Готуючи для УПЦ «Варфоломіївську ніч», влада забуває про фактор Бога

8 січня члени ультраправої організації С14 блокували Києво-Печерську лавру. Як заявили націоналісти, це лише початок

Чолобитна про автокефалію від Петра Порошенка Константинопольському Патріарху Варфоломію та пов'язаний з нею галас стали карт-бланш для нових безчинств проти УПЦ. Знахабнівши від безкарності, націоналісти з С14, «Правого сектору», ВО «Свобода» та інші радикали суттєво активізували свою діяльність.

Нещодавні приклади у всіх в пам'яті. Члени С14 на чолі зі своїм керівником Євгеном Карасьом заявилися в Свято-Успенську Києво-Печерську лавру, лихословили на адресу настоятеля та монахів, чіплялися до паломників, брудно лаялись та глумились на території великої православної святині.

Потім та сама організація влаштувала напад на голову Союзу православних братств України Валентина Лукіяника. За даними ЗМІ, на нього, беззбройного, біля його будинку накинулись кілька «активістів» та почали бити залізними ломиками. Лукіяника врятували сусіди, що вчасно прийшли. А про арешти хоч когось з нападників нічого не чути.

Пізніше ті самі радикали з С14 увірвались до Свято-Покровського Голосіївського монастиря в Києві у пошуках громадянина Бразилії Рафаеля Лусваргі, який воював на Донбасі на боці невизнаних республік. Нещодавно силовики відпустили бразильця за співпрацю, і він оселився на території монастиря. Однак націоналісти вирішили, що самі мають право вершити закон – а заодно кошмарити та ображати братію монастиря останніми словами.

«Правий сектор» не відстає від своїх юних однодумців. Після старту автокефальної кампанії організація випустила масовим тиражем та почала активно поширювати по містах і селах спецвипуск своєї газети – пропагандистську методичку, присвячену організації ЄПЦ та повному розриву з канонічним Православ'ям.

Ще у 2017 році «Правий сектор» оприлюднив «Програму визвольного руху» з вимогою розгрому УПЦ. В ній був примітний наступний абзац: «Без реальної протидії російській агентурі, тобто повного розгрому московської п’ятої колони всередині країни – від Опозиційного блоку і до Російської православної церкви (УПЦ МП) та інших "співчуваючих", повернення українських територій є неможливим». Інсинуацій сповнена і нинішня агітка.

Факти нападів «активістів» на церкви, священиків і паству, рейдерські захоплення по всій Україні стали звичайними для новинних зведень. Цілком очевидно, що перед погромниками й ворогами канонічної Церкви питання віри та духовності взагалі не стоїть. Вони відпрацьовують соціальні замовлення й гроші свого начальства, яке їх годує та хоче у будь-який спосіб встановити єдину політичну «релігію» в країні, щоб мати можливість тотально маніпулювати свідомістю співгромадян.

І українська політична верхівка, і її закордонні ляльководи, і рядові виконавці блюзнірських планів, здавалося б, врахували всі чинники, що сприяють, на їхній погляд, швидкому встановленню релігійної диктатури під прямим контролем світської влади.

«Сліпі – поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть» (Мтф. 15, 14)

Звісно, ініціатори незаконної автокефалії, що суперечить усім канонам Православ'я, постановам Вселенських Соборів, святоотцівському вченню, – ці вожді впевнені, що самі вони цілком зрячі. Що, готуючи своєрідну «Варфоломіївську ніч» для УПЦ, вони врахували всі політичні, економічні, соціальні та інші нюанси і звели до мінімуму всі можливі ризики. І, торжествуючи в стані духовної принади, вже практично святкують жадану перемогу – над Церквою, над вірою, над Христом. Але, засліплені, вони не помічають найголовнішого ризику. І найголовнішого фактора.

«Бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12, 19)

«Моя помста й відплата на час, коли їхня нога посковзнеться, бо близький день погибелі їх, поспішає майбутнє для них» (Повтор. 32, 35)

Нижче – лише кілька прикладів того, як закінчили земний шлях правителі – вороги Христа і віри, а також розкольники та єретики. Не бажаючи нинішнім правителям та розкольникам і кощунникам, що їх підтримують, нічого подібного, а бажаючи лише покаяння та спасіння їхніх душ, все ж наведемо ці приклади.

Смерть царя Ірода та Іродіади

Іудейський цар-вбивця Ірод, чиє ім'я стало прозивним, помирав моторошно. Гангрена геніталій з відпаданням мошонки, «гниття статевих органів до появи черв'яків», за словами давньоримського літописця Йосифа (дослідження історика Пітера Річардсона). Він впав у безвихідний стан, намагався вчинити самогубство, але охорона йому не дозволила. І, судячи з усього, зі смертю страждання лиходія зовсім не закінчились…

«І черва його (Ірода) з'їла, і він умер» (Діян. 12, 23).

Неймовірно жорстока та порочна Іродіада була онукою царя Ірода, котрий вбивав невинних немовлят. Її спіткало саме те, чого вона боялась найбільше. Вона закінчила своє життя в бідності й невідомості, перебуваючи на засланні з Іродом Антипою.

Загибель Соломії

Соломія, дочка Іродіади, якось з необережності провалилась в ополонку, і льоди зімкнулися в неї на шиї. Спроби її врятувати не увінчалися успіхом. Намагаючись вирватися з пастки, вона звивалась під водою, немов виконуючи страшний танець, подібно до того, як у далекій юності танцювала в палаці вітчима.

Засудивши Іоанна Хрестителя на смерть із легкістю, навіть ні на мить не зніяковівши та не замислившись, Соломія підписала й свій власний вирок, і не тільки до страшної загибелі в земному житті, але й на вічну погибель.

Про смерть Арія

«Цар, бажаючи випробувати Арія, покликав його до палацу та запитав: чи згоден він з постановами Нікейського Собору? Арій, анітрохи не думаючи, негайно, хоча, втім, софістично, підписав Символ віри. Цар здивувався та зажадав клятви; Арій зробив і це, проте ж знову софістично. Хитрість його підпису, як я чув, полягала в наступному. Написану на папері свою думку він, кажуть, тримав під пахвою та клявся, що істинно так мислить, як було написано. Про такий виверт я пишу з чутки; а те, що до написаного Символу (Нікейської віри) він доклав і клятву, я знаю з послань царя. Повіривши Арію, цар наказав Константинопольському єпископу Олександру прийняти його в спілкування. Це був день суботній, а на наступний Арій сподівався вступити в Церкву. Але покарання йшло вже по п'ятах за зухвалими його вчинками. Вийшовши з царського палацу, Арій у супроводі охоронців своїх, євсевіан, ступав по самій середині тодішнього міста і звертав на себе погляди всіх. Коли він перебував уже поблизу так званої площі Костянтина, на якій споруджена порфірова колона, якийсь страх совісті оволодів ним, а разом зі страхом з'явилось і крайнє розслаблення шлунка. Тому він запитав, чи є десь поблизу афедрон (відхоже місце), і, дізнавшись, що є позаду Константинової площі, пішов туди і впав у таку знемогу, що з виверженнями негайно відвалилася у нього задня частина тіла, а потім вилилась велика кількість крові та вийшли найтонші нутрощі; з кров'ю ж випали селезінка й печінка, і він тут же помер (336 рік). Цей афедрон в Константинополі показують і донині; він знаходиться, як я сказав, позаду Константинової площі та ринку в портику. Усі перехожі, вказуючи на нього пальцем, тим самим нагадують, якого роду смерть спіткала Арія. Ця подія вразила страхом та сповнила томлінням оточення Євсевія Нікодімійського. Чутка про нього рознеслась по всьому місту, можна сказати, по всьому всесвіту. А цар ще більше приліпився до Християнства і справедливо говорив, що Нікейську віру цією подією засвідчив сам Бог» (Сократ Схоластик).

Відомо, чим закінчилась для країни революція 1917 року, яку попустив Господь народу, котрий зрадив Його та Його Помазаника. Наслідки цієї катастрофи позначаються досі.

А долі пересічних «будівничих нового світу», хто руйнував храми, вбивав священиків і парафіян – часто по-звірячому, повністю втрачаючи людську подобу, – ці долі не менш страшні, ніж долі організаторів таких злодіянь. І практично ніхто з них не уникнув покарання, якщо не пройшов шлях усвідомлення свого гріха та покаяння.

Що стосується новітньої історії України, в ній вже є чимало найсвіжіших подібних прикладів.

Василь Червоній, політичний діяч і народний депутат перших чотирьох скликань, депутат Рівненської облради (2006-2009 рр..), голова Рівненської облдержадміністрації, націоналіст, активіст Київського патріархату, затятий противник канонічної УПЦ, з початку 1990-х років – ініціатор та активний учасник насильницьких захоплень її храмів. Був членом «Вищої церковної ради» Київського патріархату.

Ось що писав про нього у своєму блозі Олесь Бузина: «Цей безстрашний коротун завжди дуже любив битися, нападаючи натовпом на одного».

Як бачимо, активний борець проти Церкви Червоній мало чим відрізнявся від нинішніх погромників із С14 та ін. Активно протестуючи проти візиту в Україну Святішого Патріарха Кирила в 2009 році, Червоній заявив, що той приїде тільки через його труп.

4 липня 2009 року Червоній вирушив з колегами на риболовлю поблизу села Деражне Костопільського району Рівненської області. Коли почалася гроза, Червоній не встиг сховатись і в нього вдарила блискавка. Нещасний був доставлений до реанімаційного відділення лікарні села Клевань, проте врятувати його не вдалось.

Є чимало свідчень, що оповідають про тих, хто брав участь у погромах і захопленнях храмів вже зовсім недавно. Ось що розповіла телеканалу «Перший козацький» прихожанка Любов з Почаєва, яка була свідком захоплення філаретівцями і «Правим сектором», за допомогою поліції, православного храму в селі Катеринівка:

«Я була в той день, коли били семінаристів, як захоплювали храм в Катеринівці... Душа болить за те, що тоді діялося... Було багато поліції, "Правого сектору", храм вже був захоплений... Семінаристи прорвалися з прапором Божої Матері на територію храму і співали пасхальні тропарі, ми стояли ззаду, за парканом... Страшно було, коли начальник поліції підійшов до семінаристів і, в один момент, він лише сказав: "Виходьте геть!" та махнув рукою. І ті, з "Правого сектору", кинулися на цих дітей, вони їх так били... Місцева жінка ходила з арматурою і била по голові».

Це було восени 2015 року. Але тепер, коли минуло більше двох років і парафіяни за допомогою благодійного фонду «Фавор» побудували собі новий храм, колишні загарбники почали приходити та каятись, будучи зовсім не раді тому, що вчинили.

«Почали люди повертатися… дуже багато людей повертається. Кажуть: "У вас така благодать, у вас так добре. А у нас (в Київському патріархаті – Ред.) постійно скандали, постійно сварня"… Багато хто з активістів, які забирали храм, відчули на собі покарання Боже».

Любов розповіла про те, що жінка, яка зривала хрест з батюшки під час захоплення храму, потім двічі ламала руку. В інших загарбників почалися проблеми зі здоров'ям. Ще одна нападниця захворіла на туберкульоз. У когось раптово здохла корова, пересохнув колодязь.

Ще раз повторимось: ми нічого подібного не бажаємо тим, хто поповнює ряди антихристових слуг і, не відаючи, що творить, продовжує своє богоборство. Ми бажаємо їм вчасно зупинитись, принести покаяння та отримати прощення їхнього Творця і Бога.

Адже складається враження, що про «фактор Бога» вони у своїй мамоновій принаді абсолютно забули.

Читайте також