«Тут ближче до Бога»: як пройшло престольне свято у Лядовському монастирі

Помітне пожвавлення руху автотранспорту спостерігалося вранці 11 вересня на кордоні України з Молдовою у Могилів-Подільському районі Вінницької області. Тут, у скелях на березі Дністра, на ділянці якого й проходить межа між двома країнами, розташований Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир, який святкував у цей день своє престольне свято.

А Лядовський монастир – один з найстаріших в Україні, заснований на 38 років раніше Києво-Печерської лаври преподобним Антонієм Печерським, який звершував свій шлях з Афону у Київ. За свою 1000-літню історію монастир пройшов кілька періодів розквіту та запустіння, у 1938 році був підірваний за наказом радянської влади і відроджується з 1998 року.



«Подільським Афоном» називають Лядовський скельний монастир православні паломники. Бо місця там благодатні, природа напрочуд гарна, а монастир відбудовується у древньому візантійському стилі – геть усюди кам'яна кладка, різьблення по каменю та мозаїка.


Щоб піднятися до монастиря, потрібно пройти дорогою, яка настільки круто піднімається вгору, що і здоровим ногам боляче. А йдуть і старі люди, і хворі, і з малими дітьми – людська ріка тече то тонким струмком, то широким потоком.




На межі між минулим та майбутнім

Цього року, попри початок робочого тижня, на свято Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна до Лядовського монастиря приїхали близько 2 000 паломників. У Божественній літургії взяли участь понад 30 священиків, серед них ігумен Свято-Миколаївського Шаргородського чоловічого монастиря о. Кіпріан (Корпанюк), настоятель Іоанно-Богословського Лемешівського чоловічого монастиря архімандрит Марк (Барановський), ігуменя Свято-Троїцького Браїлівського жіночого монастиря Антонія (Стеценко).


В обителі взяли афонськую традицію, коли найстарший за віком ігумен очолює богослужіння. І в престольне свято настоятель Лядовського монастиря архімандрит Антоній поступився першістю у літургії ігумену Кіпріану.


Служили у напівзруйнованому вибухами 80-річної давнини Усікновенському храмі. Зараз його відбудовують заново, але поки богослужіння проходять під склепіннями напівзаваленої печери. І сотні мирян стояли просто неба на смузі скелі у 10 м завширшки, на висоті 150 м над водами Дністра, на майданчику біля храму та на сходах до дзвіниці. Туман піднімався з річки щільною завісою, огортав далечінь легким серпанком, змазуючи межу між монастирською територією та зовнішнім світом, між служінням Богу та суєтою щоденності. А ще було зрозуміло, що таким, як зараз, цей храм вже ніколи не буде – його добудують, він набуде закінчених форм та обрисів. І виникало сильне відчуття, що Божественна літургія проходить на межі між минулим та майбутнім.



Особливо гарно звучав збірний хор півчих із різних храмів Києва, спеціально запрошений на престольне свято у Лядовський монастир. Літургію вони проспівали величезною палітрою різних стилів церковних піснеспівів – лунали і партесний спів, і давньоруський розспів, і візантійський, і грецький... Півчі зробили службу складеною в музичному плані, і вона вийшла контрастною та яскравою. Високий рівень виконавської майстерності та незвичайність звучання богослужіння відзначили всі прочани, зокрема й ті, хто мало розуміє в церковній музиці.

Бути твердими у вірі та Істіні

Проповідь після Євангелія виголосив ігумен Донат (Синиця), настоятель храму святих безсрібників Косьми і Даміана Вінниці. Батюшка на прикладі царя Ірода розповів про гріховність клятви як такої, про жіночу підступність Іродіади та її дочки та про мужність говорити правду як у часи Іоанна Хрестителя, так і в наші олживі часи. Священик назвав Усікновення глави Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна празником покаяння та закликав усіх бути твердими у вірі та Істині.





Причастя тривало не менше півгодини. Сотні людей задовго до світанку натщесерце вирушили в дорогу, щоб з'єднатися з Богом у престольне свято Лядовського монастиря. А після літургії та молебню Іоанну Хрестителю здавалося, що радість людська наповнила кожен куточок монастирської гори – паломники трапезували, піднімалися в храм ікони Божої Матері «Відрада та Втіха» і на дзвіницю, намагались потрапити до келії преподобного Антонія, на святе його джерело та просто побути серед краси природи та обителі. Всі ніби були один одному ближніми, братами й сестрами у Христі.



«Останніми роками святкову літургію ми служили внизу, на березі Дністра, – розповідає настоятель Лядовського Усікновенського скельного чоловічого монастиря архімандрит Антоній (Нетребін). – Бо до Усікновення був приурочений православний ярмарок, традицію проведення якого відродив наш монастир. Ми хотіли якомога більше людей залучити через матеріальне до духовного. Цього року літургія була в монастирі, і хотілося побачити, для скількох людей цікава сама служба й монастир. Раніше на ярмарок приходило багато людей, просто щоб подивитися на товари та щось купити. І в той же час, коли літургія велася внизу, інші люди піднімались у монастир, так і не бувши на богослужінні. Зараз же люди прийшли на наше престольне свято саме заради того, щоб побувати в монастирі, сповідатися та причаститися. А ярмарок, який залишився внизу, для них є другорядним».

«Тут і молиться легше»: паломники – про відвідування Лядовського монастиря

Надія:

– Втретє приїжджаю сюди на престольне свято. Сьогодні спів був грецькою мовою – закриваєш очі, і дійсно таке враження, що на Афоні стоїш. Жінкам на Афон не можна, але ж не випадково Лядовський монастир називають Подільським Афоном. І як хвора людина поспішає до лікаря, так і ми поспішаємо до цієї благодаті, яка тут перебуває. Це не передати ніякими словами – радість, свято для душі, і очищення, і покаяння – все тут є. Тут як вище від землі відриваєшся і ближче до неба. Здається, що трохи ближче стаєш до Бога. А тим більше, коли згадаєш, що преподобний Антоній сюди приплив на човні, – тут нічого не було, лише ліс та скелі. І він тут жив, грівся сонечком, Богом, любов'ю... І самій хочеться сюди приїхати та трохи зігрітись. Походити тими стежками, де він ходив, подихати цим повітрям. Тут дійсно ближче до Бога.

Валентина:

– Я тут вперше, і мені дуже подобається. Храм в печері, служба йде... І так дивно, що тут гори, та й вирватися з Вінниці та через дві години потрапити на край України – це теж вражає. Тут і молиться легше, і батюшка цікаву проповідь сказав – все це дуже корисно. Так легше жити.

Ольга:

– Була в Лядовському монастирі вже кілька разів, але так, щоб на службу потрапити, вперше вийшло. Раніше приїжджала лише свічку поставити, води набрати в святому джерелі. А сьогодні й занурювалася вперше. Як для віруючої людини, приїхати на престольне свято – це мій обов'язок. У мене була можливість і бажання, і я приїхала. Тут відчувається благодать, сильна молитва. Це складно описати словами – потрібно відчути. Гадаю, що люди, які вірять в Бога і ходять до церкви, знають це відчуття.

Людмила:

– Співали так гарно, що слів бракує. Я б слухала й слухала без кінця – настільки все довершено. Я тут вже вдруге, вперше років сім тому була. Цього разу мені така важлива підказка на сповіді була – і не думала, що в цьому потрібно каятись. Ось заради цього, виявляється, я й приїхала.

Ольга:

– Я приїхала сюди з мамою, тіткою, її чоловіком – з родичами. Я ходжу до церкви, але мені хочеться ходити не лише в один храм, хочеться більше подорожувати. Коли завжди з Богом, хочеться бувати в різних храмах і дізнаватися про них. У Лядовському монастирі я вперше – дуже позитивні емоції, тут дуже красиво. А ще в храмі прекрасна акустика – все дуже добре чутно.

Надія:

– Така літургія була хороша! Вдруге сюди приїжджаю – щоб полікувати душу, освятитись, оздоровитись, трохи наповнити себе духовним життям. Оздоровилася на кілька років! Шкода тільки, що не причастилась. Думала, не зможу підступитися через те, що багато людей, а треба було спробувати.

Геннадій:

– Раз на рік на престольне свято я сюди точно приїжджаю – хочу доторкнутися до святині, де був преподобний Антоній. А упродовж року теж приїжджаю сюди з товаришами, вибираємо моменти. І занурюватися в джерелі намагаюся. Тут здається, що благодать можна руками помацати. Дуже мені тут подобається, і духовно себе трохи насичую на певний період, а потім знову намагаюся сюди їхати. Сьогодні мав бути на роботі, але Бог сподобив так, що сюди приїхав.

Катерина:

– Вже 28 років приїжджаю у Лядовський монастир. І повірте мені, тут така Божа благодать, що я відчуваю себе дуже доброю людиною – як на крилах лечу. Саме в цьому місці в мене така Божа благодать! І я вдячна Богу і Матері Божій, що Вони допомагають, щоб я була у такому святому місці. Я їжджу по святих місцях – і в Греції була, і в Єгипті, і в Єрусалимі тричі. Тут зараз люди сходами ходять, а ми раніше могли тут ходити лише чіпляючись за гілки – нічого тут не було. А зараз яка тут краса!

Ірина та її мати Наталя (з палицею і перев'язаною ногою):

– Ми вперше сюди приїхали – дуже вражені, дуже сподобалося. Бо таких печерних храмів мало залишилося – тільки в Грузії такі бачила. А тут я вперше в Україні опинилася в такому скельному монастирі. І відчувається та енергетика, зв'язок часів, і така сила йде... Коли мені запропонували сюди їхати, я не дуже хотіла, бо вдома, як завжди, свої справи, суєта. Але як подивилася в інтернеті, яка тут краса, зрозуміла, що все відкладу, але приїду сюди.

– Природа така – з Богом єднання. І служба дуже хороша – просто розчиняєшся в ній. І спів красивий – так славлять Бога, відчувається віра. А нога – так це я зв'язки пошкодила. Де ж ще зцілюватися, як не тут! Зараз от у джерело сподіваюся пірнути з Божою допомогою. Взимку з гіпсом у Дівєєво їздила, тоді праву ногу зламала. Зараз ліву пошкодила, ну, нічого – слава Богу за все!

Фото: Антон Кавалер

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.


Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.