«На Кіпрі моляться про подолання українських розколів»
В інтерв'ю СПЖ митрополит Антоній розповів, що кіпрське духовенство думає про українські проблеми, а також про те, чому у тамтешньої влади можуть повчитися українські чиновники.
– Владико, якою була мета вашої поїздки на Кіпр?
– На Кіпрі дуже багато вихідців з колишнього СРСР, в тому числі з України. Тому постала потреба у храмі, де богослужіння велося б на церковно-слов'янською мовою. Цю задачу поставив перед собою митрополит Тамасоський і Ориніський Ісая, з яким ми тривалі роки у дружніх стосунках. У 2017 році храм добудували, і на його освячення владика Ісая запросив в тому числі й мене.
Це було дивовижне свято, в якому взяли участь представники Помісних Православних Церков. Було багато і наших співвітчизників, для яких Кіпр став другою батьківщиною, і вони висловлювали вдячність і кіпрському народу за гостинний притулок, і Кіпрській Православній Церкві, яка дбає про їхні души.
Унікальність новоосвяченого собору ще й у тому, що він побудований на місці, де у свій час, за переданням, проповідував святий апостол Варнава. Зберігся навіть олійний гай, що й досі свідчить про ті далекі часи. Тому для наших співвітчизників це ще й особливе зіткнення з життям Церкви апостольського періоду.
– Про що ви спілкувалися з ієрархами КПЦ?
– Тем піднято було багато, особливо про церковне життя на Кіпрі і в Україні. Кіпрський народ і кіпрське духовенство дуже глибоко переживають за те, що відбувається в Україні. Переживають про відсутність згоди у суспільстві і, звичайно ж, про церковний розкол, який не вдається залікувати вже кілька десятиліть.
Архієреї Кіпрської Православної Церкви висловили нам свою глибоку підтримку. Владика Ісая навіть видав указ, згідно з яким кожної неділі в усіх храмах Тамасоської митрополії читається коліноприклонна молитва за мир в Україні.
У нас була дуже важлива зустріч із Предстоятелем Кіпрської Православної Церкви Архієпископом Хризостомом. Блаженніший Архієпископ особливо наголосив, що завжди молиться за Україну і за наш народ. Він бував у нас, тому завжди з теплом згадує про своє перебування в Україні.
Обговорювали ми й питання, які стосуються розвитку православ'я в усьому світі, проблеми та виклики, з якими стикається православний християнин. І хоча ми живемо в різних державах, але завдання в нас одні: як зберегти чистоту віри, як провести свій народ через ті спокуси та випробування, з якими пов'язане сучасне життя, і як знайти інструментарій, завдяки якому православна віра буде затребуваною для сучасної людини, особливо для молоді.
Взагалі, православний народ Кіпру – дуже відкритий. І ця відкритість надихає і дає підстави нам, православним з інших держав, живитися цією гостинністю та теплом – не лише кліматичним, але й духовним.
– Що вам особливо запам'яталось, окрім офіційних заходів?
– Оскільки це було відкриття і освячення храму, це було свято не тільки Тамасоської митрополії, але й усієї Кіпрської Православної Церкви. Були запрошені багато представників і паломників з інших Помісних Церков. Також було організовано свято слов'янської культури, де були представники Білорусі, Росії та інших країн, які об'єднує Руська Православна Церква.
Були прочани з Йорданії – члени православного жіночого руху. Це активістки, сучасні жони-мироносиці, на яких тримається общинне життя в Церкві. З ними було дуже цікаво спілкуватися: з одного боку, Йорданія – це мусульманська країна, і християнам там живеться несолодко. У деяких з цих жінок чоловіки – мусульмани. І під час спілкування ми намагалися зрозуміти, як у такій складній ситуації розвивається православне життя в Йорданії і як влаштована сімейна злагода, коли існують такі змішані шлюби.
Єпископ, який очолює єпархію Йорданії, розповів, що їхнє духовенство навіть запитує жінок на сповіді: чи давав чоловік дозвіл на сповідь і причастя. Це справді подвиг тих жінок, які, не дивлячись на зовнішнє недружнє оточення, несуть у собі християнські істини. І водночас, це дуже дивовижні та емоційні люди. Ми їхали з ними в одному автобусі і починали свою подорож до новоосвяченого храму із пасхальних піснеспівів. У нашому розумінні пасхальні піснеспіви радісні, вони наповнюють нашу душу пасхальним торжеством. Але коли ми побачили, як свою пасхальну радість виражають ці жінки, то були вражені: вони роблять це не лише піснею, але й танцем. Це враження запам'ятається мені на все моє життя.
– Що духовенство і предстоятель КПЦ думають про ситуацію, що склалася в українському Православ'ї? Яка їхня думка про український розкол?
– Позиція Кіпрської Православної Церкви не відрізняється від позиції інших Помісних Православних Церков. Вона полягає в тому, що єдиною канонічною Церквою в Україні є Українська Православна Церква, очолювана Блаженнійшим Митрополитом Онуфрієм. Інші деномінації, які називають себе православними, не є членами Вселенської православної сім'ї. І це не залежить від їхньої чисельності, фактичної чи декларованої офіційною статистикою.
Духовенство Кіпрської Православної Церкви глибоко сумує через українські розколи і молитовно бажає їхнього виліковування. Але, разом з тим, усі висловлювали розуміння і переконання, що таке лікування можливе виключно канонічним шляхом.
– Чи може бути цікавий досвід взаємодії КПЦ з місцевою владою? Чи є чому повчитися українській владі у кіпрської?
– Історично з 1660 року, коли Кіпр був під ярмом Османської імперії, глава Кіпрської Церкви був також і політичним главою грецького населення Кіпру. Тому в якомусь сенсі закономірно, що коли Кіпр домігся незалежності в 1960 році, президентом країни був обраний глава Церкви архієпископ Макарій.
Влада Кіпру розуміє, що саме Православна Церква є наріжним каменем для збереження цивілізаційної ідентичності населення острова, його світогляду і менталітету. Місцева влада завжди намагається йти назустріч побажанням Церкви, чи то питання землекористування, адміністративні рішення чи взаємодія Церкви та освітніх або медичних установ. Водночас, там існує розуміння, що Церква – це не атрибут держави чи елемент національного самовираження, а містичне Тіло Христове. Церква, маючи можливість вільно діяти в державі і здійснювати свою рятівну місію, закликає благословення Боже і на державу, і на його народ.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.