«Якщо тут не буде священика УПЦ, люди підуть молитись аж до Почаєва»

Два місяці тому, 15 травня 2017 року, представники Київського патріархату і так звана «ініціативна група» прихильників переходу до УПЦ КП захопила Свято-Петро-Павлівський храм Української Православної Церкви у селі Кинахівці Збаразького району Тернопільської області. Відповідно, парафіянам канонічної Церкви довелося шукати собі інше приміщення для молитви. Воно швидко знайшлося: частину свого власного будинку запропонував староста захопленого розкольниками храму, місцевий житель Степан Тивонюк.

Відтак, канонічні Богослужіння у Кинахівцях тривають. Більше того, прихожан УПЦ на службах не поменшало, вони, як і раніше, приходять до Літургії одразу з кількох навколишніх сіл, у котрих Київський патріархат аналогічно захопив храми. Напевне, велика кількість вірних Церкві людей не подобається тим, кому потрібно показати спотворену картину «масового переходу» до УПЦ КП у цій окрузі. Мішенню нападів, звісно, передусім, став священнослужитель Української Православної Церкви отець Віталій Гурєв: розкольники звинувачують його у «розколі» села.

– Отець Віталій, які зараз настрої у Кинахівцях?

– Можна сказати, що мешканці села дотримують двох поглядів: половина не цікавиться конфліктом за храм, очікуючи, як усе завершиться, а половина дійсно розділилась після захоплення. Раніше, коли Київський патріархат тільки планував захопити нашу парафію, його прихильники спокійно могли зайти до нас на канонічне Богослужіння, їм ніхто не заважав і не дорікав. Після оголошення про перереєстрацію статуту громади і захоплення нашого Свято-Петро-Павлівського храму, звісно, люди не залишились у стороні. Наприклад, наш кістяк церковного хору розійшовся: дві людини пішли до УПЦ КП, три – лишились з нами. Дії Київського патріархату, як завжди, зачепили сім’ї, люди вступають у суперечки між собою, бо ці події – ще свіжа рана. Але, з Божою поміччю, все вщухне, і буде мир.

– Зазвичай після захоплення храму Київським патріархатом вірні УПЦ відходять від конфлікту і будують нове приміщення. Чи є у кинахівської громади резерв для такого відновлення?

– Фактично, у Кинахівцях нема де будуватись. Це невелике село, і впритул до нього є ще кілька населених пунктів, у котрий Київський патріархат ще раніше захопив приходи. І ось з цих сіл до нашого храму посходились десятки людей, які стали повноправними членами нашої громади. Ми будемо шукати можливості, щоб відновити повноцінне життя спільної громади, але поки що молитимемось у Кинахівцях, у будинку, який люб’язно надав для цього наш храмовий староста. За канонами, служба Божа може відбуватись будь-де, обмежень для цього не існує, і для справді віруючих людей немає значення, чи це храм, чи це кімната у хаті, чи це відкрите поле. Проблема у тому, що, наприклад, на велике свято Трійці усі наші прихожани елементарно не помістились у молитовному приміщенні, і ми освячували зілля й квіти просто неба

– То яка громада більше заслуговує на храм?

– Нам байдуже, скількох людей вони привезуть до себе. Напевне, ініціаторів захоплення дуже дратує, що треба показати масовий результат, а його немає. Звісно, певний час ті люди з цікавості походять до церкви, але потім полишать цю справу. Тоді буде зовсім незручно. Ми ніколи не приховували, що до нас прийшли люди з інших сіл, і завжди на цьому наголошуємо. Тому в нас і людно на службі, навіть тепер, коли в нас немає доступу до храму.

– Ваші опоненти опублікували фото з захопленого храму, аргументуючи це тим, що в них – більша половина села. А хто насправді на фото?

–  Більша половина села якраз не надто цікавиться їхньою явкою на служби. Вони привозять людей з інших сіл, навіть з міст, причому про це чомусь не говорять. Зрозуміло, що вічно так тривати не може. Тому вони дуже тиснуть на нас, на мою репутацію, а також і на тих, хто підписався за зміну юрисдикції церковною громадою. А люди їм буквально кажуть, «Я допомогла вам перейти, підписалася, а ходити до служби не хочу і не буду». Це їхнє право, і примусити ходити до себе ніхто не зможе.

– Винними роблять вас та вашу громаду?

– Люди не є обізнаними у тому, що таке Церква Христова. Вони думали, що захоплять храм, і прихожани залишаться у ньому. Але віруючим, які знають, що таке канонічна Церква, яким це важливо, пішли від них, і це їхня позиція. Ніхто не зможе їх переконати і ніхто цього й не робить. Якщо люди зійшлися до нас молитись у хату, вони знають, куди йдуть. Звісно, що люди сумують за своїм храмом. Але ми боротимемось за нього та за наш статус юридичної особи у правовому полі. А поки наша правота не встановлена офіційним судовим рішенням, церковне життя не повинне постраждати, Літургії будуть щонеділі, бо люди цього прагнуть. Це об’єднана громада цілої округи, і люди, якщо мене або іншого священика тут не буде, підуть молитись аж до Почаєва.

– Напевно, ініціаторам «переходу» буде ніяково від сумнівного результату?

– Це їхні справи. Я ніколи не рахую, скільки людей прийшло до Богослужіння. Прихожани самі цим цікавляться, і після служби кажуть, «Отче, нас сьогодні було 90, не рахуючи дітей». Людей дійсно багато, адже це парафіяни кількох прилеглих сіл.

– На якому етапі зараз розслідування кримінальних проваджень по справі?

– Зараз лишається актуальним провадження, яке відкрили за рішенням суду від 10 квітня 2017 року, по факту махінацій у так званому «протоколі зборів парафії». На підставі цього паперу була проведена перереєстрація нашого статуту, причому чиновники забули вилучити попередній оригінал статутних документів громади УПЦ. Всі ці порушення буде розглядати суд. Крім того, відкриті провадження по моїй заяві по статті 126, по інциденту при захопленні храму 15 травня, коли мені заблокували вхід до храму, виштовхали зі сходів та порвали одяг, та по статті 179 – як наслідок, захоплення та незаконне утримання релігійної святині. Ця справа – найголовніше..

– Ініціатори захоплення самі визнають, що незаконно не пустили людину до храму. Для чого вони кажуть неправду про все інше?
– Бог їм суддя.

Пресс-служба Тернопільської єпархії УПЦ

Читайте також

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.