Чи потрібно платити за треби?

Приходя в храм, человек может сделать добровольное пожертвование

наприкінці минулого року у вінницькій газеті «РИА» було опубліковано матеріал, в якому йшлося про те, як житель Мізяківських Хуторів (невеличке село поруч з Вінницею) Валерій Марущак подав документи до Європейського суду щодо дій місцевого священика, який незаконно (на думку Валерія) брав плату за скоєння таїнств і треб (хрещення, відспівування, вінчання тощо), а також ухилявся від сплати податків з отриманих сум.

Втім, ще задовго до цього пан Марущак звертався з подібними заявами і в податкову інспекцію, і в українські суди, і навіть писав заяву в правоохоронні органи (міліцію, СБУ та прокуратуру), вимагаючи відкриття кримінальної справи проти місцевого священика: і скрізь йому було відмовлено.

Та ось його терпець урвався: «Попи, це шахраї, – обурюється Ст. Марущак, – які розкошують за рахунок обману людей, але розслідувати їх дії наші правоохоронні органи не беруться. Хочу змусити їх це зробити через Європейський суд».

Чому священики не платять податків?

На перший погляд і це питання, і обурення Марущака може здатися цілком справедливим. Ну подумайте самі, люди йдуть у Церкву, платять там за треби, за свічки, за записки на проскомидию і т. д., але чому ж тоді з цих сум не стягуються податки? Чому в храмах ми не побачимо касові апарати? Зрештою, людина хоче отримати на руки чек, щоб у разі неякісного обслуговування він міг звернутися в управління захисту прав споживачів і т. д. Мало які випадки в житті бувають: то свічку продадуть не відповідає ГОСТу, то піп не тим голосом і не з тією інтонацією прочитає записку, то недокропит або перекропит присутніх на молебні святою водою, або, не дай Бог, скоротить панахиду і т. д. І як потім добиватися справедливості?

та й взагалі, чому люди повинні за все це платити? Ось Марущак вже багато років читає Біблію, в результаті чого прийшов до логічного висновку про те, що: «Дії наших священиків не мають ні найменшого відношення до того, про що йде мова в цій святій книзі… Я 26 років читаю Біблію. В святій книзі жодним словом не сказано про те, що попи мають право брати гроші з прихожан за свої обряди…».

Що з цього приводу говорить Біблія?

Втім, будь-який, хто насправді прочитав Біблію хоча б один раз у житті, без зусиль зрозуміє, що пан Марущак лукавить. Бо прочитавши, наприклад, Старий Завіт, не можна не помітити історії про дванадцяти колінах Ізраїлевих. Хоча б тому, що це одна з центральних ліній Старого Завіту. В тому числі, не можна не помітити й того, що одне з цих племен, коліно Левія, з якого походили старозавітні священики, не отримало свого уділу в Землі Обітованої для компактного проживання, але отримало від Бога заповідь служити спочатку при Скинії Заповіту, а потім в Єрусалимському Храмі (1). А для того, щоб їм було що їсти і взагалі, за що жити на цьому білому світі (ростити дітей, утримувати сім'ю і т. д.), решта одинадцять колін зобов'язані були виплачувати левитам десяту частину своїх доходів.

А як йдуть справи в Європі?

Власне, тому сьогодні в деяких країнах Європи (наприклад, у Німеччині) держава стягує з людей церковний податок, кошти від якого йдуть на утримання храмів і зарплату священиків. І більше того, у більшості протестантських деномінацій, так і в Католицькій Церкві, віруючі просто зобов'язані платити десятину, тобто віддавати на потреби Церкви десяту частину своїх доходів. Так що, як би цинічно це прозвучало, – найдешевше бути саме православним. Бо в православному храмі ви можете абсолютно безкоштовно помолитися, сповідатися і причаститися Святих Христових Таїн. А що стосується інших таїнств і треб, то і за них в нашій Церкві не стягується плата.

Церква не є комерційною організацією

Але ви запитаєте, а як же цінники? Відповім: цінники, які ви бачите в храмах, це не плата за свічки і треби. Бо в Церкві немає і не може бути плати. Дані цінники вказують на розмір добровільних пожертвувань. Бо Православна Церква, згідно світським законам, що регулюють її діяльність, є некомерційною організацією, що існує на пожертви парафіян. Коротше кажучи, цінник просто допоможе вам визначитися в тому, який внесок ви можете і хочете залишити на потреби Церкви: можете пожертвувати 5 грн, беріть свічку за п'ять гривень, можете більше, жертвуйте більше.

Скажу навіть більше, у деяких православних монастирях (наприклад, у Троїце-Сергієвій лаврі і Псково-Печерському монастирі) взагалі немає цінників. Про це свого часу говорив ще Патріарх Алексій II.

Але, якщо ви не хочете взагалі нічого жертвувати, не жертвуйте, стійте і моліться собі спокійно. Хоча, тут як би сам собою напрошується запитання: що ви за чоловік такий, якщо не хочете підтримати свою ж Церква?

Точно так само справа йде і з требами. Багато разів, будучи ще в диаконском сані, я був свідком того, як люди питали священиків про те, скільки вони повинні заплатити за вчинення треби або таїнства? Так ось, один мій знайомий священик завжди відповідав на це питання наступним чином: «Я не можу покласти межа вашого милосердя!» тобто запитай у своєї совісті, вона підкаже.

І навіть якщо вас зачепив чисто комерційний підхід деяких служителів храму (працюють у свічкового ящика), ви завжди можете підійти безпосередньо до батюшки і розповісти йому про свій нелегкий фінансовому становищі. Запевняю, в цьому випадку вас покрестят, повенчают і т. д. безкоштовно.

Так що проблема полягає зовсім не в тому, що ви зобов'язані платити за треби і таїнства. А в тому, що люди, які цим обурені, що не є членами Церкви. По суті, їм наплювати на те, за що священики будуть утримувати свої сім'ї, на те, що храми потребують ремонтів, опалення, прибирання. Що співробітникам храму (півчим, читцям, сторожам, прибиральницям, нарешті, і т. д. потрібно з чогось платити зарплату. А платити ми її можемо виключно з тих пожертв, які ви віддаєте на потреби Церкви.

Але, головне, що ви повинні зрозуміти, це те, що: Церква – це не ресторан і не магазин!

Ми не торгуємо требами і таїнствами. Та й такий комерційний підхід в принципі позбавляє сенсу все церковне життя людини. Бо якщо ви йдете до храму для того, щоб там щось купити, результат буде прямо протилежний. Тобто крім шкоди це вам нічого не принесе, хоча б тому, що порятунок душі неможливо купити. Для цього потрібно навчитися жити за заповідями Євангелія. Це, власне, і є головна вимога до Церкви входять в її лоно людям.

Але, щоб жити за цими заповідями, потрібно спочатку з ними познайомитися. І якби пан Марущак дійсно познайомився з цими заповідями, тобто якщо б він справді читав Біблію, йому було б, як мінімум, соромно за те, що він зробив. За те, що пошкодував грошей, які коли-то жертвував на Церкву. Бо перші християни, які прагнули втілити заповіді Христа у своєму житті, взагалі віддавали на утримання Церкви (християнської спільноти) все своє майно: «У безлічі ж увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все в них було спільне… і благодать велика на всіх них була. Не було між ними нікого потребує; бо всі, які володіли землями або будинками, продаючи їх, приносили ціну проданого і клали до ніг Апостолів…» (Діян. 4, 32-35).

Ну і скажіть мені: чи можна порівняти з цим наші п'ять, десять гривень, які ми жертвуємо у храмі свічкового ящика? І коли ви відповісте на це питання, задумайтеся над тим, із-за чого потрібен був весь цей сир-бор з Європейським судом?

Посилання:

1. Левити – назва особливого класу священнослужителів в системі давньоєврейської культу. До Л. належали нащадки сина Иаковова Левія, коліно якого, як дав єврейському народу Мойсея, отримало виключне право на богослужіння. Священнослужителі у євреїв поділялися на три ступені: архиєреї, священики та Л. До останніх належали всі ті нащадки Левія, які не потрапили в перші два розряду священнослужителів. На них лежали нижчі обов'язки священнослужіння; вони охороняли порядок при богослужінні, керували народом при жертвоприношеннях, входили до складу хорів. З Л. ж виходили переважно літописці, так як мистецтво листа підтримувалося майже виключно цим коліном. У матеріальному відношенні Л., як не наділені землею, знаходилися в залежності від своїх побратимів: це мало ту вигідну сторону, що не давало Л. виродитися в замкнуту, гордий своїм багатством жреческую касту, як бувало в інших народів древнього Сходу. При царі Давиді Л. налічувалося 38000 чол. від 30 років і старше. Л. існували до заснування християнства, в середовищі якого переходили в християнських пастирів (Діян., VI, 7). (Енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона).

Читайте також