на Подолі. Ми туди запросили адвентистів сьомого дня з Ворзельскої духовної семінарії, які із задоволенням до нас приїхали. Вони вважають, що подібні діалоги – прекрасна можливість для їхньої місіонерської роботи.

У всіх сектантів одні й ті самі претензії до православних з приводу ікон, шанування угодників Божих, молитов за померлих, сповідницьких актів відносно мощей і Святого Хреста. І вони вважають, що у них апріорі аргументи незламні. Як правило, сектантів відвідують наші старшокласники, які під час бесіди роблять упор на питання тлумачення Священного Писання. На жаль, часто всі залишаються при своїй думці. Але тут згадується притча Господа про Сіяча, де одне зерно впало на твердий грунт і його склювали птахи, інший росток загинув, бо опинився неглибоко в землі, третє зерно віднесло вітром, і лише четверте впало на добру землю та дало сходи.  Тому ми не знаємо, на який грунт їхніх сердець ляже наше слово. Наша справа – сіяти…

Людині може бути якесь одкровення під час таких зустрічей з нами. Сектанти часто перебувають в омані хибних стереотипів, що їх нав'язали їм пресвітери та керівні брати. А якщо позиція в якомусь хоча б одному елементі переглянута, то людина може, за принципом падаючого доміно, переглянути й наступну свою позицію. У більшості випадків сектанти навіть не підозрюють, що може бути трактування текстів відмінне від того, яке вони засвоїли в своїй організації.

У мене неподалік від будинку, де я живу, постійно стоять представники секти Свідки Єгови. Удень та ввечері, у спеку та мороз… Коли я проходжу повз, завжди кажу: «Гей, армагеддонщики, привіт! На чергуванні?» Раніше вони ображались, а тепер посміхаються. Я їм дав прочитати брошуру одного відомого московського місіонера-священика, отця Олега Стеняєва. Він своїми аргументами, ерудицією, грецькою стилістикою мови просто розбиває їхній переклад «Нового світу» – виморочену та підігнану під їхні доктрини концепцію перекладів. Вони дуже довго тримали його брошуру, перш ніж мені її повернути. Повернули з великим небажанням, всю покреслену та помічену олівцем. Мабуть, була активна праця з її розбору. От, думаю, й добре, що мізки напружили хоч зараз…

Відмінності між інославними та православними є і завжди будуть «каменем спотикання» у питаннях усвідомлення та прийняття релігій один одного, і подібний вибір залежить від самої людини. Але все ж не варто забувати про те, що Православ'я – це історія всього людства, яка пройшла всі періоди становлення та довела своє право називатися однією з провідних релігій у світі, а будь-які «відгалуження» від неї – це лише спроби людей знайти і створити щось «нове». Але важливо пам'ятати, що в усьому цьому незмінним залишається одне – віра в єдиного Господа та вічне життя.

Читайте також