Пробачити без умов: Митрополит Луганський Митрофан – про війну і мир

Частина його віруючих мешкає на підконтрольній українській владі території, решта – на території так званої ЛНР. Крім того, владика очолює Відділ зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і часто буває в Києві. Напередодні Великодня владика Митрофан відповів на запитання «АіФ».

МІСІЯ – МИРОТВОРЧА


– Владика, як Українська Православна Церква пережила три дуже важких кризових роки в історії нашої країни?

– Наша Церква вистояла, показала свою силу і проявила свій потенціал. Щоправда, є ті, хто намагається створити з УПЦ негативний образ, розповідаючи, начебто від нас тікають віруючі, начебто наша Церква є антидержавною і антиукраїнською. Проте УПЦ спокійно і впевнено розбиває той віртуальний образ, який штучно створюють навколо нас. Наша Церква не розсипалася, всупереч злорадним очікуванням, кількість віруючих та ченців збільшилася. Церква продовжує жити і здійснювати свою миротворчу місію.

– Як УПЦ будує стосунки з іншими конфесіями?

– Стосунки нашої Церкви з більшістю українських конфесій і релігійних організацій рівні та спокійні. Винятком є лише УПЦ КП. Київський патріархат розпалює в суспільстві ворожнечу проти нашої Церкви, і сам же від цього втрачає. Адже саме УПЦ КП за три останні роки більше за інші конфесії програла стратегічно. Назву кілька основних моментів, які свідчать про це.

По-перше, за цей час УПЦ КП зуміла повністю зіпсувати стосунки з нашою Церквою. Прибічники її з агресією, ненавистю і злістю захоплюють наші парафії, а офіційні представники опускаються до відвертого цькування нашої Церкви, називають її «антиукраїнською» і «антидержавною», лобіюють законопроекти (№№4128, 4511, 5309, 1244), спрямовані проти нашої Церкви. Все це зруйнувало ті паростки людських відносин, які раніше існували між нами. І це при тому, що УПЦ КП – неканонічна, нелегітимна і не визнана, і без нашої Церкви Київський патріархат ніколи ніякого визнання не отримає. Тому й дивує така поведінка представників Київського патріархату. Схоже, проблема в тому, що там політичні емоції взяли гору над розумом.

Другим програшем УПЦ КП є руйнування їхніх стосунків з УАПЦ – з ще однією важливою для себе конфесією, з якою раніше планувалося об'єднання. Третьою проблемою є спроби грати роль «державної церкви», що в українських реаліях негативно відбивається на самій конфесії, яка претендує на таку роль. Цим стурбовані й інші конфесії країни. Наприклад, владика Святослав Шевчук, глава УГКЦ, вже двічі заявляв про небезпеку фаворитизації державною владою якоїсь однієї конфесії.

Четвертим програшем УПЦ КП є відсутність позитивних змін у стосунках з Константинопольським Патріархатом, на визнання якого покладалися великі надії. Однак, вважаю, що Константинополь ніколи не визнає Київський патріархат. Адже це призведе до великих проблем не тільки з РПЦ, але й з іншими помісними православними церквами. Думаю, що керівництву УПЦ КП час перестати грати в цю гру та припинити обманювати людей.

І останнє: незважаючи ні на що, за ці три роки помітного збільшення віруючих в УПЦ КП не спостерігається. І це попри потужну інформаційну пропаганду, підтримку держави і т. д. В той же час наші храми заповнені, відкриваються нові парафії, стало більше ченців. Загалом, наша Церква продовжує жити та діяти в контексті української держави, в контексті Криму і в контексті Донбасу. В Україні немає більше жодної конфесії, яка так само повноцінно була б присутня в цих трьох реальностях.

ПІДКАЗКА З МОЛИТВИ


– Ви керуєте Луганською єпархією, яка розташована в одному із найскладніших регіонів України. Які настрої людей там?

– Перше і головне, що хочу сказати, – це те, що люди, які живуть на непідконтрольній Україні території, не вороги України, як іноді їх називають. Вони не проти України, а за Україну. За ту Україну, в якій кожен міг би вільно розмовляти на своїй мові, зберігати свою ідентичність, жити згідно з власними цінностями. Комусь це може не сподобатися, але так думають люди там, на Донбасі. Вони дуже втомилися від війни і просто хочуть миру.

– Яким ви бачите вирішення військового конфлікту на Донбасі?

– Проблема цієї війни полягає в тому, що з обох сторін вона сакралізується. Кров пролилася з обох сторін. Єдине, що, на мою думку, може допомогти подолати цю ворожнечу і розділення – це прощення. Взаємне прощення. Донбас повинен попросити вибачення у Києва, а Київ, у свою чергу, у Донбасу. Без умов, без виправдань, без доказів своєї правоти. Убитих по обидві сторони дітей, братів, сестер, матерів і чоловіків вже не повернеш. І замість того, щоб жити взаємною ненавистю і злобою, потрібно знайти в собі сили пробачити. Цьому вчить нас Сам Господь Іісус Христос. «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – читаємо ми в молитві «Отче наш». Прощати слід без умов. А потім починати жити з чистого аркуша.

АиФ

Читайте також

Що я маю зробити, або яким стати

Недільна проповідь неділі дванадцятої після П'ятидесятниці.

Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

11 вересня – день пам'яті Іоанна Хрестителя, пророка і Предтечі Господнього.

Вміти прощати – головна умова спасіння

Недільна проповідь в одинадцяту Неділю після П'ятидесятниці.

Віддання Успіння як нагадування про нашу смерть

Слово про пам'ять смертну.

Людина зовсім не «homo sapiens»

Проповідь до дня Божого творіння.

Про стиглість душі Божої Матері

Свято Успіння Богородиці дуже земне. Воно сповнене запахом зрілих плодів, теплом уже майже осіннього сонця і, звичайно ж, благодаттю любові Цариці Небесної. Це Її День народження.