«Відмовився молитися за героїв!» Хто стоїть за захопленням храму в селі Бутин

Храм святого Архістратига Михаїла в селі Бутин Збаразького району Тернопільської області був захоплений Київським патріархатом ще в жовтні 2014 року. У повній відповідності з риторикою антицерковних ЗМІ, рейдерське захоплення храму – пам'ятника архітектури – намагалися прив'язати до того, що нібито на хвилі патріотичного підйому парафіяни не хотіли більше бачити на парафії священиків УПЦ.

На третій рік після бурхливих подій вже очевидно, що насправді в селі всього-навсього випробували рейдерську схему – із вже звичним сьогодні «референдумом», голосуванням на дому серед людей, непричетних до життя релігійної громади, та «дефіле» сторонніх осіб в масках і камуфляжі в день захоплення.

Кореспонденту СПЖ вдалося поспілкуватися зі священиком, який правив тут, коли конфлікт тільки розгорався. У той час отець Віталій Гурев служив на двох парафіях відразу – в Бутині та Кинахівцях, однак незадовго до захоплення в Свято-Михайлівський храм Бутина прислали іншого священнослужителя. З чого насправді розпочали рейдери?

Після захоплення на сайті РІСУ з'явилась версія про те, що отець Віталій нібито «не помолився за героїв», як цього начебто вимагали парафіяни у лютому 2014 року. Насправді, як виявляється, парафіяни нічого не вимагали, а заявки на показові політичні молебні, які тоді тільки входили в моду, виходили від абсолютно віддалених від життя громади людей.


РІСУ, як зазвичай, злегка лукавить?

«З чого почалося: в Бутині зустрічалися двоє братів з двома сестрами. У той час службу правив ще я, – розповідає отець Віталій. – І мені довелося відмовити в тому, щоб вінчати другу пару. Вони зверталися навіть до правлячого владики. Але він теж підтвердив, що наші церковні правила забороняють таке вінчання, тому що мова йде вже про родичів. І ось з цього і почалися незадоволені розмови».

Священик знає, хто почав підштовхувати село до «переходу». Це, наприклад, актив громади Київського патріархату в сусідньому селі Мишківці, вчителі і, що важливо, представники сільради, до якої включено село Бутин.



«Саме сільський голова Андрій Жила підійшов у лютому 2014-го до мене з пропозицією «помолитися за вбитих в Києві», – згадує отець Віталій. – А це була саме батьківська субота, і в ці дні у Церкві і так моляться за всіх спочилих. Тим більше у ті дні і так загинуло багато людей, і не лише в Києві, але й в інших містах».

Зараз священик вже розуміє, що молитовні ініціативи місцевої влади були невипадковими. Тоді, як йому здавалося, голова сільради зрозумів, що Церква живе своїм життям і молиться за всіх своїх парафіян. Проте «категоричну відмову у панахиді за героїв» швидко розтиражували – в якості «артпідготовки» для захоплення храму.

«Сьогодні на УПЦ продовжується тиск і в регіоні, і в нашому окрузі, і в країні загалом, – констатує отець Віталій. – Люди церковні  розуміють, що настав такий час, «відкрились врата пекла» проти Церкви, але таких небагато. Інші ж можуть стати жертвою антицерковної пропаганди, не дуже розуміючи, що відбувається і у що їх втягують».

«Комусь муляє наш храм?»

Для розуміння загальної картини того, що відбувається в цьому куточку Збаразького району, достатньо просто побувати в тутешніх місцях. Села Мишківці, Бутин, Кинахівці насправді розташовані впритул один до одного. Тут немає великого розриву, наприклад, в кілометражі автотраси між селами.

Храм у селі Мишківці захопили ще в 90-ті. Парафіяни УПЦ, які живуть в 200 метрах від нього, перейшли на парафію в Бутин. Після захоплення бутинського храму, відповідно, люди стали ходити трохи вище – в храм, який у 90-ті побудували для себе віряни села Кинахівці.

Храм святих апостолів Петра і Павла – на пагорбі, з якого видно Свято-Михайлівський храм Бутина. Його звели після того, як селяни облаштували тут невелике кладовище: до того жителі Кинахівців ховали померлих родичів на кладовищі біля бутинського храму. За іронією долі сьогодні парафіяни УПЦ з Бутину піднімаються сюди, щоб помолитися в канонічній Церкві.

«Буде так, як ми хочемо!»

Декому з «активістів», які хочуть перевести останній храм УПЦ в цій місцевості у розпорядження Київського патріархату, ближче і простіше добиратися до вже захоплених храмів УПЦ КП в Бутині та Мишківцях. Однак, мабуть, комусь не дають спокою ті 80-100 осіб, які збираються в Кинахівцях з декількох прилеглих сіл, щоб потрапити на службу священика УПЦ?

А ці люди за свої кошти храм реставрували, коли у нього через прорахунки архітекторів обвалився середній купол. Власне, їхні батьки його й будували – за свій кошт і для своєї зручності. Київському патріархату ця парафія не потрібна, та й доводити благоустрій до пуття ніхто з «активістів» не буде.

Громаду УПЦ в селі Бутин перереєстрували на користь Київського патріархату. Судовий розгляд скарги парафіян УПЦ навряд чи принесе реальний результат. Судячи з усього, хтось просто хоче вижити з округи священнослужителя, який окормляє віруючих УПЦ вже 14 років. У бутинському конфлікті його звинуватили в непатріотичності, у Кинахівцях перед початком рейдерських дій хтось продерся та пограбував храм.

Судячи з подальших подій, рейдерський механізм щодо парафії у Кинахівцях вже запущено: «збори» без парафіян провели, кампанію в місцевих ЗМІ забезпечили. Якщо на громаду УПЦ у цьому селі очікує така ж доля, що і в сусідніх, люди будуть молитися на вулиці: тимчасового приміщення в Кинахівцях не знайти.

Читайте також

Чому такі різні життєві хрести у людей

27 вересня – день Воздвиження Животворящого Хреста Господнього.

Плоди виноградників наших сердець

Час земного життя Бог дав людині для того, щоб виноградний сік наших думок, почуттів і бажань, перебродивши із цукром Слова Божого, встиг перетворитися на те вино, яке питиме Христос у Своєму вічному і немеркнучому Царстві.

Що подарувати Божій Матері в Її День Народження?

21 вересня Церква святкує Різдво Божої Матері.

Що я маю зробити, або яким стати

Недільна проповідь неділі дванадцятої після П'ятидесятниці.

Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

11 вересня – день пам'яті Іоанна Хрестителя, пророка і Предтечі Господнього.

Вміти прощати – головна умова спасіння

Недільна проповідь в одинадцяту Неділю після П'ятидесятниці.