5 пасхальних забобонів, від яких варто відмовитись
Місцем православної людини в ці світлі дні повинен стати храм Божий
Марновірство – це один з найсумніших наслідків гріхопадіння людини, коли гріх зачіпає і спотворює таку унікальну властивість людської душі, як здатність вірити, а справжня віра, як зауважує апостол Павло: «…від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10, 17).
Людині дуже легко повірити у що завгодно, їй парадоксальним чином легше зробити пару-трійку маніпуляцій – плюнути через плече, взятися за ґудзик, – ніж зайти в храм Божий та висповідати перед Богом свої гріхи. Марновірство – це одна з компромісних форм віри агностиків і деяких поверхневих атеїстів. Ми анітрохи не перебільшимо, якщо скажемо, що марновірство – це сучасне язичество і віра диявола, який не може створювати нічого нового, але охоче спотворює до неможливого те, що вже існує.
Ще в IV столітті святитель Іоанн Златоуст сказав такі чудові слова: «Хто, виходячи зі свого будинку, зустрічає кривого чи кульгавого та розуміє це як прикмету, той мислить справу сатанинську, бо не зустріч з людиною робить день нещасним, а гріховне життя», а святитель Василій Великий застерігає: «Ворог до того знущається над людиною, що, якщо показалась кішка, виглянув собака або вранці зустрілась людина, хоч яка благоприхильна, але з пошкодженим правим оком або стегном, вона відскочить, відвернеться, не раз заплющить очі. Що гірше за таке життя – все підозрювати, у всьому бачити перешкоду, коли все повинно підносити її душу до Бога?».
Вірування, прикмети, ворожіння та різного роду обряди, що йдуть своїм корінням в язичництво, не проходять повз жодного церковного свята, затьмарюючи навіть празників Празник– Світле Христове Воскресіння. Щорічно, перед кожним християнським святом (і Паска тут не виняток) у примітивній гонитві за рейтингом, який ґрунтується на принципі: «ти почуєш лише те, що захочеш», ЗМІ пропонують до уваги читача прикмети та забобони, пов'язані з тією чи іншою святковою подією. Особливого шарму ситуації додає подання забобонів як частини української самобутньої культури.
Забобонів та обрядів, пов'язаних з Пасхою, сила-силенна, що лежить в діапазоні між абсурдом та блюзнірством. Нижче ми розглянемо кілька поширених і часто афішованих у ЗМІ.
Будь-який християнин, який помирає на Пасху, одразу ж потрапляє до раю. З одного боку, людину, яка померла на Пасху, ховають за особливим чином. Його сенс полягає в нагадуванні про те, що Христос переміг смерть і всі християни є спадкоємцями плодів цієї центральної у всій історії Церкви події, адже: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша» (1Кор. 15, 14), – каже апостол Павло. Але, з іншого боку, душа людини від моменту смерті до Загального воскресіння перебуває в стані передпочатку або вічних мук, або вічного блаженства. Доля людини не залежить від дня, у який вона померла, та не визначається днем, у який вона народилась. Якщо хочете, то це повір'я близьке до зворотного боку астрології. Те ж саме пекло, якого нібито уникає людина, яка померла на Пасху,– це зовсім не те місце, яке заведено зображати в художній літературі, мистецтві. Пекло – це не місце з котлами та незгасним вогнем. Пекло – це необоротний стан неможливості відповісти Богу взаємністю на усвідомлену в момент своєї смерті Його Любов. У пекло не потрапляють – у нього йдуть добровільно, розуміючи відмову від іншої альтернативи. І найдивніше те, що звідти свідомо не виходять, в той час як його врата зламані Христовим Воскресінням і зішестям Спасителя в пекло. Не виходять не тому, що не можуть, а тому, що не хочуть.
На Пасху потрібно ходити на кладовище, влаштовувати помини та залишати покійним їжу. Православна Церква завжди приділяла особливу увагу питанню поминання покійних, які потребують нашої молитви та добрих справ. У богослужбовому календарі містяться певні дні, призначені для загальноцерковного поминання спочилих. Одним з таких днів є вівторок другої седмиці після Пасхи, інакше іменований Радоницею. Церква вважає, що єдиною допомогою померлим може бути виключно молитва. Навіть милостиня, подана за померлих, має подаватися виключно в цьому контексті, аби не перетворювати добрі справи на магію, а наповнювати їх справжнім християнським молитовним духом. Тому місцем православної людини в ці світлі дні повинен стати храм Божий, а не помини, п'янки та всілякі язичницькі маніпуляції на могилах покійних, які анітрохи їм не допоможуть, але вже точно погіршать становище такого роду живих нібито християн.
В день Пасхи не можна причащатися. Цей забобон можна віднести до відверто бісівських. Будь-який християнин, який попередньо очистив свою совість на таїнстві Сповіді та примирився зі Спасителем перед Хрестом і Євангелієм, може та повинен причащатися за літургією у будь-який день, у який вона служиться. Євхаристія – це осереддя життя Святої Церкви і найголовніше та справжнє чудо, яке завжди поруч. «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете Тіла Сина Людського й пити не будете Крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо Тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж Кров то правдиво пиття. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6, 53–56), – ця заповідь Спасителя не має часових обмежень та стосується кожного члена Церкви. Крім того, 66-е правило VI Вселенського Собору наказує всім християнам упродовж всієї Світлої седмиці щодня причащатися Святих Христових Тайн.
Для того щоб вдало вийти заміж, дівчина повинна обов'язково на Великдень бити в дзвони. Це марновірство межує з ідолопоклонством, оскільки людина надає божественні властивості творінню рук людських: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вих. 20, 4-5). Крім того, це марновірство перетворює свято Пасхи на платформу для нехай і уявного, але все ж досягнення своїх особистих цілей. У якомусь сенсі, це одна з форм забороненого Церквою ворожіння.
Паски та яйця як головний атрибут свята. Церква дійсно освячує у великодню ніч всю вищевказану гастрономію, але вбачає в ній лише доповнення до радості свята та до особистого освячення всіх людей, які прийшли в храм Божий. Велика помилка вважати паску чи яйця тим, без чого свято «не відбудеться». Таким людям слід нагадати слова святого апостола Павла: «Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1Кор. 5, 7). Паски та пофарбовані яйця не мають ніякого сенсу, якщо людина не долучилась до Істинної і Неминущої Пасхи – Господа нашого Іісуса Христа. Без усвідомлення значення Христового Воскресіння і його спасительних плодів усі освячені продукти не зможуть принести ніякої користі, бо їх освячення відбувається лише у світлі особистого освячення людини.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.