Обмін полоненими: хто людей рятував, а хто перед камерами маячів

У середу 27 грудня відбувся масштабний обмін полоненими на Донбасі. До останнього моменту він був на межі зриву, тож Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Онуфрій закликав усіх віруючих молитись, щоб він відбувся і всі військовополонені змогли зустріти Різдвяні свята вдома.

Окрім самої своєї важливості ця подія викликала й низку важливих питань: чому цей обмін не відбувся раніше? кому колишні полонені завдячують своїм звільненням? хто намагається влаштувати собі дешевий піар на цій події? і хто працює далі над тим, щоб були звільнені й інші люди, які поки що залишаються в полоні?

Для початку згадаємо хронологію подій, пов'язаних зі звільненням полонених. Перші домовленості про обмін були досягнуті 5 вересня 2014 року на засіданні контактної групи в Мінську. Вони були оперативно реалізовані. 12, 14, 20, 21 і 28 вересня 2014 р. відбулися обміни полоненими, після яких СБУ рапортувала, що з полону звільнено 468 громадян, хоча це й було суттєвим перебільшенням.

Окрилений успіхами, новообраний (тоді ще) Президент Петро Порошенко доручив до кінця 2014 року звільнити всіх полонених на Донбасі: «Вимагаю чіткої, скоординованої роботи між Службою безпеки і Міністерством закордонних справ щодо прискорення повернення наших додому. Завдання ставиться таке, що до Різдва всі, хто є в списках, а їх сьогодні більше 600, мають повернутися додому». Ці слова залишились лише словами, як і передвиборні обіцянки закінчити війну за три дні після обрання президентом.

11-12 лютого 2015 року в Мінську відбулась зустріч у «нормандському форматі» на вищому рівні. Лідери Росії, Франції, Німеччини та України вели переговори майже 16 годин, результатом чого стали два документи. Перший – Комплекс заходів, спрямованих на імплементацію мінських домовленостей, другий – декларація в підтримку цього комплексу, прийнята лідерами «нормандської четвірки». Після цього 21 лютого 2015 року відбувся великий обмін полоненими – 139 українських військових обміняли на 36 представників невизнаних республік. Але цей обмін став, по суті, останнім великим обміном. Причини цього пояснив керівник Контактної групи з боку України, екс-президент Леонід Кучма: «Практично сьогодні на державному рівні немає єдиної команди, яка б займалася цією важливою для людей проблемою».

Це важливо: Кучма констатував відсутність бажання держави (а може, і можливостей) домовлятися про обмін полоненими і реально його здійснювати.

Відтоді обміни полоненими були одиничними. Про мінські домовленості обміняти «всіх на всіх» вже ніхто не говорив. Спроби окремих політиків чи громадських діячів організувати обмін успіху не мали. Зневірившись отримати допомогу від держави, родичі полонених українських воїнів стали звертатися до Предстоятеля УПЦ Митрополита Онуфрія.



У 2016 році на зустрічі з делегацією Всеукраїнського руху матерів і родичів учасників бойових дій «Берегиня» Митрополит Онуфрій сказав: «Ми багато працюємо в цьому напрямку і передаємо прохання єпископам, які несуть послух в тих регіонах. Вони звертаються до людей, від яких залежить звільнення полонених. Щось у нас виходить, щось ні. Але ми не впадаємо у відчай. Ми будемо молитися і робити все від нас залежне, щоб ті, хто перебуває в полоні, були випущені. Зброя нашої Церкви – прохання. Ми можемо тільки просити. Господь сказав: "Просіть, і дасться вам"».

Чому прохання про звільнення полонених направляли саме до Української Православної Церкви та її Предстоятеля? Відповідь очевидна: тому що з самого початку конфлікту УПЦ відмовилась ставати на чиюсь сторону в цій війні, а закликала до миру та братолюбства. УПЦ не відмовилась від своєї пастви ні на території, підконтрольній київській владі, ні на території невизнаних ДНР і ЛНР. Незважаючи на гоніння і відверте цькування в ЗМІ, Церква продовжила нести свою спасительну місію людям, на якому би боці конфлікту вони не знаходились.

Навпаки, уніати та розкольники зайняли дуже жорстку політизовану позицію. Чого варті слова пана Денисенка про те, що жителі Донбасу страждають цілком заслужено і повинні кров'ю спокутувати свій «гріх» голосування за незалежність ЛДНР. Після таких пасажів, після закликів до «війни до переможного кінця» представники і УПЦ КП, і УГКЦ закрили для себе можливість бодай про щось домовлятися з владою невизнаних ДНР і ЛНР, навіть через посередників. Тому, незважаючи на всі заяви і красиві фотографії, заслуга і УГКЦ, і УПЦ КП у справі звільнення полонених дорівнює нулю. Ці структури і слова їхніх представників по той бік лінії фронту просто не сприймають.

УПЦ ж, навпаки, довела, що її послідовну миротворчу позицію, незважаючи на всі складності та нападки, позитивно сприймають по обидві сторони конфлікту. Весь цей час УПЦ проводила роботу, щоб полонені з обох сторін змогли повернутися додому в свої сім'ї. Першим позитивним результатом такої роботи стало звільнення 18 грудня 2016 року з дворічного полону десантника 80 аеромобільної бригади Тараса Колодія, який брав участь у боях за донецький аеропорт.

Єпископ Климент (Вечеря) і Тарас Колодій після звільнення

Виняткова заслуга в цьому звільненні належить УПЦ, що підтвердив, зокрема, радник голови СБУ Юрій Тандіт. Єпископ Климент (Вечеря) при звільненні Колодія сказав: «Це свято для всіх нас. Ми не втрачаємо надії, що таких свят у нас буде більше». І робота УПЦ над організацією великого обміну полоненими була продовжена.

Схему таких зусиль озвучила Московська Патріархія: «З проханням про сприяння у звільненні Тараса Колодія на адресу Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила звернувся Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, до якого, в свою чергу, звернулися рідні військовослужбовця. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил підтримав клопотання Блаженнішого Митрополита Онуфрія і звернувся до осіб, від яких залежало позитивне рішення з даного питання. Звільнення Тараса Колодія є результатом миротворчої участі Церкви у вирішенні конфлікту в Україні, а також свідчить про високий авторитет Української Православної Церкви. Звільнення полоненого відбулось без попередніх умов в якості акта доброї волі. Руська Православна Церква молиться про припинення братовбивчого протистояння в Україні, вважає важливим наскільки це можливо якнайшвидше звільнення утримуваних обома сторонами конфлікту осіб, де б вони не знаходились».

Цей прес-реліз заслуговує на окремий коментар. Єдина схема зусиль по звільненню полонених виглядає так:

1. Родичі полонених звертаються до Митрополита Онуфрія.
2. Митрополит Онуфрій звертається до Патріарха Кирила.
3. Патріарх Кирил звертається до «осіб, від яких залежить позитивне рішення з даного питання».

Зауважимо, що ніякі структури крім УПЦ не мають можливості такого звернення. Тільки високий авторитет УПЦ і особисто її Предстоятеля є запорукою успішності миротворчих та гуманітарних зусиль.

Коментуючи звільнення Тараса Колодія, Патріарх Кирил підкреслив, що Руська та Українська Церкви ніколи не займуть чиюсь сторону у триваючому конфлікті: «Церква не може бути з одними проти інших. Вона перестає бути Церквою, вона стає частиною політичної сили. Якщо нас закликають об'єднатися з тим, щоб виступити проти когось на Донбасі – ми не можемо це зробити».

І ось у листопаді 2017 року митрополит Онуфрій звернувся до Предстоятеля РПЦ з проханням надати допомогу у звільненні тих військовополонених, які ще залишаються в полоні. А 15 листопада Патріарх Кирил передав це прохання керівництву Російської Федерації. Результатом став телефонний дзвінок президента РФ Володимира Путіна лідерам невизнаних ДНР і ЛНР з проханням організувати обмін полоненими.

Кілька разів процес був під загрозою зриву. Остаточна домовленість була досягнута в понеділок 25 грудня в Даниловому монастирі, де Патріарх Кирил зустрівся з лідерами ДНР і ЛНР та лідером громадського руху «Український вибір – право народу» Віктором Медведчуком.



27 грудня обмін нарешті відбувся. Це був наймасштабніший обмін полоненими від початку конфлікту. За процедурою спостерігали представники Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Київ передав самопроголошеним ЛНР і ДНР 233 людини, на підконтрольну Києву територію повернулися 73.

Показовий момент, про який щосили говорять соцмережі, але замовчують (з цілком зрозумілих причин) українські ЗМІ: всі ці люди, як з одного, так і з іншого боку, є громадянами України. Факт обміну українських громадян на українських громадян в рамках конфлікту на Донбасі є яскравим підтвердженням того, що цей конфлікт є громадянським протистоянням, про що, крім Митрополита Онуфрія і в цілому УПЦ, мало хто наважується говорити.



Але попри те, що цей обмін – результат зусиль УПЦ і РПЦ, до свята спробували пристати і розкольники.

Вже на КПВВ «Майорське» у Донецькій області, де відбувся обмін військовополоненими, українська служба протоколу привезла з собою представників УПЦ КП та РКЦ, які до обміну полоненими не мають ніякого відношення. А в аеропорту Харкова вони вже відзначилися по повній програмі.





Пан Денисенко виголосив в аеропорту полум'яну промову, де не забув відзначити свою заслугу в даній події: «У жовтні Всеукраїнська Рада Церков <...> вирішила звернутися до Папи Римського, Вселенського Патріарха, Патріарха Московського Кирила, Архієпископа Кентерберійського, до Світової Ради Церков, до Конференції Європейських Церков, до рабинів Європи та до керівників мусульман». Перелік складала людина явно не без почуття гумору. Невже хтось всерйоз думає, що звільнення полонених – це заслуга рабинів Європи або Архієпископа Кентерберійського?

Саме духовенство УПЦ безпосередньо брало участь в обміні полоненими, і саме ця участь дозволила не зірвати процес. «Священики УПЦ супроводжували наших солдатів, що перебували в полоні, протягом всього процесу обміну, – розповів архієпископ Климент (Вечеря). – Завдяки цьому вдалося зберегти домовленості, які були досягнуті в т. ч. зусиллями Блаженнішого Митрополита Онуфрія та Святішого Патріарха Кирила. І незважаючи на те, що сьогодні чимало політиків намагаються приписати собі лаври переможців, цього обміну ніколи не було б, якби УПЦ не виступила в якості посередника для досягнення цих домовленостей щодо масового обміну».

Гаразд, нехай жадібні до піару політики, розкольники та інші здобувають собі за чужий рахунок імідж благодійників. Головне – люди визволені з полону і Світле Різдво Христове зустрінуть вдома в колі своїх рідних та близьких. А УПЦ й надалі продовжить роботу зі звільнення полонених. У неї для цього є всі можливості. Голова правління Фонду «Українська політика», політолог Кость Бондаренко констатує: «У Православної Церкви є свої додаткові можливості, яких немає у держави. УПЦ може бути універсальним переговорником, створивши універсальний майданчик для обміну полоненими».

Але не тільки про обмін полоненими піклується Українська Православна Церква: «Я сподіваюся й вірю, що це так і є, що обмін полоненими – це перший крок до того, щоб припинилась війна на Донбасі – сказав Блаженніший Митрополит Онуфрій. – Перший крок, дуже важливий, вже зроблено. Вже пробита та стіна, яка стояла між нами, українцями, і ділила нас на дві частини. Ця стіна пробита, і дай Бог, щоб вона була знищена».

Читайте матеріали СПЖ тепер і в  Telegram.

Читайте також